Дама Едіт (Ідіт) Луїза Сітвелл (; 7 вересня , Скарборо, Північний Йоркшир, Англія — 9 грудня , Лондон) — англійська поетеса, прозаїкиня, літературний критик, біографка.

Життєпис Народилося 1887 року в сім'ї баронета сера (1860—1943) — ексцентричного власника фамільного маєтку , фахівця з генеалогії та ландшафтного дизайну — і леді Іди Емілі Августи (Айди Емілі Огаїсти, до шлюбу Денісон (1869—1937): спадкоємиці роду Плантагенетів по жіночій лінії, дочки та правнучки Генрі Сомерсета, 7-го герцога Бофорта. Старша сестра письменників (1892—1969) і (1897—1988) Сітвеллів. Лауреатка (1934) Королівського літературного товариства.

Творчість Активно публікувалася з 1913 року; багато її віршів було покладено на музику. Через прихильність до драматичного стилю та незвичайного вбрання заслужила у преси репутацію «позерки» (), але самі вірші Сітвелл неодноразово удостоювалися похвали критики за вмілу поетичну техніку та ретельне оздоблення стилю.

Авторка поетичних збірок «Будинки клоунів» (, 1918), «Сільські елегії» (, 1927), «Звичаї Золотого Берегу» (Gold Coast Customs, 1929), «Пісня холоду» 1948), «„Фасад“ та інші вірші. 1920—1935» (, 1950), «Садівники та астрономи» (, 1953), «Вибрані вірші» (, 1957), «Знедолені» (The Outcasts, 1962), книг історичних повістей і нарисів «Англійські ексцентрики» (, 1933), «Вікторія Англійська» (, 1936), ", 1946), «» , 1962), художньої біографії Джонатана Свіфта «Я живу під чорним сонцем» (, 1937) тощо.

Останні роки Приблизно в 1957 році Сітвелл почала користуватися інвалідним візком після того, як все життя боролася з синдромом Марфана. У 1959 році Едіт Сітвелл дала інтерв'ю Джону Фрімену про її життя та роботу в телевізійному серіалі Бі-бі-сі «Обличчям до обличчя». Сітвелл була однією з двох жінок, у яких взяли інтерв'ю під час цієї першої ітерації серії; друга — французька акторка та письменниця Симона Синьйоре.

Востаннє Едіт Сітвелл читала вірші в 1962 році. У наступному році Королівське літературне товариство присвоїло їй звання літературної співрозмовниці (перша жінка, яка отримала таку честь).

Едіт Сітвелл померла в лікарні Святого Томаса в лондонському районі Ламбет 9 грудня 1964 року на 78-му році життя. Похована на цвинтарі парафіяльної церкви Святих Марії та Петра у Відон-Лоїсі, Нортгемптоншир.

Документи Сітвелл зберігаються в Центрі Гаррі Ренсома Техаського університету в Остіні.

Примітки

Література

Посилання