Апартеї́д (від — «роздільність») — офіційна політика расової дискримінації, сегрегації та гноблення, яку впродовж 1948—1991 рр. проводили панівні кола Південно-Африканської Республіки проти місцевого чорношкірого населення, а також переселенців з Азії.
В основу цієї політики було покладено ідею про відособлений розвиток європейського і неєвропейського населення Південної Африки. Внаслідок застосування норм апартеїду більшість населення ПАР була зведена до безправного стану. Кольорове населення (бантові, індійці, метиси) не мали таких цивільних прав, які мали білі.
Наприклад, 23 млн чорношкірих не мали права голосу на виборах у парламент.
Режим апартеїду дискредитував уряд ПАР перед світовою громадою.
В 1976 р. набрала чинності Міжнародна конвенція ООН про припинення злочинів апартеїду і покарання за нього.
Ліквідація системи апартеїду почалася після приходу до влади в ПАР уряду Фредеріка де Клерка (1989). У 1991 р. президент де Клерк скасував дію основних елементів законів про апартеїд.
У міжнародному гуманітарному праві Міжнародне гуманітарне право визначає апартеїд як один із видів злочинів проти людяності, нелюдські діяння, які здійснюються свідомо шляхом широкомасштабного або систематичного нападу на цивільних осіб, що вчиняються в контексті інституціоналізованого режиму систематичного гноблення і панування однієї расової групи над іншою расовою групою або групами з метою збереження такого режиму.
Хронологія апартеїду
Події, які передували апартеїду 1865 — Сер Феофіл Шепстоун заявив, що чорношкірі в Наталі не можуть голосувати. 1891 — В Оранжевій Республіці заборонено проживати особам азійського походження. 1894 — Сесіл Джон Родс заборонив метису Крому Гендриксу брати участь у змаганнях з крикету, що відбувалися у Британії, за команду Капської провінції. 1902 — договір у Феріініхіні, що оголосив кінець Другої англо-бурської війни. 1903 — Альфред Мілнер заснував SANAC («South African Native Affairs Commission», «Південно-Африканську комісію з національних справ»). 1905 — Альфред Мілнер запропонував обов'язкову сегрегацію у Капських школах. 1907 — британським парламентом ратифікований південноафриканський закон, який дозволяв обиратися та бути обраним до парламенту лише особам європейського походження. 1910 — засновано Південно-Африканський Союз. 1913 — Національний Акт про землю позбавив чорношкірих права приватної власності на землю.
Апартеїд 1948 — прихід до влади Національної партії. 1949 — Закон про заборону змішаних шлюбів, закон про окрему чергу у відділення поштового зв'язку для білих і кольорових. 1950 — ухвалено Акт про реєстрацію населення, Акт про територіальне розмежування національних груп, Закон про боротьбу з комунізмом, Закон проти аморальності та ін. 1953 — введені законом відокремлені заклади для білих і небілих. 1954 — комісія Томлісона рекомендує відокремлений розвиток «чорних» районів. Фактично вони перетворюються на резервації для чорних. Ухвалено Закон про розселення. 1955 — Закон про місце проживання етнічних груп. 1956 — Закон забороняє чорношкірим перебувати в автобусах з білими. 1959 — Закон про інвестиції в бантустани. 1960 — 69 чорношкірих вбито і 180 поранено під час заворушень у Шарпевіллі. 1961 — Закон про індійські резервації, Закон про міські ради банту. 1966 — Шостий округ у Кейптауні оголошений «білим районом». Приблизно 150 000 осіб було переселено. 1976 — В Совето (південно-західна околиця Йоганнесбурга) спалахнуло повстання чорношкірих, які протестували проти введення обов'язкового вивчення мови африкаанс. Поліція застосувала сльозоточивий газ і собак проти школярів. Багато дітей було застрелено поліцією. 1984 — Після референдуму серед білих виборців, ухвалено нову Конституцію й утверджено три палати парламенту. 1985—1986 — Режими надзвичайного стану у Південній Африці через масові заворушення чорношкірих.
