Юрченко́ве — село в Україні, у Вовчанській міській громаді Чугуївського району Харківської області. Населення становило 207 осіб (станом на 31.03.2026).

До 2020 орган місцевого самоврядування — Юрченківська сільська рада.

Географія Село Юрченкове знаходиться на відстані 1 км від селища Білий Колодязь та за 3 км від річки Пільна.

На відстані 1 км проходить залізниця, найближча станція Білий Колодязь. Поруч проходить автомобільна дорога .

Історія Поселення виникло в кінці XIV століття. Першим поселенцем був дехто на прізвище Юрченко. Хутір Юрченкове займав територію по яру в сучасних межах. Було два ряди хат. Селилися за родинними ознаками. Корінні прізвища: Бондар, Капустян, Луб'янко, Лисенко, Лимар, Потикун, Ковбаса, Галушка, Ребрун, Шкрьогаль, Пилипець, Прасол, Юрченко, Мартовицький, Овчаренко, Пасинок.

Юрченкове до 1861 року належало своєму володарю ґрафові Скалону. Після скасування кріпосного права селяни села працювали по найму на його землях, тут же була його "економія", яка займала площу південніше сучасного парку, де зараз мешкають Прасоли. Там стояли два хліви для 200 голів волів, хата двох сімей наймитів, кухня для літнього сезону, капітальна контора в саду площею 0,5 га, де жив керуючий (тепер тут проживають Юрченки та Мірошніченки), в городах у яру був ставок, де напували скотину (це місце збереглося й зараз).

За даними на 1864 рік на власницькому хуторі Білоколодязької волості Вовчанського повіту мешкало 841 особи (418 чоловіків та 423 жінки), налічувалось 85 дворових господарств С.64.

У 1905 році після земельної реформи (столипінщина) частину землі граф Скалон продав Юрчанам з виплатою вподовж 49 років. Селяни одержали можливість збільшити наділи землі. В приміщенні колишньої контори відкрили школу, яка проіснувала до 1957 року. В цьому році колгосп переніс її на фундамент клубу, що згорів, значно розширив, додавши декілька фінських будиночків. З 1959 року школа запрацювала.

З 1906 року село почало швидко забудовуватись: верхній ряд - від школи, по горі від Бондаренків до Прасолів, далі - по яру від Краснокутських до Бондарів.

В 1907-1909 роках в селі був побудований млин хазяїном Борзаком (за національністю – поляк або німець). Обладнання було завезене з Німеччини. Після революції млин був націоналізований і працював як державне підприємство до 1970 року, поки його не викупив у свою власність колгосп.

Станом на 1914 рік кількість мешканців зросла до 1724 осіб.

У Юрченковому була школа, яку, за спогадами старожилів, побудували близько 1870 року на кошти Вовчанського земства. Вона була двоклясною, в ній працювало два вчителі, навчались спочатку лише хлопці, один раз на тиждень дві години заняття проводив піп. Була знесена в 1928 році, а натомість у 1929 році побудували клюб з бібліотекою.

У 1942 році в клюбі був військовий майновий склад, який був спалений військами Червоної Армії. На цьому місці зараз стоїть сучасна школа.

У цей час селянам дали ділянки землі по 8 та 10 га по Харченківському та Крейдяному ярах. У Харченковому побудували 13 хатів, в Крейдяному — 22. Під час суцільної колективізації ці хутори розбіглись: на 1933 рік у Харченковому залишилось 4 подвір'я, в Крейдяному — 7. В 1939 році за ухвалою уряду всі мешканці були переселені до Юрченкового. В Крейдяному в 1928 році була відкрита школа.

У 1931 побудована на вигоні нова двоклясна школа для учнів 1 та 2 кляс. Учні старших класів ходили до школи в Юрченкові, де, на той час, було дві школи: перша в приміщенні колишньої панської контори, друга в будинку колишнього дрібного купця Олексія Шкрьогала, який в 1907-1908 роках побудував будинок з крамницею, а під час революції виїхав до Харкова. Під час війни в цій будівлі був шпиталь, в якому від тяжких ран та контузій померло 172 червоноармійця. їхні останки були поховані спочатку поряд із шпиталем, а в 1957 і 1994 роках перепоховані в парку.

Парки в Юрченковому були насаджені: перші два у 1948 році, третій – у 1967 році (вулиця Польова).

У 1929 році почалась примусова колективізація. Червоною владою було пограбовано 11 дворів, а мешканців вислано до Архангельської та Вологодської областей. Колгосп було названо "Краща доля". У 1935 році колгосп перейменували на честь секретаря Болгарської комуністичної партії в колгосп імені Димитрова.

В 1930 році була проведена земельна реформа, за якою половину площ передали Землянському відділку Першого імені Петровського цукрокомбіната. Юрченківська земля після революції та в часи НЕПу займала площу: біля залізниці в напрямку Вовчанська - відразу за полустанком "Мошель", у районі хутора Крейдяного від сучасної межі на схід-1,5 км. Колгоспу імені Димитрова залишили 1 750 га.

