Алексіс Нур (рум.: Alexis Nour; при народженні Олексій Василе Нур,Gheorghe G. Bezviconi, Necropola Capitalei, Nicolae Iorga Institute of History, Bucharest, 1972, p.203 також відомий як Олексі Нур, Алексі Нур, As. Nr.; Calendar Național 2008. Alte aniversări, National Library of Moldova, Chișinău, 2008, p.455 , Алексей Нур; 1877—1940) — румунський журналіст, активістом і есеїстом бессарабського походження, відомим своїм захистом румунсько-бессарабської унії та критикою Російської імперії, а також суперечливими політичними угодами. Коливаючись між соціалізмом і російським націоналізмом, він був відомий як засновник газети Viața Basarabiei. Згодом приєднавшись до румунської лівої форми культурного націоналізму, або попоранізму, Нур був довгостроковим кореспондентом попоранського огляду Viața Românească. Оприлюднивши свій конфлікт із російською владою, він оселився в Румунському королівстві, де відкрито об'єднався з групою Viața Românească.
Під час Першої світової війни Нур агітував проти будь-якого військового союзу між Румунією та Росією. Виділявся серед германофілів і місцевих прихильників Центральних держав, агітуючи за військовий наступ на Бессарабію, вимагаючи анексії Трансністрії. Пізніше ця бойова позиція була затьмарена викриттями того, що Нур шпигував на користь російської розвідувальної служби Охранки.
Все ще активний незалежний соціаліст у Великій Румунії, Алексіс Нур здобув додаткову популярність як прихильник прав людини, земельної реформи, виборчого права для жінок і єврейської емансипації. Протягом останнього десятиліття свого життя Нур також дебютував як романіст, але не досяг значного успіху. Його пізні внески як фраколога були сприйняті академічною спільнотою скептично.
Життєпис
Рання діяльність Майбутній журналіст, народжений у підконтрольній Росії Бессарабії (Бессарабська губернія), був членом етнічної румунської культурної еліти та, за деякими даними, випускником Кишинівської духовної семінарії Бессарабської православної митрополії.Constantin, p.30 Pan Halippa, «Unirea Basarabiei cu România» (I) , in Literatura și Arta, August 28, 2008, p.8 За іншими даними, молоді роки провів у Києві, закінчив Колегію Павла Ґалаґана. Нур продовжив своє навчання в інших регіонах Російської імперії, де став знайомим серед тих, хто виступав проти царського самодержавства, і обмінювався ідеями з радикальними молодими людьми різного етнічного походження. Відомо, що він вивчав філологію в Київському університеті, де приєднався до підпільної партії соціалістів-революціонерів (есерів), ймовірно за завданням Охранки.
З 1903 року Нур був редактором «Бесарабской жизни», «першої демократичної газети» Бессарабії.Boldur, p.188 Нур все ще перебував у Бессарабії під час російської революції 1905 року, але загадковим чином був відсутній під час наступних протестів місцевих румунів (або, за сучасними згадками, «молдован»). За словами Онісіфора Ґібу (самого аналітика бессарабського життя), Нур упустив шанс заснувати румунсько-молдовсько-бессарабський «іредентистський рух», ведучи «таємниче існування» і «не даючи навіть найменшої підказки, що він був живий, до 1918 року».Rotaru, p.261 Насправді Нур приєднався до місцевої частини Конституційно-демократичної (кадетської) партії, провідної сили російського лібералізму. Як оцінює один історик, це був вибір індивідуаліста: «А. Нур […] не вважав себе ні соціалістом, ні націоналістом».
У післяреволюційну добу реформ і поступок, коли «Бесарабская жизнь» стала кадетською газетою, сам Нур був членом кадетського бюро в Бессарабії та особистим помічником крайового партійного боса Леопольда Сіцінського. Однак невдовзі Нур був виключений з конституційно-демократичної групи (як повідомляється, за те, що він привласнив частину партійних коштів), і почав часто відвідувати політичні клуби румунських націоналістів.
