Прощальне звернення Вашингтона (англ. Washington's Farewell Address) — це лист, написаний американським президентом Джорджем Вашингтоном як прощальне слово «друзям і співгромадянам» після 20 років державної служби Сполучених Штатів. Він написав його наприкінці свого другого терміну президентства перед тим, як піти на пенсію й повернутися у свій дім у Маунт-Вернон у Вірджинії.

Лист був вперше опублікований як «Звернення Вашингтона до народу Америки про його відмову від президентства Сполучених Штатів» (англ. The Address of Gen. Washington to the People of America on His Declining the Presidency of the United States) у Claypoole's American Daily Advertiser 19 вересня 1796 року, приблизно за десять тижнів до того, як президентські виборці віддадуть свої голоси на виборах 1796 року. Це класичне твердження республіканізму, яке попереджає американців про політичні небезпеки, яких вони повинні уникати, щоб залишатися вірними своїм цінностям. Його майже одразу передрукували в газетах по всій країні, а згодом видали у формі брошури.

Перший проект був спочатку підготовлений Джеймсом Медісоном у червні 1792 року, коли Вашингтон планував піти у відставку після закінчення свого першого терміну перебування на посаді. Однак він відклав це і балотувався на другий термін через гострі суперечки між міністром фінансів Олександром Гамільтоном і держсекретарем Томасом Джефферсоном, які переконали Вашингтона, що зростання напруженості розірве країну без його керівництва. Це включало стан закордонних справ і розбіжності між новоствореними федералістською та демократично-республіканською партіями.

Коли через чотири роки закінчився його другий термін, Вашингтон за допомогою Гамільтона підготував перегляд оригінального листа, щоб написати нове прощальне звернення, щоб оголосити про свій намір відмовитися від третього терміну на посаді. Він розмірковує про нові проблеми американського політичного ландшафту в 1796 році, висловлює свою підтримку уряду через вісім років після прийняття Конституції, захищає результати своєї адміністрації та дає прощальні поради американському народу. Лист також намагався возз'єднати країну, яка частково обернулася проти Вашингтона після суперечливого Джейського договору 1794 року.

Огляд

Думка про Сполучені Штати без Джорджа Вашингтона як президента викликала занепокоєння багатьох американців. Томас Джефферсон не погоджувався з багатьма політиками президента і пізніше очолив Демократично-республіканську опозицію до багатьох політик федералістів, але він приєднався до свого політичного суперника Олександра Гамільтона — лідера федералістів — у переконанні президента відкласти свою відставку і піти на другий термін. Обидва чоловіки боялися, що без його керівництва країна буде розірвана на частини. Скоріш за все, Вашингтон мав на увазі саме це, коли сказав американському народу, що хотів піти у відставку перед останніми виборами, але його переконали люди, які, за його словами, "мають право на мою довіру", що це його обов'язок — служити другий термін. Усі ідеї, представлені у прощальному зверненні Вашингтона, народжені Вашингтоном; однак більшу частину написав Олександр Гамільтон.

Вашингтон намагався переконати американський народ у тому, що в його службі більше немає необхідності, сказавши їм, як і в своїй першій інавгураційній промові, що він щиро вірить у те, що ніколи не був гідним бути президентом. За його словами, якщо він і досяг чогось за час свого президентства, то лише завдяки їхній підтримці та зусиллям, спрямованим на те, щоб допомогти країні вижити і процвітати. Незважаючи на його впевненість у тому, що країна виживе без його керівництва, Вашингтон використав більшу частину листа, щоб дати поради як "прощальний друг" щодо того, що, на його думку, є найбільшими загрозами для нації.

Єдність і відокремлення Звернення виражає розуміння Вашингтоном республіканізму, стверджуючи народний уряд і попереджаючи про загрози «республіканській свободі». Він починає свої застереження американському народові, підкреслюючи, що його незалежність, мир всередині країни і за кордоном, безпека, процвітання і свобода залежать від єдності між штатами. Він попереджає, що союз штатів, створений Конституцією, буде піддаватися найбільш частим і цілеспрямованим нападам з боку зовнішніх і внутрішніх ворогів країни. Він застерігає американський народ з підозрою ставитися до будь-кого, хто прагне вийти з Союзу, відокремити частину країни від решти або послабити узи, що скріплюють конституційний союз. Щоб сприяти зміцненню Союзу, він закликає людей поставити свою ідентичність як американців вище за ідентичність як членів штату, міста чи регіону, і зосередити свої зусилля і любов на країні вище за всі інші місцеві інтереси. Він нагадує людям, що вони мають не більше, ніж незначні відмінності в релігії, манерах, звичках і політичних принципах, і що їхній тріумф і володіння незалежністю і свободою є результатом спільної роботи.

Вашингтон продовжує висловлювати свою підтримку Союзу, наводячи приклади того, як, на його думку, країна, її регіони та народ вже отримують вигоду від єдності, яку вони зараз поділяють. Потім він дивиться в майбутнє, вірячи, що об'єднані зусилля і ресурси народу захистять країну від зовнішніх нападів і дозволять уникнути воєн між сусідніми державами, які часто трапляються через суперництво і конкурентні відносини з іншими країнами. Він стверджує, що безпека, яку забезпечує Союз, також дозволить Сполученим Штатам уникнути створення надмірно розрослої армії, яка, на його думку, становить велику загрозу для свободи, особливо республіканської свободи, яку створили Сполучені Штати.

