Ганна Петрівна Хоперська (також просто Ганна; 29 червня 1893, Вовчанськ — 1 травня 1920, Харків) — українська діячка народної освіти та революціонерка. Була членом студентської фракції УСДРП, а пізніше перейшла до більшовиків. Брала участь у встановленні радянської влади у Харкові. Близька подруга поетеси Христини Алчевської, яка посвятила Хоперській цикл віршів.

Життєпис

Ранні роки. Вчителювання

Ганна Хоперська народилася 29 червня 1893 року у Вовчанську в родині кравця Петра Васильовича Хоперського та прачки. Її батько належав до верстви дворових людей і після отримання волі був вимушений покинути рідне село та переїхати до міста тому, що в наслідок реформи дворові люди не отримали землю. Оскільки Ганна була найстаршою з шести дітей, на неї були покладені домашні обов'язки та доглядання меншого брата і сестер. Через суворий характер батька, Нюся, як її звали у родині, виросла замкнутою дитиною. Найщасливішими годинами її тогочасного життя були походи на риболовлю на річку Вовчу разом з батьком та братом Григорієм.

Освіту Ганна спочатку здобувала у церковно-приходській школі, а потім у місцевій жіночій гімназії. Під час Першої російської революції вона познайомилася із забороненою літературою від семінаристів, що квартирували в її будинку. Брала участь у страйку гімназисток.

Ще в юнацтві читала твори Миколи Добролюбова, Миколи Некрасова, Івана Франка, Миколи Чернишевського та Тараса Шевченка, особливо виділяла творчість останнього. У той час стала відвідувати збори гуртка української інтелегенції у Вовчанську. Вона організовувала читання «Кобзаря» серед молоді, декламувала вірші на пам'ять. Взимку 1909 року до будинку Платонової, де відбувалося чергове читання Шевченка, вдерлася поліція, яка заарештувала всю присутню молодь, зокрема і Ганну Хоперську. Вона пробула ніч у в'язниці, а вранці була допитана та відпущена на волю за браком доказів.

Через те, що у Вовчанську громадську бібліотеку не пускали учнів, а фонди бібліотеки Народного дому були обмеженими, Ганна Хоперська виступила з ініціативою створити підпільну бібліотеку нелегальної літератури. Вона ж стала завідувачкою цієї бібліотеки, самі книги зберігалися у Ганни вдома, або її сестри. Кілька разів у її будинку жандарми проводили обшуки, але Ганні вдавалося попередньо винести книги, або надійно сховати вдома. Також вона була ініціатором благодійного збору на користь в'язнів Вовчанської тюрми, гроші для якого зокрема збирали за допомогою колядок та щедрівок. Коли Ганна прочитала про тяжке матеріальне становище письменника Івана Франка, вона організувала збір йому на допомогу. Неодноразово відвідувала маївки у Вовчанську; тікаючи під час розгону жандармами маївки у 1909 році, їй довелося власноруч перепливти річку Вовчу.