У 1906 році Нур був пов'язаний з Basarabia, румунською газетою для політично налаштованих етнічних румун регіону, незабаром після того, як її закрила імперська російська цензура.Constantin, p.30; Dulschi, p.22-24; Kulikovski & Șcelcikova, p.37; Lăcustă, passim; Rotaru, p.237 Короткочасне періодичне видання, фінансоване прихильниками з Румунського королівства (включно з політиком Євгеніу Карада), розширювало тему румунської емансипації та транскордонного братерства, виходячи за межі того, що мав намір дозволити режим 1905 року.Lăcustă, p.55-56
У своїй першій в історії статті для огляду Алексіс Нур припустив, що регіональному руху за національну емансипацію все ще бракує групи інтелектуальних лідерів, або «обраних синів», здатних сформувати єдину румунську фракцію в Державній Думі.Lăcustă, p.56 Незважаючи на такі невдачі та постійне поширення неписьменності, стверджував Нур, румуни Бессарабії були більш прив'язані національному ідеалу та більш політично вмотивовані, ніж їхні брати у власне Румунії. Інші статті Нура у Basarabia були різкими спростуваннями на адресу Павла Крушевана, (ймовірно, етнічного румуна) представника крайнього російського націоналізму.Dulschi, p.24
Viața Basarabiei та вибори 1907 року Наступного року, у квітні, Нур сам заснував, спонсорував і редагував політичний тижневик Viața Basarabiei, який відзначався тим, що відмовився від застарілої румунської кирилиці на користь латинського алфавіту, бажаючи зробити його доступним для читачів у Королівстві Румунія; скорочена, «народна» версія газети також була доступна як додаток, для суто бессарабського читача.Kulikovski & Șcelcikova, p.225; Rotaru, p.38-39, 62, 523. See also Boldur, p.193; Cazacu, p.174 За словами його друга та колеги Петру Казаку, Нуру довелося замовляти латинський шрифт у Бухаресті та використовувати кодовану мову, щоб тримати російську владу на крок позаду.Cazacu, p.174
Як пізніше засвідчив бессарабський румунський активіст Пантелімон Халіппа (засновник у 1932 році журналу з такою ж назвою), його попередник Нур намагався наслідувати бессарабську програму народної освіти румунською мовою з кінцевою метою етнічної емансипації. На посаді головного редактора він найняв поета Алексея Матеєвича та перевидав уривки з класичних творів румунської літератури.Rotaru, p.65 Нур приєднався до Георге В. Мадана, видавця газети «Молдованул», в урочистому відкритті друкарні Православної Церкви в Кишиневі, яка навесні 1907 року почала видавати Бессарабський Псалтир. «Momente culturale», in Răvașul, Nr. 21-22/1907, p.365 (digitized by the Babeș-Bolyai University Transsylvanica Online Library)
Viața Basarabiei Нура представляла легалістичну сторону руху за емансипацію Бессарабії, до роздратування більш радикальних румунських націоналістів. Казаку згадує: «Не дивлячись на те, що атмосфера була поміркованою, атмосфера була настільки напруженою, труднощі такими великими, напади правих і лівих такими безжальними, що незабаром [цей журнал] також загинув, не без того, щоб мати свій корисний вплив на пробудження національного почуття навіть у молдаван в різних частинах Росії, на Кавказі і в Сибіру». Історик-націоналіст Ніколае Йорга звинуватив Нура у сприянні «класовому братерству» між росіянами та румунами в Бессарабії, посилаючись на явне неприйняття Нуром російської революції.Rotaru, p.38-39 Нур заручився іншими негативними коментарями Йорги, коли почав писати бессарабські повідомлення в румунській щоденній газеті Adevărul, власниками якої були євреї. Йорга, антисеміт, прокоментував це так: «Пан Алекс Нур з Кишинева запевняє нас тепер, що його нова газета […] не буде філософською».Rotaru, p.62 За словами Йорги, Нуру дали привід «пошкодувати» про співпрацю з Adevărul.Rotaru, p.39, 62
