Григорій Михайлович Семенов (; — ) — козачий отаман, діяч Білого руху в Забайкаллі і на Далекому Сході, генерал-лейтенант Білої армії.
Походження та освіта Народився в караулі Куранжа, Дурулгуївської станиці Забайкальського козачого війська (нині село в Ононському районі Забайкальського краю).
Батько — Михайло Петрович Семенов (пом. 1911), забайкальський козак.
Мати — Євдокія Марківна (пом. 1920), до шлюбу Нижегородцева, із старообрядців.
Початкову освіту здобув у двокласному училищі у Могойтуї Акшинського району. Вільно розмовляв монгольською та бурятською, надалі в еміграції вивчив та говорив англійською.
У 1908—1911 роках навчався в Оренбурзькому козацькому юнкерському училищі, після закінчення якого отримав похвальний лист начальника училища та чин хорунжого.
Початок служби З серпня 1911 року Григорій Семенов — хорунжий 1-го Верхньоудинського полку. Проходив службу у військово-топографічній команді у Зовнішній Монголії, де робив маршрутні зйомки. Налагодив добрі стосунки з монголами, котрим переклав з російської «Статут кавалерійської служби російської армії». Близько зійшовся з найбільш видатними представниками монгольського суспільства і навіть взяв певну участь у підготовці та здійсненні Монгольської національної революції, внаслідок якої 11 грудня 1911 року було проголошено незалежність Зовнішньої Монголії від Імперії Цін.
У 1911—1912 був відряджений до 2-ї Забайкальської батареї. 19 квітня 1913 року відряджається в 1-й Читинський полк. 20 грудня 1913 року Семенов переводиться в Приамур'я, в 1-й Нерчинський полк, де опинився в одній частині з бароном Романом фон Унгерн-Штернбергом та бароном бароном Петром Врангелем — командиром полку.
Перша світова війна та революція З початком Першої світової війни Семенов на фронті, у складі 1-го Нерчинського полку. В кінці вересня 1914 Уссурійська бригада, куди входив полк, прибула під Варшаву. У перші місяці війни він був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня за подвиг, здійснений 11 листопада 1914 року (відбив захоплений ворогом прапор свого полку і табір Уссурійської бригади).
26 грудня 1916 року удостоєний Георгіївської зброї за те, що 2 грудня 1914 року на чолі козачого підрозділу першим увірвався в зайняте німцями місто Млава. З 10 липня 1915 року Семенов обіймав посаду полкового ад'ютанта. Барон Петро Врангель, на той час командир Нерчинського козачого полку, у своїх спогадах дав йому наступну характеристику Врангель П. Н. Записки. - Кн. I., гол. I. — цит. по Білий рух. Електронна бібліотека Дискавері (DVD) — Москва: ІДДК ГРУП, 2003.</ref>:Семенов, природний забайкальський козак, щільний кремезний брюнет, на час прийняття мною полку, був полковим ад'ютантом і на цій посаді прослужив при мені місяці чотири, після чого був призначений командиром сотні. Жвавий, тямущий, з характерною козацькою кмітливістю, відмінний строй, хоробрий, особливо на очах начальства, він умів бути дуже популярним серед козаків і офіцерів. Негативними властивостями його були значна схильність до інтриги та нерозбірливість у засобах задля досягнення мети. Недурному і спритному Семенову не вистачало ні освіти (він скінчив важко військове училище), ні широкого кругозору, і я ніколи не міг зрозуміти, яким чином він міг висунутися згодом на перший план громадянської війни.На початку 1916 року Семенов прийняв командування над 6 сотнею Нерчинського полку. Наприкінці цього року за клопотанням перейшов у 3-й Верхнеудинский полк, що у Персії, куди прибув січні 1917 року. Воював на Кавказі, потім у складі дивізії Левандовського здійснив похід у перський Курдистан. Незабаром отримав звання осавула.
Після присяги Тимчасовому уряду Після повернення з Персії, перебуваючи на Румунському фронті, Семенов звернувся з доповідною запискою на ім'я військового міністра Олександра Керенського, в якій запропонував сформувати в Забайкаллі окремий Монголо-Буратський кінний полк і привести його на фронт з метою «пробудити совість російського солдата, у якого живим докором були б ці інородці, що борються за російську справу». У травні 1917 року Семенов повернувся в 1-й Нерчинський полк, де його обирають делегатом на 2-ге Коло Забайкальського козачого війська, плановане на серпень у Читі. У червні 1917 року призначений комісаром Тимчасового уряду з формування добровольчих частин із монголів та бурятів у Забайкальській області.