Ще будучи гімназисткою, з 15 років давала приватні уроки, займалася підготовкою дітей до гімназії, працювала репетитором. У 1911 році закінчила Вовчанську жіночу гімназію, проте, хоча Ганна добре навчалася, через свою політичну «неблагодійність» не отримала золотої медалі. По закінченню гімназії протягом року продовжувала давати приватні уроки, доки не отримала посаду вчительки у Білому Колодязі, а згодом у Ков'язькій земській школі Валківського повіту. Через хворобу матері покинула роботу і повернулася до Вовчанська, пізніше влаштувалася вчителькою у двокласній школі в селі Новоолександрівка. Дослідник Т. Катречко пояснював її бажання працювати вчителькою впливом народовольчих поглядів. Через погане фінансування школи, Ганна була вимушена купувати обладнання своїм коштом. Привезений нею чарівний ліхтар користувався великою популярністю серед учнів. Вечорами у неї вдома збиралися селяни, серед яких вела політичну роботу, зокрема читала Шевченка. Однак ця діяльність була припинена через протидію місцевого священника, який негативно ставився до «неблагонадійної» вчительки. У 1912 році, не полишаючи посаду вчительки, Ганна починає вчитися на історико-філологічному факультеті Харківських вищих жіночих курсів. Хоперській виявилося дуже складно вчитися дистанційно і вона шукала роботу в Харкові. У 1915 році вона перемогла у конкурсі на кращу вчительку Харкова та отримала посаду вчительки у Робочому будинку Петінки (зараз Палац культури «Металіст»). При роботі з пролетарськими дітьми, Хоперська не обмежувалася лише викладанням матеріалу, але й намагалася збуджувати у дітей солідарність та самодіяльність. Для цього діти, під її приводом і керуванням, створили дитячу касу взаємодопомоги та дитячу виборчу раду. Одночасно з роботою та навчанням, Ганна брала участь у політичному житті міста. Окрім участі в українсько-соціалістичному студентському гуртку, вона познайомилася з харківськими більшовиками — Базановим та Марусею Скобєєвою, які врятували Робочий будинок від закриття чорносотенцями. У 1916 році вона долучається до революційної боротьби, проводила бесіди з робітниками заводів Харкова, передавала їм нелегальну літературу. Також возила листівки та літературу у рідний Вовчанськ, де виступала з промовами до робітників та молоді на вечорах у Народному будинку.

Визвольні змагання

Після Лютневої революції пропагандистська діяльність Ганни посилюється, на той момент вона була членом студентської фракції УСДРП. Хоперська активно виступає на студентських зібраннях, мітингах та заводах. Велике напруження сил позначилося на її здоров'ї — Ганна захворіла на туберкульоз. Вона довго не хотіла залишити громадську роботу, доки товариші не вмовили її поїхати до Вовчанська. Під час перебування у рідному місті, Ганна ретельно ознайомилася з працями Володимира Леніна і «Капіталом» Карла Маркса й вирішила перейти до більшовицької партії. По поверненню в Харків, у червні 1917 року Ганна Хоперська стала членом Російської соціал-демократичної робітничої партії (більшовиків). Вона повертається до активної пропагандистської діяльності серед робітників, як в особистих бесідах, так і на виступах прямо в цехах заводів. Після того як у серпні 1917 року у Харкові почали формуватися загони Червоної гвардії, Ганна взялася за організацію санітарних загонів у Петінському районі. Не полишаючи справу агітатора, вона два рази на тиждень навчалася санітарної справи, також чергувала у штабі Червоної гвардії та займалася питанням озброєння гвардійців. Після Жовтневого перевороту Ганна була обрана до Петінського райкому РСДРП (б). Їй було доручено зайнятися виборами до Всеросійських установчих зборів та Рад робітничих депутатів, які повинні були відбутися у листопаді. Представники меншовиків та есерів написали скаргу на Ганну до міської думи, вимагаючи зняти її з посади через те, що вона знайомила виборців лише зі списком кандидатів більшовиків, однак скарга залишилася без відповіді. Завдяки діяльності Ганни, більшовики отримали багато голосів у Петінському районі.

Під час Падіння Харкова, Ганна Хоперська займалася як організацією червоногвардійських полків, так і вела агітацію серед жінок та українських солдатів. Після зайняття міста німецькими військами, Ганна залишилася працювати у підпіллі. Разом з Миколою Кабаненком, Іваном Петінським та кількома іншими більшовиками була обрана до підпільного губернського комітету РСДРП (б), де займалася організацією явок та квартир. На початку липня 1918 року її знову обирають до складу Петінського райкому РСДРП (б). Окрім заняття агітацією, Ганна сприяє створенню підпільної типографії, саме вона роздобуває папір та шрифти для її роботи. Під час підпільної роботи Ганна виділялася спостережливістю, умінням зорієнтуватися в обстановці та широкими зв'язками. Всі нелегальні речі вона надійно ховала на конспіративних квартирах, наприклад печатка була захована у глечику з гречаною крупою. Завдяки доносу, одного разу Ганну схопили, однак вона змогла втекти під час конвою до Валок.