Описаний як один із журналів, чия місія полягала в популяризації конституційно-демократичної програми в губернаторстві Бессарабії, Mihai Cernencu, Igor Boțan, Evoluția pluripartidismului pe teritoriul Republicii Moldova, ADEPT, Chișinău, 2009, p.66. Viața Basarabiei проіснував лише до 25 травня 1907 року, опублікувавши загалом шість номерів.Grossu & Palade, p.225 Як повідомляється, її ліквідацію відбулося за наказом Росії, після того, як редакційна лінія Нура опинилася в конфлікті з цензурним апаратом. За словами Казаку, вибори до Другої Думи були катастрофічними для «молдовської» інтелігенції, яка не мала власного журналу і перебувала у стані «розпачу». Голосування в Бессарабії пройшло за Крушеванського — процаристського й ультраправого — Союзу російського народу (СРН) і аристократичного румуна з центристськими поглядами Дімітріе Крупенського.Cazacu, p.174-175
На той час Нур також став регіональним кореспондентом Viața Românească, журналу, який видається в Королівстві Румунія лівою групою письменників і активістів, видомих як попораністи. З 1907 по 1914 роки головним джерелом бессарабських новин для газет по той бік російського кордону була його колонка Scrisori din Basarabia («Листи з Бессарабії»). В основному він інформував румунів про настрій і політичний клімат Бессарабії після російських виборів. Спочатку вони з помітним жалем описують Бессарабію 1907 року як місце, де «нічого не відбувається», на відміну від більш політично орієнтованої Румунії, де Селянське повстання, здавалося б, радикалізувало громадську думку. Вони з жахом повідомляють, що офіційне Молдовське студійне товариство цілий рік не діяло, і дійшли висновку, що його створення було урядовим фарсом; однак він також визнав, що криваві події 1907 року в Румунії були несмачні для пересічного бессарабця.Rotaru, p.229, 255
Нур також поставив під сумнів національні почуття бессарабської землевласницької еліти, яка в основному була інтегрована в російське дворянство та служила інтересам Імперії.Rotaru, p.239 Освічені верстви регіону мали російську освіту, часто орієнтовані на Росію, і тому втратили cheia de la lacătă, care închide sufletul țăranului («ключ, що відмикає душу селянина»).Cazacu, p.175 Однак у грудні 1908 року він із захопленням повідомляв, що бессарабське православне духовенство підтримує використання румунської («молдавської») мови у своїх релігійних школах і пресі. Цей захід, зазначив Нур, надав офіційний статус народній мові відповідно до його власної програми Viața Basarabiei.Negru, p.75-76 «Листи з Бессарабії» Нура викликали роздратування у русифікаторських ієрархів православної церкви. Серафим Чичаґов, архієпископ Кишинева, зарахував його до «найгірших ворогів Церкви», але зазначив, що його румунський націоналізм зумів заразити лише 20 бессарабських священиків.Nicolae Popovschi, Istoria Bisericii din Basarabia în veacul al XIX-lea subt ruși, Tipografia Eparhială Cartea Românească, Chișinău, 1931, p.472-473
Маданський скандал і суперечка про наркотики
Інші статті Нура у Viața Românească викривали колишнього колегу Мадана, офіційно призначеного цензором румунської літератури в Російській імперії, а неофіційно російського шпигуна як у Бессарабії, так і в Румунії.Negru, p.73, 74 У своїй відповіді Нуру, опублікованій бухарестською політичною газетою Epoca (вересень 1909 р.), Мадан стверджував, що його обвинувач був одночасно соціалістом, інтернаціоналістом і послідовником бессарабського сепаратизму Костантина Стере.Negru, p.74 Пізніше дослідження архівів Спеціального корпусу жандармів виявило Мадана як інформатора, який надав імперській владі звіти з перших вуст про сприйняття бессарабських питань у Румунії, включно зі власною статтею Нура 1908 року про підтримку православними священиками народної мови. Проте румунська еліта також відійшла від Нура ще до 1910 року. Як стверджував активіст Іон Пеліван, публіцист жив далеко не за коштами, що викликає побоювання, що він отримує виплати від російської влади.