Ла́дозька Каре́лія (карел. Luatokan Karjala, рос. Ладожская Карелия) — історико-географічний регіон у складі регіону Карелії, розташований переважно на сучасній території Росії. В адміністративному відношенні регіон охоплює частину Республіки Карелія Російської Федерації: Лахденпохський, Піткярантський та Сортавальський райони — і знаходиться на північному узбережжі Ладозького озера.
Россійською регіон також називається "Карельское Приладожье", або "Северное Приладожье".
Не слід плутати Ладозьку Карелію з Карельським перешийком — суміжним, але окремим географічним регіоном на захід від Ладозького озера, що нині входить до складу Ленінградської області Російської Федерації.
Географія Ладозька Карелія охоплює північне узбережжя Ладозького озера — найбільшого прісноводного водоймища Європи. Площа озера становить близько 17 891 км², довжина з півдня на північ — 219 км, середня ширина — 83 км, максимальна глибина — 230 м у північно-західній частині.
Ладозьке озеро є 14-м за площею прісноводним озером у світі та другим за величиною в Росії після Байкалу.
Регіон межує:
на сході — з Олонецькою Карелією;
на південному заході — з територіями сучасної Ленінградської області;
на заході — з фінською Північною Карелією.
Сучасно регіон охоплює райони навколо міст Сортавала, Піткяранта та Лахденпох’я.
Клімат регіону — атлантично-континентальний, помірний. Середня температура в лютому становить від −8 до −14 °C, у липні — від +14 до +16 °C. Річна кількість опадів — 500–700 мм. У районі Ладоги сніговий покрив може сягати до 1000 мм
Рельєф і геологія Геологічна основа регіону — Балтійський кристалічний щит, один з найдавніших фундаментів Євразійського континенту. Поверхня значно видозмінена льодовиковою діяльністю: плоскі заболочені рівнини чергуються з озерно-льодовиковими котловинами та грядами. Ландшафт характеризується поєднанням тайгових лісів, скелястих узбереж та численних островів (шхери), що формують складну берегову лінію. Саме ці фінські шхери, внесені до Національного парку Ладозькі шхери, є одним з найбільш привабливих природних об'єктів регіону
Гідрографія та архіпелаги Озерна система Ладозької Карелії надзвичайно насичена. Лише в межах Республіки Карелія нараховується понад 61 000 озер, що загалом покривають близько 10% її площі. Найбільші з них — Ладозьке та Онезьке — є двома найбільшими озерами Європи. Крім того, регіон перетинають річки Вуоксі, Волхов та Свір, які забезпечують 85% стоку у Ладогу. Нева є єдиним витоком озера, що з'єднує його з Фінською затокою Балтійського моря
Ладозьке озеро налічує близько 660 островів загальною площею 435 км², переважно зосереджених у північно-західній частині. Серед найвідоміших — архіпелаги Валаам та Коневець.
Історія
Доісторичний та ранньосередньовічний період Заселення території сучасної Ладозької Карелії людиною налічує щонайменше 6 тисяч років. Найдавніші сліди присутності людини зафіксовані на берегах Ладожського та Онезького озер і датуються VII–VI тисячоліттями до н.е. Про культуру первинних мешканців свідчать наскельні петрогліфи на берегах Онеги та Білого моря, що були включені до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у 2021 році.
У кінці першого тисячоліття нашої ери в Карельському перешийку та Північному Приладожжі мешкало племінне об'єднання, відоме в давньоруських літописах як «корела». Між Ладозьким та Онезьким озерами жили вепси, далі на північ — саами (лопи). Формування карельської культури та етносу дослідники пов'язують з епохою вікінгів і ранньосередньовічними міграційними процесами.
Карелів вперше згадано у шведських сагах близько X ст., а в давньоруських джерелах — 1143 року під назвою «Корела». Ці племена прийняли православне хрещення 1227 року. Саме тоді почалося поступове включення карельських земель до сфери впливу Новгородської республіки.
Боротьба між Новгородом та Швецією Ладозька Карелія стала ареною тривалого стратегічного протистояння між Новгородською республікою та Швецією, що тривало з XIII по XVIII ст. Ця боротьба зумовлювалася ключовим геополітичним положенням регіону: через Ладогу пролягав торговий шлях «із варягів у греки», що з'єднував Балтійське та Чорне моря.
Шведи здійснили перший великий хрестовий похід у Карелію 1293 року під проводом Торґільса Кнутссона, заснувавши фортецю Виборг. У відповідь новгородці 1310 року звели фортецю Корела. Конфлікт тривав декілька десятиліть, доки 1323 року Нотеборзький мирний договір не розділив Карелію між двома державами. За умовами договору шведи отримали частину Карельського перешийка, а Новгород зберіг контроль над Ладозькою Карелією з центром у Кякісалмі (нині Приозерськ).