Кінець апартеїду 02 лютого 1990 — президент де Клерк на відкритті парламенту заявив, що Африканський національний конгрес та інші групи буде легалізовано, а Нельсона Манделу буде звільнено. 11 лютого 1990 — борця проти апартеїду Нельсона Манделу було звільнено з в'язниці Віктор-Ферстер-Паарл (що за 70 км на північний схід від Кейптауна) після 27-річного політичного ув'язнення. 1992 — 68,6 % білих африканців на референдумі підтвердили курс країни на демократію. 25 червня 1993 — Бойовики AWB на чолі з Юджином Тербланшем взяли штурмом приміщення Всесвітнього торгового центру в Кемптон-Парку, з метою зірвати переговори про мирну передачу влади чорній більшості. 1994 — перші нерасові, демократичні вибори. Африканський національний конгрес прийшов до влади.
Передвісники апартеїду У XIX сторіччі Британська колоніальна адміністрація ввела систему т. зв. пропускних законів в Капській колонії і колонії Наталь, виходили з необхідності регулювання руху чорних людей з племінних регіонів до зайнятих білими і кольоровими людьми районами під британським правлінням. Були ухвалені закони, що не тільки обмежують рух чорношкірого населення в цих районах, а й також ті, що забороняли їх пересування з одного району в інший без підписаного пропуску. Чорношкірим було заборонено перебувати на вулицях міст в Капській колонії і Наталь після настання темряви, і вони були змушені носити свої перепустки в будь-який час.Holland, Josiah Gilbert; Gilder, Richard Watson (1896). The Century illustrated monthly magazine. 52 The Century Co.
Закон про вибори та балотування 1892 р. встановлював фінансовий і освітній ценз для чорних виборців, а Натальська Законодавча асамблея у 1894 р. ухвалила закон, що позбавляв індійців права голосу.Gish, Steven (2000). Alfred B. Xuma: African, American, South African. New York University Press. p. 8.Hoiberg, Dale; Ramchandani, Indu (2000). Students' Britannica India, Volumes 1-5. Popular Prakashan. p. 142..
Загальний Закон з регуляції пропусків 1905 року відмовив чорношкірим у голосування загалом, обмежив їх ареал пропускних територій і встановив горезвісну систему пропусківAllen, John (2005). Apartheid South Africa: An Insider's Overview of the Origin And Effects of Separate Development. iUniverse. p. xi.. Потім вийшли:
Закон про реєстрацію поселенців за Азії (1906), який вимагав від всіх індійців зареєструватися і пред'являти пропускиNojeim, Michael J. (2004). Gandhi and King: the power of nonviolent resistance. Greenwood Publishing Group. p. 127.; Акт про Південну Африку (1910), що надавав виборчі права білим, надаючи їм повний політичний контроль над усіма іншими расовими групами і позбавляв права чорношкірим засідати у парламентіLeach, Graham (1986). South Africa: no easy path to peace. Routledge. p. 68.; Закон про осілість і землю (1913), які забороняв усіх чорношкірим, за винятком тих, що в Капській провінції, купувати землі за межами резервацій Tankard, Keith (May 9, 2004); Закон про поселенців у міських територіях (1918), що визначав для чорношкірих певні місця для проживання («локації»)Tankard, Keith (May 9, 2004). Chapter 9 The Natives (Urban Areas) Act . Rhodes University. knowledge4africa.com.; Закон про міста (1923), який встановлював сеґрегацію за місцем проживання і забезпечив дешевою робочою силою промисловість під керівництвом білих; Закон про расу (1926), що запобігання будь-якому чорному мати кваліфіковану професію; Закон про місцеве самоврядування (1927), що зробив Британську корону, а не вождів, вищою главою у всіх африканських справахBaroness Young — Minister of State, Foreign and Commonwealth Office (July 4, 1986). South Africa House of Lords Debate vol 477 cc1159-250 . Hansard.; Закон про батьківщину і довіру (1936), який доповнював Закон про осілість і землю (1913), і в тому ж році Акт про представництво корінних жителів, який вилучав попередніх чорних виборців з списку виборців у Капській провінціїThe Representation of Natives Act . sahistory.org..
