Страхува́ння — одна з форм охорони майнових й особистих інтересів застрахованих, які сплачують внески (премії) до страхових організацій і дістають відшкодування втрат, що виникають унаслідок стихійного лиха і нещасних випадків (страхування від недуг, страхування від вогню (пожеж), крадіжок, страхування життя та ін.). З другого боку, страхування є формою ризик-менеджменту, яку використовують для хеджування проти ризику фінансових втрат, та, в ідеалі, страхування може бути визначене як справедлива передача ризику потенційної втрати від однієї сторони до іншої за відповідну сплату. Важливою умовою при цьому є дотримання правил страхування.
Сучасне законодавство України дає таке визначення страхування: Страхування — вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).
Види страхування У країнах вільної ринкової економіки існують тепер головні два роди страхування: обов'язкове публічно-правове, організація якого зосереджена в руках публічно-правових, а подекуди й державних страхових організацій (усе соціальне страхування, а в деяких країнах також страхування будівель від вогню тощо); приватне, яким опікуються акціонерні товариства й товариства взаємного страхування (страхування майна, життя та ін.) на базі приватної угоди між застрахованим і страхувальною організацією, якій застрахований зобов'язаний виплачувати встановлені угодою внески, а страхувач при виникненні зазначеного у договорі випадку відшкодувати застрахованому втрату або виплатити обумовлену договором суму. З уваги на те, що страховий ризик не можна передбачити, страхувальні організації повинні створити відповідні резерви, встановлюючи належну висоту внесків. Т. ч. вони перетворюються часто на великі фінансові підприємства.
Страхування є складовою фінансової системи держави. Основні види страхування:
соціальне страхування;
особисте страхування;
майнове страхування;
страхування відповідальності;
страхування підприємницьких ризиків.
Функції страхування Ризикова функція Превентивні заходи в страхуванні Функція формування спеціалізованого страхового фонду Функція створення і використання страхових резервів проявляється у накопичені страховиком певного капіталу, достатнього для забезпечення покриття збитків (у разі їх виникнення), заподіяних страхувальникові стихійним лихом, нещасним випадком або іншою страховою подією. Власними коштами покрити таку потребу в грошових виплатах страховик, здебільшого, не в змозі. Тому кожний страховик створює систему страхових резервів. Нагромадження й використання таких резервів характерні для страхової діяльності. У формуванні й використанні страхових резервів виявляється перерозподіл коштів між страхувальниками. Ті з них, для яких у певному періоді не настала страхова подія, сплативши страхові внески, не отримують жодних виплат. І навпаки: страхувальникам, які зазнали серйозних збитків від страхового випадку, виплачується відшкодування в сумах, значно більших за внесені страхові платежі. Кошти страховика у вигляді страхових резервів можуть формуватись як в обов'язковій, так і в добровільній формах. Держава, виходячи із економічної і соціальної ситуації в країні, регулює цей процес. Формування страхових резервів – це спосіб концентрації та використання коштів, необхідних не лише для розподілу між усіма страхувальниками збитків, зумовлених страховими випадками поточного періоду, а й для відповідного покриття можливих масштабніших збитків, що можуть припасти на окремі роки наступних періодів. Страхові резерви є основою для діяльності страховика, який концентрує кошти страхувальників, а потім використовує їх для покриття збитків, розподіляючи таким чином між усіма страхувальниками наслідки страхової події, яка сталася з одним із них. Створення спеціалізованих страхових резервів забезпечує стабільність страхування, гарантію виплат і відшкодувань. Функція заощадження коштів, яка полягає у накопиченні коштів страхувальника його внесками й, у разі відсутності страхових подій за час дії такого договору, поверненні заощаджуваних коштів страхувальнику (передусім це стосується особистого страхування). При правильному розрахунку тарифів страхування, достатньому зборі коштів страхових премій заощаджуються значні кошти, які направляються на інвестиційні програми. Населенню також вигідніше заощаджувати кошти таким чином у страховій системі, ніж у банках, адже у разі настання нещасного випадку страхувальник одержить грошову компенсацію, виходячи зі страхової суми (з одночасним збереженням накопиченої страхової суми до кінця договору страхування незалежно ні виплачених компенсацій за страховими випадками), тоді як у банку він одержить тільки гроші за вкладом (з урахуванням відсотків). Заощаджувальна функція страхування найбільш повно проявляється у страхуванні життя поліси якого виконують роль своєрідної ощадної книжки або ощадного сертифіката. Сприяючи розвитку заощаджувальних видів страхування, держава має змогу активно впливати на вирішення соціальних проблем, пожвавлювати грошовий обіг, підвищувати купівельну спроможність національної валюти, збільшувати інвестиційні можливості країни. Тому парламенти та уряди багатьох країн усіляко сприяють виявленню заощаджувальної функції страхування: створюються пільгові умови оподаткування страхових внесків і виплат, страхових вкладів, які переходять у спадщину, доходів компаній тощо. Вживаються й інші ефективні заходи. Контрольна функція, яка полягає у здійсненні фінансового контролю за правильним проведенням страхових та інвестиційних операцій, оптимальним формуванням та цільовим використанням страхових капіталів. Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників. Державний нагляд за страховою діяльністю на території України здійснюється Уповноваженим органом та його органами на місцях. Уповноважений орган займається веденням єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків), видачею ліцензій на проведення страхової діяльності; виконує контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання їх страхових зобов'язань перед страхувальниками), встановлює правила формування, розміщення та обліку страхових резервів, розробляю нормативні і методичні документи з питань страхової діяльності, що віднесена законом до компетенції Міністерства фінансів України, узагальненює практику страхової діяльності, розробляє і подає у встановленому порядку пропозицій щодо розвитку і вдосконалення законодавства України про страхову діяльність, бере участь у здійсненні заходів щодо підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності. Інвестиційна функція, яка передбачає розміщення тимчасово вільних коштів страховика у різні активи. Специфіка договору страхування визначається особливістю перерозподілу коштів методом страхування та дає можливість страховику тимчасово, протягом дії договору, користуватися та розпоряджатися акумульованими у страхових резервах коштами страхувальників. При цьому забезпечуються умови для інвестування цих коштів в економіку у вигляді прямих інвестицій, через фондовий ринок, або за допомогою фінансових посередників з метою отримання прибуткуФінанси: підручник. / за ред. С.І. Юрія, В.М. Федосова. — 2-ге вид. переробл. і доповн. — К. : Знання, 2012. — 687 с.. Проте, Законодавство України вводить певні обмеження на способи розміщення тимчасово вільних грошових засобів зі страхових резервів з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності та диверсифікованості. Інвестиційна функція сприяє підвищенню фінансової стійкості страхової компанії, дає змогу страховій компанії застосовувати частину отриманого інвестиційного доходу не лише для покриття негативного грошового результату за прямими страховими операціями, зумовленого збільшенням збитковості при нерівномірному розподілі ризику, так і при високій конкурентній боротьбі та демпінгу тарифів на страховому ринку. В межах держави інвестиційна функція забезпечує поліпшення стану грошового обігу, підвищення купівельної спроможності національної валюти, збільшення інвестиційних можливостей країни та розвиток економіки країни в цілому за рахунок залучення значних додаткових фінансових ресурсів. У країнах із розвиненою ринковою економікою страхові компанії більшу частину прибутку одержують не від страхової діяльності, а від інвестиційної. Прибуток від інвестицій у зарубіжних страхових компаніях становить у середньому 20-30% від сукупного доходу, у країнах СНД – 3-10%, а в Україні – 2-3%Майданченко І.В. Інвестиційна діяльність страхових компаній – шлях до економічного зростання / І.В. Майданченко // Науково-технічна інформація. – 2012. – № 3. – С. 41–44.. З розвитком ринку, у страхуванні незмінно буде удосконалюватися і розширюватися механізм використання тимчасово вільних засобів.
З історії страхування в Україні
В розумінні взаємозахисту і взаємодопомоги страхування існує від самого початку існування людства. Зокрема і на землях сучасної України.
Як відомо людство в своєму розвитку має дві ступені розвитку господарства: так зване природне господарство (натуральна економіка) без грошових відносин і грошове господарство (економіка з елементами ринку) із застосуванням грошей.
Найдавнішим способом страхового захисту в Україні, як і в усьому світі, було взаємне страхування. Відомо, що починаючи з XIII століття і до появи залізниці на теренах сучасної України велику роль у перевезенні вантажів на далекі відстані відігравало чумацтво. Якщо під час подорожі в якогось-чумака, гинув віл чи ламався дерев'яний віз, то зусиллями всього гурту потерпілому купували потрібні засоби пересування, причому до попередньої сплати регулярних внесків на створення й поповнення резервного фонду вдавалися рідко. І це мало сенс. Адже перевозити гроші було безпечніше, коли вони були розосереджені по багатьох індивідуальних гаманцях. Це не заважало виконанню зобов'язань щодо відшкодування збитків. З найдавніших часів в українських селах, ще до появи і широкого розповсюдження грошових відносин існувало страхування членів сільської громади у такому вигляді: якщо хтось, наприклад, внаслідок пожежі втрачав майно, або якщо комусь треба було зібрати врожай, то йому допомагала вся громада своєю працею і своїм майном. Той хто відмовлявся допомагати — не міг розраховувати на подібну допомогу у майбутньому (тобто іншими словами втрачав страхування з боку громади).
Цей вид взаємозахисту (тобто страхування) називається толока. Дуже рідко його ще можна зустріти в деяких українських селах. Своє значення він втратив на початку 20 століття, з широким розвитком і розповсюдженням грошових відносин і встановленням радянської влади. Цей вид страхування відповідає природному господарству.
Сліди страхування на укр. землях в сучасному розумінні (з використанням грошей, тобто при грошовому господарстві, ринковій економіці) знаходимо у «Руській Правді», яка передбачала деяке відшкодування (вира) у випадку вбивства чл. громади. Вира виплачувалася у разі смерти від нападу невідомого вбивці («дика», себто подушна вира) й у випадку смерті внаслідок ненавмисного вбивства. Страхові елементи виявлялися тут у тому, що виплата дикої вири була пов'язана з смертю члена громади, в подушній розкладці вири на членів громади й у розтермінуванні платежу на кілька років.