Після повалення Гетьманату, Ганні доручили, через її добре знання української мови, очолити роботу з агітації серед солдат Директорії. Також під час розмов з солдатами вона займалася збором розвідницької інформації. Завдяки вдалій роботі Ганни, були провалені заходи з мобілізації у Харкові, що викликало велике невдоволення командувача Лівобережної групи Армії УНР Петра Болбочана. Окрім того, Ганна займалася питанням забезпечення більшовиків зброєю. Для цього вона виявляла місця зберігання зброї меншовиками та направленням туди більшовицьких загонів для вилучення. Також Ганна кілька разів перетинала кордон для ввозу зброї з Радянської Росії. На початку 1919 року взяла участь у Харківському січневому збройному повстанню. Після встановлення радянської влади Ганна, окрім агітаційної роботи, займалася контролем за розподіленням хліба та палива у Харкові. Пізніше стала працювати у губернському відділі народної освіти, займалася організацією загальноосвітніх шкіл та шкіл по ліквідації неписьменності. Останні відкривалися при заводах, фабриках та клубах. Ганна проводила агітацію серед вчителів Харкова та у повітах, для їх залучення до радянських трудових шкіл. Вона підтримувала роботу мережі бібліотек та клубів міста, визначала, яким саме бібліотекам надавати пріоритет у комплектуванні новими книгами. За свою активну діяльність у галузі народної освіти Ганна Хоперська була обрана делегатом на III Всеукраїнський з'їзд Рад.

Коли постала загроза захоплення Харкова Збройними силами Півдня Росії, Ганна Хоперська долучилася до формування підпілля. Вона займалася підготовкою явок, добором людей, їх навчанням та забезпеченням потрібними коштами та документами. Попри її бажання працювати у підпіллі, Ганні не дозволили залишитися у Харкові, тож вона була вимушена покинути місто з відступаючими силами Червоної армії. Наказом Олександра Пархоменка, її було призначено скарбником політичного відділу правої бойової ділянки групи військ Сумського напрямку. Ганна була незадоволена штабною роботою, хотіла працювати та прохала перевести її на передову. Однак, політкомісар групи військ Сильвестр Покко, враховуючи стан здоров'я Хоперської, цього не дозволив, натомість направив її займатися політичною роботою серед червоноармійців. Пізніше вона все ж таки потрапляє на передову, де крім політроботи виконує обов'язки медичної сестри.

У липні 1919 року Ганна на кілька днів приїздить з Києва до Харкова. Для конспірації вона виглядала як «шикарно одягнена дама». Хоперська встановила зв'язок з харківським підпіллям на конспіративній квартирі Р. М. Янової. Разом з прибулою трохи пізніше Марією Кустелян, Хоперська донесла повідомлення від Зафронтового бюро ЦК КП(б) України, отримала цінні відомості та провела інструктаж місцевих підпільників. Знову Ганна приїхала до Харкова напередодні наступу Червоної армії на місто. Вона привезла гроші та зброю для пожвавлення роботи підпілля. Працювала під псевдонімом Ганна Кузьмінська.

Подальше життя

Після встановлення радянської влади Ганна стала працювати в колегії губернського наркомату освіти. Вона займалася відновленням роботи закладів освіти та боротьбою з безпритульністю. Виступала за надання школярам віком до 14 років харчування коштом держави, вказуючи, що без нього вони не зможуть вчитися. 20 лютого 1920 року була призначена керівником новоствореної секції підготовки працівників трудової школи, яка повинна була вирішувати питання про недостатність вчителів у школах. Сприяла розвитку мережі бібліотек, клубів та шкіл для дорослих. Взяла участь у створені центральної партійної школи та відкритті нових бібліотек на околиці міста. З її ініціативи була відновлена робота Харківської громадської бібліотеки, хоча до білогвардійської окупації вона вважала, що бібліотека «ще далеко стоїть від робітничої маси» і була проти надання їй нових книжок.