Спільнодія родів військ () — це підхід до ведення війни, при якому різні роди військ діють спільно задля досягнення ефекту синергії — наприклад, піхота та бронетехніка діють разом у міському середовищі, взаємно доповнюючи та підтримуючи одна одну.
За словами стратега Вільяма С. Лінда, спільнодію родів військ можна відрізнити від поняття «підтримка одного роду військ іншим» наступним чином:При спільнодії родів військ супротивника вражають два чи більше роди військ одночасно таким чином, що дії, які він повинен зробити, щоб захиститися від одного, роблять його більш вразливим для іншого. На відміну від цього, підтримка одного роду військ іншим — це удари по ворогу двох чи більше родів послідовно, або, якщо одночасно, то в такому поєднанні, що дії, які ворог повинен виконати, щоб захиститися від одного роду військ, також захищають його від інших.
Генерал Джордж Паттон, визнаний майстер тактики спільнодії родів військ, порівнював її з грою симфонічного оркестру:
Кожен окремий підрозділ все ще схильний… бути боксером, що б'є тільки з однієї руки. Я маю на увазі, що стрільці-піхотинці хочуть вести вогонь, танкісти — йти в атаку, артилеристи — стріляти з гармат… Так не перемагають у битвах. Якби оркестр грав твір спочатку на флейті-піколо, потім на валторні, потім на кларнеті, а потім на трубі, то було б до біса багато шуму, але не було б музики. Щоб досягти гармонії в музиці, кожен інструмент має підтримувати інші. Щоб досягти гармонії в бою, кожен вид зброї має підтримувати інші. Командна гра перемагає. Ви, музиканти Марса, не повинні чекати, поки диригент подасть вам сигнал… Ви маєте кожен сам подбати про те, щоб зіграти на цьому концерті в потрібному місці та в потрібний час…
Хоча кожен з підрозділів нижчого рівня може при цьому відноситись до одного роду військ, гармонійна суміш таких підрозділів об'єднується в дієвий підрозділ вищого рівня, чи то формально в структурі організації, чи то неформально як імпровізоване рішення для складної бойової обстави. Наприклад, бронетанкова дивізія, сучасний взірець доктрини спільнодії родів військ, складається з піхотних, танкових, артилерійських, розвідувальних і вертолітних підрозділів, які координуються та керуються єдиною командною структурою.
Крім того, більшість сучасних військових підрозділів можуть, якщо цього вимагає обстава, викликати додаткові роди військ. Наприклад, піхота може звернутися із запитом щодо бомбардування або обстрілу з боку військової авіації або військово-морських сил для посилення наземного наступу або захисту своїх сухопутних сил. Інколи змішування родів військ знижується до рівня, на якому зазвичай переважає однорідність, наприклад, до піхотного батальйону тимчасово додається танкова рота.
Стародавня війна Операції зі спільнодією родів військ сягають сивої давнини, коли армії зазвичай виставляли заслон зі стрільців, щоб захистити своїх списоносців під час наближення до лінії зіткнення. Однак, особливо у випадку грецьких гоплітів, військове мислення зосереджувалося майже виключно на важкій піхоті. У більш складних обставах армії різних народів висували різні поєднання легкої, середньої або важкої піхоти, кінноти, колісниць, верблюдів, слонів і артилерії (механічної зброї). У цьому контексті спільнодія родів військ — це те, як найкраще використовувати взаємодійні одиниці, по-різному озброєні вогнепальною зброєю, списами чи метальною зброєю, щоб скоординувати атаку, зірвати плани ворога, а потім знищити його.
Філіп II Македонський значно вдосконалив обмежену тактику спільнодії родів військ грецьких міст-держав і об'єднав новостворену македонську фалангу з важкою кавалерією та іншими силами. Фаланга утримувала лінію противника на місці, допоки важкій кінноті не вдавалося розтрощити та зламати лінію противника, досягнувши місцевої переваги.
До реформ Гая Марія римський легіон складався з п'яти класів військ, що діяли спільно. Легко споряджені веліти діяли як стрільці, озброєні легкими списами. Гастати та принципи становили основну атакувальну силу легіону з мечем і пілумом, тоді як тріарії становили оборонний кістяк легіону, виступаючи як списоносці (спочатку як щільніша грецька фаланга, а пізніше як вільніша стіна списів) з довгими списами та великими щитами. П'ятим класом були вершники (кіннота), які використовувалися для розвідки, переслідування та охорони флангів.
Після реформ Гая Марія легіон умоглядно був загоном важкої піхоти, озброєної лише мечами та пілумами, з невеликою кількістю доданих допоміжних стрільців та метальників, а також невеличким загоном кавалерії. Іноді легіон також входив до підрозділу вищого рівня з декількох родів військ — наприклад, у певний період було прийнято, щоб генерал командував двома легіонами та двома допоміжними, легшими підрозділами подібного розміру, які використовувалися як прикриття або для бою на перетятій місцевості. Пізніше, за часів Римської імперії, допоміжні солдати чисельно переважали основні війська легіонів.
Військо династії Хань також є прикладом спільнодії, де використовувалася піхота ближнього бою (оснащена різноманітною зброєю, починаючи від мечів і пік і закінчуючи зброєю, схожою на алебарду), лучники, арбалетники та кавалерія (від кінних лучників до важких уланів). Одне з записаних у літописі тактичних формувань часів династії Хань включало три ряди алебардників, мечоносців і списоносців, підтримуваних арбалетниками, із кавалерією на флангах.
Відомо, що такі цивілізації, як карфагеняни та сасаніди, також використовували поєднання піхоти з потужною кавалерією.