Далі Вашингтон застерігає американський народ ставити під сумнів приховані мотиви будь-якої особи чи групи осіб, які стверджують, що земля в межах кордонів Сполучених Штатів занадто велика, щоб нею можна було управляти як республікою (цей аргумент багато хто висував під час дебатів щодо запропонованої купівлі території Луїзіани), закликаючи народ дати експерименту з великою республікою шанс запрацювати, перш ніж вирішувати, що він не може бути здійснений. Потім він робить рішучі попередження про небезпеку сепаратизму, стверджуючи, що справжні мотиви сепаратистів полягають у створенні недовіри або суперництва між регіонами і людьми, щоб отримати владу і взяти під свій контроль уряд. Вашингтон вказує на Договір Джея та Договір Пінкні, які встановили кордони західних територій США між іспанською Мексикою та британською Канадою і закріпили права західних фермерів на перевезення товарів річкою Міссісіпі до Нового Орлеана. Він розглядає ці договори як доказ того, що східні штати уздовж Атлантичного узбережжя і федеральний уряд дбають про добробут усього американського народу і можуть домогтися справедливого ставлення до себе з боку іноземних держав як об'єднана нація.

Конституція та політичні фракції

Далі Вашингтон заявляє про свою підтримку нового конституційного уряду, називаючи його вдосконаленням початкової спроби нації в статтях Конфедерації . Він нагадує людям, що люди мають право змінювати уряд відповідно до своїх потреб, але це має відбуватися лише шляхом внесення змін до Конституції. Він підкріплює це переконання, стверджуючи, що насильницьких захоплень уряду слід уникати за будь-яку ціну і що обов’язком кожного члена республіки є дотримання конституції та підкорення законам уряду, доки до неї не будуть внесені конституційні поправки. більшість американського народу.

Вашингтон попереджає людей, що політичні фракції можуть намагатися перешкоджати виконанню законів, створених урядом, або перешкоджати гілкам влади виконувати повноваження, надані їм конституцією. Такі фракції можуть стверджувати, що намагаються відповісти на вимоги населення чи вирішити нагальні проблеми, але їхні справжні наміри полягають у тому, щоб забрати владу у людей і передати її в руки несправедливих людей.

Вашингтон закликає американський народ змінити Конституцію лише шляхом внесення поправок, але потім він попереджає їх, що групи, які прагнуть повалити уряд, можуть спробувати ухвалити конституційні поправки, щоб послабити уряд до такого рівня, коли він не зможе захистити себе від політичних угруповань, свої закони та захищати права та власність людей. У результаті він закликає дати уряду час, щоб реалізувати свій повний потенціал, і вносити зміни до конституції лише після того, як тривалий час і роздуми доведуть, що це справді необхідно, замість того, щоб просто вносити зміни на основі думок і гіпотез на даний момент. . . .

Політичні партії

Вашингтон продовжує просувати свою ідею про небезпеку сецесіонізму та розширює своє застереження, включаючи небезпеку політичних партій для країни в цілому. Ці застереження зроблені в контексті нещодавнього зростання двох протиборчих партій в уряді — Демократично-республіканської партії на чолі з Джефферсоном і Федералістичної партії Гамільтона. Вашингтон намагався зберігати нейтралітет під час конфлікту між Британією та Францією, спричиненого Французькою революцією, тоді як Демократично-республіканці докладали зусиль, щоб приєднатися до Франції, а федералісти доклали зусиль до союзу з Великою Британією.

Вашингтон визнає, що для людей є природним організовуватися та діяти в таких групах, як політичні партії, але він також стверджує, що кожен уряд визнає політичні партії ворогами та намагається придушити їх через їхню тенденцію домагатися більшої влади, ніж інші групи. і помститися політичним опонентам. Він вважає, що розбіжності між політичними партіями послабили уряд.

Більше того, він стверджує, що «почергове панування» однієї партії над іншою та спільні спроби помститися своїм опонентам призвели до жахливих звірств і «саме по собі є жахливим деспотизмом. Але це зрештою веде до більш формального та постійного деспотизму». З точки зору та судження Вашингтона, політичні партії врешті-решт «поступово схиляють уми людей до пошуку безпеки … в абсолютній владі окремої людини», що призводить до деспотизму. Він визнає той факт, що партії іноді є корисними для просування свободи в монархіях, але він стверджує, що політичні партії повинні бути стримані в всенародно обраному уряді через їхню тенденцію відволікати уряд від своїх обов’язків, створювати безпідставну заздрість серед груп і регіонів, підвищувати фальшиві тривоги серед людей, сприяють заворушенням і повстанням і надають іноземним державам і інтересам доступ до уряду, де вони можуть нав’язувати свою волю країні.

Стримування та противаги та поділ влади Вашингтон продовжує захищати Конституцію, заявляючи, що система стримувань і противаг і розподіл влади в ній є важливими засобами запобігання захопленню контролю над країною окремою особою чи групою. Він радить американському народу, якщо він вважає, що необхідно змінити повноваження, надані уряду Конституцією, це слід зробити через конституційні поправки, а не силою.

Релігія, мораль і освіта Однією з найбільш згадуваних частин листа Вашингтона є його рішуча підтримка важливості релігії та моралі для сприяння приватному та суспільному щастю та сприяння політичному процвітанню нації.  Він стверджує, що релігійні принципи сприяють захисту власності, репутації, життя та честі, які є основою справедливості. Він застерігає від віри в те, що моральність нації можна зберегти без релігії:

Вашингтон називає релігійні принципи основою цивілізованого суспільства. Він також стверджує, що американський уряд повинен забезпечити «загальне поширення знань» по всій території Сполучених Штатів; влада створена для того, щоб нав'язувати думку народу, тому думка народу має бути поінформованою та обізнаною.

Кредит і державні запозичення