Громадянська війна Після Жовтневого перевороту Семенов, маючи дозвіл не лише від Тимчасового уряду, а й від Петроградської Ради робітничих і солдатських депутатів, продовжував формувати в Забайкаллі кінний Бурятсько-монгольський козачий загін. Але в загін він приймав усіх — монголів, бурятів, росіян та інших.
18 грудня 1917 року на станції Маньчжурія він роззброїв і розпустив дезорганізовані частини російської армії, що знаходилися в смузі відчуження Китайсько-Східної залізниці (КВЖД) (720-а ополченська дружина, залізнична рота, частини охорони, частини охорони, Маньчжурська міська рада із соціалістичними поглядами). Потім, долаючи опір генерала Дмитра Хорвата (керуючий КВЖД від імені Росії в Маньчжурії), що зайняв вичікувальну позицію, і китайської влади, Семенов поповнив і добре озброїв свій загін у 559 осіб, і 29 січня 1918 вторгся в Даурію — східну частину Забайкалля.
Так утворився один із перших фронтів громадянської війни — Даурський. Однак, під натиском загонів червоногвардійців, що складалися з робітників забайкальських гірських заводів, залізничників і колишніх полонених солдатів чехословацького корпусу під командуванням Сергія Лазо, 1 березня 1918 Семенов був змушений відступити в Маньчжурію.
Повстання забайкальського козацтва проти більшовиків
Одночасно розпочалося повстання забайкальського козацтва проти більшовиків у прикордонних з Маньчжурією станицях по річках Аргунь та Онон. До травня, поповнившись козаками, що повстали, війська Семенова (7000 багнетів і шабель) підійшли до Чити. Але місцеві більшовицькі ради, стягнувши звідусіль сили, відбили наступ козаків і перейшли в контрнаступ. На фронт у район Адріанівки стали прибувати червоногвардійські загони залізничників станцій Чита І та Хилок, гірників Чернівських та Арбагарських копалень. Колишні військовополонені угорці організували міжнародний червоногвардійський загін. Олександрівський завод вислав загін у 300 бійців на чолі з П. М. Журавльовим, який згодом став керівником партизанського руху в Забайкаллі і першим командувачем Східно-Забайкальським партизанським фронтом. Надіслали свої загони також селища Унда — 400 бійців, Ломовський — 250, Нерчинськ та Нерчинський завод — 360, Акша — роту червоногвардійців. Робітники Читинських залізничних майстерень обладнали для Даурського фронту бронепоїзд. Насильницькі мобілізації та знущання семенівців викликали зростання партизанського руху серед селянства та найбіднішого козацтва. У селищах та станицях Курунзулай, Онон-Борзя, Ложнікове, Кударіно, Нижньо- та Верхньо-Гірюніно та Ольдонда 17 квітня сформувався перший партизанський кавалерійський полк у 680 шабель. У 20-х числах квітня селища Копунь, Зоргол та Газімурський завод виставили свої загони загальною чисельністю до 1400 осіб. Ці загони об'єдналися у бригаду «Коп-Зор-Газ». На початку травня 1918 року на станцію Адріанівку стали прибувати загони Червоної гвардії з Амурської області та із Західного Сибіру (з Омська), забезпечені артилерією. Прибув 1-й Далекосхідний соціалістичний загін, сформований з матросів та портових робітників Владивостока, Благовіщенська, Хабаровська. Загін налічував до тисячі бійців і мав артилерію. На чолі загону стояли більшовики Ст. А. БородавкінВасилевский В. И. Революция и Гражданская война в Забайкалье: Краткий биографический указатель. — Чита, 1989. та М. І. ГубельманГубельман М. И. Борьба за Советский Дальний Восток. 1918−1922 — : Военное Издательство Министерства Обороны Союза ССР, 1955.. План наступу розробив командувач Даурського фронту С. Г. Лазо разом із начальником штабу, колишнім лейтенантом Амурської військової флотилії Ст. І. Радигіним.