Середньовіччя У середні віки відбувся перехід до краще захищених і добре озброєних сил, що дозволило воєводам використовувати більш спеціалізовані війська, які можна було використовувати для захисту слабкостей інших родів військ. Норманський Вільгельм Завойовник використав принцип спільнодії родів військ, аби так структурувати свою армію, щоб досягти найбільшої дієвості на полі бою. Лучники були залучені до розлагодження строю супротивника, піхота утримувала позиції, тоді як кіннота знаходила слабкі місця в обороні ворога, щоб прорватися через вишикувані порядки. Стрільці не мали менше захисту, аніж піхота, а піхота не мала здатності до розлагодження строю супротивника через суворий стройовий порядок піхоти, який був необхідний для її захисту. У той час як кіннота високо цінувалася за її ударний ефект під час атаки та могла зруйнувати стрій ворога, її можливості різко зменшувалися після зіткнення, і тоді менш цінна піхота була більш стійкою та витратною. А піхота була важчою та більш вразливою до кавалерії та лучників, і якщо піхота не була належним чином захищена вогнем лучників або кавалерійським маневром флангового захисту, вона зазнавала значних втрат. Попри це, Вільгельм під час свого вторгнення в Англію вельми успішно використав цю тактику.
У битві при Гастінгсі (1066) Вільгельм проводив децентралізоване командування, яке було необхідне для координації спільнодії родів військ. Його суперник Гарольд Годвінсон проводив сувору оборону на сприятливій місцевості та вийшов сам зі своїми військами в безпосереднє зіткнення, щоб покращити моральний дух англійців. Вільгельм мудро вийшов із безпосереднього зіткнення та скеровував свої сили з сильнішої командної позиції, щоб синхронізувати свої сили та скористатися обмеженою різноманітністю тих військ, які Гарольд вивів на поле бою. Зазнавши невдачі у своїй першій атаці, Вільгельм зміг завдяки цьому видозмінити свої дії. Оскільки англійська піхота воювала під захистом стіни з щитів, Вільгельм систематично наказував певним підрозділам відступати та дозволяти англійським частинам їх переслідувати. Одна з тактик, використаних норманами, полягала в тому, щоб спокусити англійців залишити стіну щитів, аби атакувати норманську піхоту, що відступала, — а потім знищити беззахисних англійців кавалерією.
Як пояснює історик Макс Брукс у книзі «Стратегії завдає удару у відповідь», «виявлення та використання асиметрії є суттю стратегії; війна — це продовження політики не за допомогою обраних ворогом засобів, а за допомогою засобів, які, швидше за все, завдадуть йому шкоди». Вільгельм виявив слабкість, використав її можливості та завдяки гнучкості своєї армії переміг Гарольда і продовжив своє завоювання Англії. Сили Вільгельма та їхня здатність змінювати тактику під час самої битви показали, як наявність різноманітних можливостей військ збільшила гнучкість його сил.
Подібним чином шотландські шикування у шилтрони, які були винайдені для протидії нападам англійської важкої кавалерії та успішно використовувалися проти англійської кавалерії в битві на Стерлінзькому мості (1297), були знищені в битві під Фолкерком (1298) англійськими лучниками, які діяли узгоджено з кінними лицарями. І битва при Гастінгсі, і битва під Фолкерком показали, як спільнодія родів військ може бути використана для перемоги над ворогами, які покладаються лише на один рід військ.
Англійські перемоги при Кресі, Пуатьє та під Азенкуром були прикладами простого різновиду спільнодії родів військ, де лицарі, що спішились, захищали ряди англійських лучників. Легко захищені стрільці з довгого лука могли вбити своїх французьких супротивників на відстані, тоді як лицарі в броні могли впоратися з будь-якими французами, які діставалися до англійських ліній. У цьому сутність спільнодії родів військ: в поєднанні сил досягти того, що неможливо було б зробити самотужки складовим частинам.
У середні віки військові сили використовували спільнодію родів військ як спосіб перемагати в битвах і досягати довгострокових цілей воєводи чи короля. Найпростішим прикладом є поєднання різних фахів, таких як лучники, піхота, кіннота (лицарі або штурмові вершники) і навіть селянське ополчення. Часом кожна сила воювала сама по собі й перемагала або програвала залежно від військової компетентності противника. Протягом середньовіччя воєводи використовували поєднання цих кваліфікованих і некваліфікованих сил, щоб вигравати битви. Армія, яка мала в наявності багато навичок, могла вступити в бій з більшою силою, яка складалася переважно з одного або двох родів військ.
Кожен тип військового формування — піхота, лучники, кіннота чи селяни — має певні переваги, яких не має інший. Піхота допомагає військам утримувати позиції, а в разі переваги сил противника відступити на таку місцевість, де кінні війська не можуть так само легко маневрувати, таким чином зводячи нанівець перевагу кінноти. Лучники тримають супротивника на відстані своїми луками або арбалетами. Кавалерія може швидше маневрувати та швидко атакувати, перш ніж ворог встигне підготувати захист. Селян більше і вони дешевше обходяться королівській скарбниці. У довгостроковій перспективі військовики можуть проходити перенавчання та освоювати навички інших фахів задля підвищення боєздатності. В наш час це зветься «примножувач бойового потенціалу». Поєднання різних навичок допомагає командиру забезпечити гнучкість і звести до мінімуму ризик, коли справа доходить до бойових дій. Розглянемо це на прикладах деяких середньовічних битв.
Приклади застосування спільнодії родів військ у битвах Дієве застосування спільнодії родів військ може — у поєднанні зі стратегічним та тактичним мисленням — розтрощити сили противника, навіть якщо вони чисельно більші. Використання рельєфу місцевості та погоди також може допомогти в застосуванні спільнодії родів військ для досягнення бажаних командувачем результатів.
Кресі-ан-Понтьє