Дидактизм - це філософія, яка наголошує на повчальних та інформаційних якостях літератури та інших видів мистецтва.
Опис Термін походить від давньогрецького слова διδακτικός (didaktikos), що означає "пов'язаний з освітою та навчанням", і означав навчання у захоплюючий та інтригуючий спосіб.
Дидактичне мистецтво було створене, щоб розважати та навчати. Дидактичні п'єси, наприклад, мали на меті донести до аудиторії моральну тему або іншу глибоку істину. У Середньовіччі римо-католицькі піснеспіви, такі як , а також євхаристійні гімни, такі як "Adoro te devote" і , використовувалися для закріплення в молитвах істин римо-католицької віри, щоб зберегти їх і передати з покоління в покоління. В епоху Відродження церква започаткувала синкретизм між язичницьким і християнським дидактичним мистецтвом, синкретизм, який відображав її домінуючу тимчасову владу і нагадував суперечки між язичницькою і християнською аристократією в четвертому столітті. Прикладом дидактичного письма є Александра Поупа (1711), що містить низку порад про критиків і критику. Прикладом дидактизму в музиці є пісня Ut queant laxis, яку використовував Гвідо з Ареццо для навчання сольфеджіо складів.
Приблизно в 19 столітті термін "дидактичний" почали також використовувати для критики творів, які видаються переобтяженими повчальною, фактологічною чи іншою освітньою інформацією на шкоду задоволенню читача (значення, яке було цілком чужим для грецької думки). Едґар Аллан По назвав дидактизм найгіршою з "єресей" у своєму есе .
Див. також
Мистецтво для мистецтва Самонавчання Дитяча література
Примітки
Література
Glaisyer, Natasha and Sara Pennell. Didactic Literature in England, 1500-1800: Expertise Reconstructed. Ashgate Publishing, Ltd., 2003. Journal of Thought. United States, Journal of Thought Fund, 2002. Wittig, Claudia. Prodesse et Delectare: Case Studies on Didactic Literature in the European Middle Ages / Fallstudien Zur Didaktischen Literatur Des Europäischen Mittelalters. Germany, De Gruyter, 2019.