Почавши наступ 15 травня 1918 року, загони Червоної гвардії у кількох великих боях завдали семенівцям поразки у населених пунктів Бурятська, Могойтуй, Ага, Олов'яна. Після втрати Олов'яної Семенов мав намір закріпитися правому березі річки Онон. Але червоногвардійські загони 27 травня перейшли у наступ. Кинувши все, що вдалося вивезти з Олов'яної — артилерію, кулемети та близько 240 поранених, семенівці поспішно відступили до станції Мацієвської. Війська Даурського фронту переслідували їх і 19 липня після запеклого бою опанували Мацієвську. Відступивши до маньчжурського кордону, залишки семенівських загонів закріпилися в районі 86-го та 87-го роз'їздів. Користуючись близькістю кордону та підтримкою китайської влади, семенівці здійснювали вилазки на радянську територію. Складність їх ліквідації полягала в тому, що при спробі наступу червоногвардійських загонів вони одразу йшли за кордон. Для ліквідації семеновців Лазо наприкінці липня 1918 року організував зведений загін із кількох сотень 1-го Аргунського козачого полку та Міжнародного загону. В одну з липневих ночей червоногвардійці безшумно підійшли до табору противника і, пустивши в хід багнети і приклади, ліквідували більшу частину загону Семенова. Вцілілі семенівці, кинувши майно та спорядження, бігли до Маньчжурії. 27 липня війська Даурського фронту зайняли станцію Маньчжурія. З китайською делегацією, надісланою для переговорів, Лазо уклав угоду, за якою китайська влада зобов'язалася роззброїти семенівців і більше не допускати переходу ними радянського кордону. Цього зобов'язання китайці під тиском Японії не виконали .
Бої між залишками загонів Семенова, що діяли з китайської території, і червоними загонами в Забайкаллі тривали й у серпні 1918 року, коли Семенову за підтримки інтервентів і бунтівних частин Чехословацького корпусу вдалося завдати поразки більшовикам, і 28 серпня захопити Читу.
У Читі за розпорядженням Семенова було створено військове училище для юнкерів.
Наказом по Сибірській армії від 10 вересня 1918 Семенов був призначений командиром 5-го Приамурського армійського корпусу. Після перевороту 18 листопада 1918 спочатку не визнав А. В. Колчака Верховним правителем, за що наказом від 1 грудня того ж року був знятий з посади. 8 грудня Семенов створив під своїм командуванням Окрему Східно-Сибірську армію у складі 1-го Окремого Східного козачого, 5-го Приамурського та Тубільного кінного корпусів. Виконуючим посаду начальника штабу армії був призначений полковник Л. В. Веріго. Чисельність армії навесні 1919 року становила від 8 до 10 тис. людина, включаючи до 5 тис. забайкальських козаківГА РФ. Ф. 178. Оп. 1. Д. 21. Л. 106 об.. Створення армії було визнано Колчаком.
Фактично з кінця 1918 отаман Семенов, який вважав себе правителем Забайкалля, перебував у безперервному конфлікті з Верховним правителем адміралом Колчаком, який за невиконання наказів 1 грудня 1918 зняв Семенова з усіх посад. Семенов наказом не підкорився і відмовився взагалі визнавати владу Колчака. Через кілька місяців цей конфлікт був улагоджений, але він вплинув на поразку Білої справи в СибіруСавченко С. Н. Примирение Верховного правителя России адмирала А. В. Колчака и атамана Г. М. Семёнова весной 1919 года. // Военно-исторический журнал. — 2011. — № 3.. Самі учасники білого руху в Сибіру зазначали, що «сибірська отаманщина» не тільки завдала величезної шкоди білій справі, а й стала однією з причин розвалу білого фронту в Сибіру в другій половині 1919 рокуПерейра Н. Сибирская атаманщина: «военный вождизм» времён гражданской войны. // История Белой Сибири. Тезисы 4-й научной конференции 6—7 февраля 2001 года в Кемерово. — Кемерово: Кузбассвузиздат, 2001.. 9 травня 1919 року третім Військовим колом Г. М. Семенов обраний військовим отаманом Забайкальського козачого війська. За угодою з отаманами Амурським та Уссурійським він прийняв посаду Похідного отамана Забайкальців, Амурців та Уссурійців зі штабом на станції Даурія Забайкальської залізниціК созданию твёрдой власти // «Прибайкальская жизнь», 15 ноября 1918. — № 70. — С. 3..