Колгосп до війни був передовим по урожайності цукрового буряка, озимих культур. Тваринництво було слабким: десь близько 150 голів великої рогатої худоби (ВРХ), від 70 до 80 голів коней, близько 100 голів свиней.

Землі оброблялись технікою машино-тракторних станцій (МТС). Біло-Колодязька МТС була організована однією із перших Харківській області (стала до ладу в 1927... 1928 р.р.).

В серпні 1959 року за ухвалою облвиконкому колгосп імені Димитрова об'єднали з колгоспом імені Ворошилова (село  Шевченкове) та перепрофілювали в спеціальне господарство (спецгосп) по відгодівлі ВРХ і передали міжколгоспний відгодівельний пункт в селищі Білий Колодязь.

В 1960 році почалося бурхливе будівництво тваринницьких приміщень.

На кінець 1968 року стали до ладу приміщення: в Шевченковому - 6 шт., в селищі Білий Колодязь - 2 шт., в Юрченковому - 1 шт. Молодняк вагою від 150 до 220 кг поставляли колгоспи району. Але технологія відгодівлі була недосконалою. Приміщення для відгодівлі та вирощування худоби всередині декілька раз перероблялися то на прив'язне, то на безприв'язне утримання, а це потребувало значних коштів.

Сівозміна не була пристосована для одержання планового приросту ваги, була незбалансованою для забезпечення якості кормів.

У 1971 році до колгоспу імені Димитрова приєднали колгоспу імені Калініна (село Котівка), а пізніше додали ще і відгодівельний пункт Першого імені Петровського цукрокомбіната. Але бажаних результатів це не дало. Дуже рідко виконувався план по забезпеченню росту ваги тварин, продажу м'яса державі. Економіка господарства явно розвалювалась. Заборгованість по картотеці складала близько двох мільйонів карбованців. На фермах і в тракторних бригадах не було під'їзних шляхів з твердим покриттям, корми в основному роздавались вручну. Порушувалась технологічна та виробнича дисципліна. Майже зовсім не вирішувались питання із соціальним розвитком і благоустроєм сіл, розташованих на території колгоспу.

У 1983 році господарство очолив М. Білецький, якому вдалося виправити ситуацію. Основний акцент зробили на поліпшення виробничої діяльності в питаннях вирощування цукрових буряків (на той час вони давали великі гроші), утримання та відгодівлі худоби. Докорінно змінили технологію вирощування цукристих, належним чином стали займатися створення кормової бази для тваринництва. В загальній структурі польових площ посіви кормових стали складати 45%.

Зміна організаційних форм роботи, зміцнення дисципліни, створення належних умов праці дозволили вже через два роки мити прибуток два мільйони карбованців. Це дозволило оновити техніку, здійснити реконструкцію та благоустрій всіх ферм і тваринницьких приміщень. Були створені будівельні бригади, які здійснювали будівництво господарчим способом. Розвивалося житлове будівництво - кожного року споруджувалось більше десяти будинків. Вдалося побудувати майже 20 км шляхів з твердим покриттям.

12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 725-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Харківської області», увійшло до складу Вовчанської міської громади.

19 липня, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Вовчанського району, село увійшло до складу Чугуївського району. Село Юрченкове та село Шевченкове входять до Юрченківського старостату Вовчанської міської ради, до нього також увйшли села Пільна, Українське, Котівка, Бережне.

Економіка «БЛИСКАВКА-1», сільськогосподарське ПП.

Просвіта У селі є двоповерхова школа, яка була побудована та відкрита в 1997 році, будинок культури та бібліотека. Постійно функціонує дитячий садок.

Медицина На території громади є амбулаторія сімейного лікаря, яка оснащена новітніми приладами.

Історичні пам'ятки На території села знаходяться три історичні пам’ятки: - пам’ятник-комплекс «Братська могила 1942-1943 рр». До складу комплексу входять пам'ятник воїнам, загиблим у період окупації території Юрченкового у 1967 р.; братська могила, де поховано 29 воїнів, загиблих у 1942-1943 р.; могила-перезаховання в 1996 році воїнів, які померли в роки війни в шпиталі на території старої школи, останки яких виявлені при будівництві нової школи. - пам’ятник загиблим воїнам-односельцям в роки громадянської війни 1918-1920 рр. та в роки німецько-радянської війни. Біля пам’ятника знаходиться стела, на якій розміщено чотири меморіальні дошки з прізвищами загиблих воїнів жителів Юрченкового. Зведено у 1967 році. - пам’ятник Герою Радянського Союзу Федорові Константиновичу Лисенку. Зведено у 1967 році скульптором П. Приходько.

До 2016 року на території села знаходився пам’ятник діячеві міжнароднього комуністичного руху Георгію Димитрову. У зв’язку з Законом України про декомунізацію у січні 2016 року був демонтований.

У селі Шевченковому стоїть пам’ятник воїнам-односельцям, загиблим у роки німецько-радянської війни.

Населення

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська88795.07%російська414.39%інші/не вказали50.54%Усього933100%

Відомі уродженці Лисенко Федір Костянтинович (1913—1945) — Герой Радянського Союзу. Овчаренко Трохим Трохимович (1911—1963) — радянський військовик.

Примітки

Посилання Погода в селі Юрченкове