Після падіння Новгородської республіки регіон перейшов під безпосередній контроль Московського царства. Проте 1617 року, після Інгерманландської війни, за умовами Столбовського договору Ладозька Карелія разом з Кексгольмським повітом була передана Швеції. Ця зміна влади спричинила масовий відхід православних карел на схід — тисячі людей мігрували до Росії, ставши предками тверських карел.
Ситуація знову змінилася в результаті Великої Північної війни: за Нюстадтським договором 1721 року між Швецією та Росією Ладозька Карелія знову відійшла до Росії, ставши частиною Виборзького губернаторства (так звана «Стара Фінляндія»).
У 1812 році, після входження Фінляндії до складу Російської імперії як автономного Великого князівства, «Стара Фінляндія» була приєднана до Великого князівства Фінляндського — і Ладозька Карелія вперше за два сторіччя опинилась під фінськими законами. Наслідком цього стало швидке економічне піднесення: торгівля Сортавали різко зросла, і місто було фактично перебудоване заново протягом 25 років.
Фінська доба Після проголошення незалежності Фінляндії у 1917 році Ладозька Карелія залишилась у її складі. На початку ХХ ст. регіон перетворився на важливий культурний і туристичний центр.
Мирне існування перервала Зимова війна 1939–1940 рр.: Радянський Союз атакував Фінляндію 30 листопада 1939 р. і за умовами Московського мирного договору (березень 1940 р.) анексував Ладозьку Карелію. Усе цивільне населення було евакуйовано до внутрішньої Фінляндії. Під час Продовжувальної війни 1941–1944 рр. Фінляндія тимчасово повернула регіон під свій контроль, але 1944 р. знову вимушена була поступитися ним СРСР. Після Другої світової війни Ладозька Карелія остаточно залишилась у складі Радянського Союзу — і відтоді є частиною Республіки Карелія Російської Федерації.
Культура Культурна ідентичність Ладозької Карелії формувалася на перетині православно-карельської та лютерансько-фінської традицій. У Прикордонній Карелії переважали православні карели, у Центральній Карелії — лютеранські фіни. Карельська мова поділяється на три основні діалекти: власне карельський, ліввіковський (олонецький) та людиківський. Станом на 2010 рік із близько 61 тисячі карелів у Росії карельською мовою розмовляли 25,6 тисячі осіб.
Після евакуації 1940–1944 рр. карельські мовні спільноти розпалися, оскільки прибулі до Фінляндії карели піддавалися асиміляційному тиску й поступово переходили на фінську мову. Цей факт є одним з ключових у дискусії про збереження карельської мови — нині вона перебуває під загрозою зникнення. Організація «Karjalan Liitto» («Карельська спілка») активно відстоює надання карельській мові офіційного статусу.
Архітектура, мистецтво Місто Сортавала (фін. Sortavala) — головний адміністративний і культурний центр Ладозької Карелії — відзначається виняткової цінності архітектурною спадщиною. Місто розвивалось упродовж шведської, фінської та радянської епох, що знайшло відображення у поєднанні дерев'яних будинків XIX ст. та кам'яних споруд у стилі фінського функціоналізму 1920–30-х рр. Після 1944 р. Сортавала є єдиним містом Республіки Карелія, яке зберегло значну частину фінської довоєнної забудови.
Гірський парк Рускеала — колишні мармурові кар'єри XVIII ст., залиті водою, — перетворився на популярний природно-туристичний об'єкт. Мармур з Рускеали використовувався при зведенні Ісаакіївського та Казанського соборів у Санкт-Петербурзі.
Карельська художня традиція налічує петрогліфи, що датуються 6500 роками тому (включені до Списку ЮНЕСКО 2021 р.), пізньосередньовічний іконопис, а також академічне живописне мистецтво XIX–XX ст.
Православна спадщина Найвидатнішим культурно-релігійним об'єктом Ладозької Карелії є Спасо-Преображенський Валаамський монастир — ставропігійний православний монастир на острові Валаам в Ладозькому озері. Острів є найбільшим в архіпелазі площею понад 36 км². Серед науковців немає одностайності щодо дати заснування обителі, але сучасний науковий консенсус відносить заснування монастиря до кінця XIV ст. — приблизно до 1389–1393 рр.
Монастир слугував «північним форпостом Православ'я» проти язичників, а потім і «східним форпостом проти католицтва» з боку шведських провінцій. У 1578 р. він зазнав нападу шведів, а 1611–1715 рр. залишався спорожнілим після пожежі. Наприкінці XVIII ст. обитель була відновлена. Після встановлення Великого князівства Фінляндського (1812) вона підпорядковувалася Фінляндській православній церкві.
«Калевала» Калевала — карело-фінський поетичний епос, що скадається з 50 частин. Ладозька Карелія є одним з головних осередків, де були зібрані руни — усні епічні пісні, що лягли в основу цього національного епосу. Посилання