Одні з перших складових узаконення сеґрегації були ухвалені урядом Яна Смутса, який очолював Об'єднану партію. Це був Білль про азійське землекористування (1946), який забороняв будь-який подальший продаж землі індійцям.
Уряд Смутса почав відходити від жорсткого дотримання законів сегрегаціїAmbrosio, Thomas (2002). Ethnic identity groups and U.S. foreign policy. Greenwood Publishing Group. p. 56-57.. Через побоювання расової асиміляції парламент створив комісію Сауера для розслідування наслідків діяльності політики партії. Комісія прийшла до висновку, що інтеграція призведе до «втрати ідентичності» для всіх расових груп.
Встановлення апартеїду
Вибори 1948 року На виборах 1948 р. основною африканерською націоналістичною партією була Возз'єднана Національна партія (Herenigde Nasionale Party) під керівництвом протестантського священнослужителя Даніеля Франсуа Малана, яка побудувала свою передвиборчу кампанію на ідеї політики апартеїду. Вона з невеликим відставанням перемогла Об'єднану партію Смутса і сформувала коаліційний уряд з іншою африканерською націоналістичною партією — Африканерською партією.
Малан став першим прем'єр-міністром часів апартеїду, і обидві партії пізніше об'єднались у Національну партію.
Узаконення апартеїду
Лідери Національної партії стверджували, що Південна Африка не становить єдиної нації, і складається з чотирьох різних расових груп: білі, чорні, кольорові та індійці. Ці групи пізніше були розділені на 13 «нації» або расові федерації. Білі люди охоплювали англо- і африкаансомовні групи; чорношкіре населення було розділене на 10 груп.
Держава ухвалила закони, які проклали шлях до «великого апартеїду», що був спрямований на відділення і примушення людей жити в окремих місцях, визначених за расовою ознакою. Крім того, ухвалили закони «дрібного апартеїду».Alistair Boddy-Evans. African History: Apartheid Legislation in South Africa , About.Com. Accessed 5 June 2007.
Першим великим законом апартеїду був Закон про реєстрацію населення 1950 року, який офіційно встановлював расову класифікацію та впроваджував посвідчення особи для всіх осіб віком старше ніж 18, із зазначенням їхньої расової приналежності.Boddy-Evans, Alistar. Population Registration Act No 30 of 1950 . About.com.
Були створені офіційні органи для того, щоб прийти до кінцевого висновку про расову належність людей, чия раса була неясна.Goldin, Ian (1987). Making race: the politics and economics of coloured identity in South Africa. Longman. p. xxvi. Це викликало труднощі, особливо для кольорових людей.
Другим опорним законом апартеїду був Закон про групове розселення 1950 р.Group Areas Act No 41 of 1950 . About.com.. Досі більшість поселень включали людей різних рас, що жили пліч-о-пліч. Цей закон поклав кінець расовому різноманіттю областей і визначив, хто і де повинен жити за ознакою раси. Кожній расі було відведено свою територію. Ця норма була використана у подальші роки як основа для примусового виселення.Besteman, Catherine Lowe (2008). Transforming Cape Town. University of California Press. p. 6.
Подальші закони у 1951 році дозволили уряду знести нетрі чорних і примусити білих роботодавців платити за будівництво житла для тих чорних робітників, яким було дозволено проживати в містах.
Закон про заборону змішаних шлюбів 1949 р. забороняв шлюби між представниками різних рас, а Закон про аморальність 1950 р. зробив сексуальні стосунки з людиною іншої раси кримінальним злочином.
Закон про окремішність місць дозвілля 1953 року робив окремими для тієї чи іншої раси пляжі, автобуси, лікарні, школи та університети. Вивіски, такі як «тільки для білих» з'явилися в громадських місцях, включаючи навіть лавки у парках.Beck, Roger B. (2000). The history of South Africa. Greenwood Publishing Group. p. 128. ISBN 978-0-313-30730-0. Чорній людині послуги надавалися набагато гірші, ніж білим і меншою мірою, ніж індійцям і кольоровим людям.
Закон 1956 р. встановлював расову дискримінацію у сфері зайнятості.