Напівпустеля Джунгарської западини є екорегіоном Палеарктичної екозони за визначенням WWF (код екорегіону: PA1317).
Територія Розташована між гірськими хребтами Тянь-Шань та Алтай на північному заході Китаю, Джунгарська западина багато в чому схожа на більший Таримський басейн, який простягається на південь за межі гір Тянь-Шаню. Однак, на відміну від останнього, Джунгарська западина відкрита на північний захід через низку великих долин, які відкриваються в навколишні гірські хребти. Таким чином вона піддається холодним повітряним потокам із Сибіру, має нижчі температури та отримує більшу кількість опадів, ніж закриті басейни південніше. У центральних регіонах басейну випадає в середньому від 80 до 100 мм опадів щороку, а в периферійних — від 100 до 250 мм.
У цьому басейні розташована пустеля Дзосотин-Елісун, друга за величиною в Китаї. Внаслідок великого стоку із навколишніх гір, у басейні також є кілька озер, найбільше з яких Зайсан у Казахстані. Оскільки на північних схилах Тянь-Шаню випадає більше опадів, ніж у будь-якому іншому гірському масиві в цій частині Китаю, низовини вздовж південного краю Джунгарської улоговини придатні для зрошувального землеробства.
Флора Рослинність цієї пустелі складається з низькорослих кущів Anabasis brevifolia, тоді як периферійні території дозволяють розвивати карликові чагарники, де переважають кущі зайсанського саксаулу (Haloxylon ammodendron) і голонасінної ефедри Пржевальського Ephedra przewalskii. Оскільки в пустелі Дзосотин-Елісун достатньо вологи для рослинності, піски стабілізувалися на більшій частині її території. Лише близько 5 % його площі займають рухомі дюни, тоді як у Такла-Макані Таримського басейну, для порівняння, рухливі дюни займають 85 % площі. У минулому біля підніжжя гір існувало біологічно багаті угрупування лук, боліт і прибережних лісів, але упродовж останніх кількох століть більшість цих територій було замінено зрошуваними культурами. Процес прискорився в останні десятиліття, оскільки китайський уряд прагне переселити частину населення з перенаселеного східного регіону країни в подібні місця.
В оазах у східній частині Джунгарської западини зростає тополя євфратська (Populus euphratica) — дерево, яке утворює листяні гаї в місцях, де танення снігу на навколишніх горах підвищує рівень ґрунтових вод. В оазах зростають також нітрарія роборовська (Nitraria roborowskii), нітрарія сибірська (N. sibirica), ковила (Stipa splendens), галузистий тамарикс (Tamarix ramosissima) і верба (Salix ledebouriana). Карагана (Caragana) та інші чагарникові бобові рослини забезпечують чудове листя для диких і домашніх копитних тварин. На піщаних дюнах переважає Nitraria sphaerocarpa.
Тваринний світ Джунгарський басейн був одним з останніх осередків проживання коня Пржевальського (Equus ferus przewalskii) у дикій природі. Кілька століть тому два підвиди диких коней населяли ліси та рівнини між Східною Монголією та Центральною Європою. Згодом цей вид все більше і більше витіснявся до степів і напівпустель і зараз, ймовірно, вимер у дикій природі. Однак йому вдалося вижити в неволі, і станом на 2014 рік у зоопарках по всьому світу нараховувалося 1988 осіб, на додаток до кількох екземплярів, повторно інтродукованих із дикої природи в різних місцях Центральної Азії. Таким чином, після його зникнення кінь Пржевальського знову повернувся в джунгарські степи. На жаль, уся популяція походить лише від 12 екземплярів, і втрата генетичної різноманітності та конспецифічні спаровування становлять серйозну загрозу.
Північно-східна частина Джунгарського басейну розташована в межах Монголії і включає частину , міжнародного біосферного заповідника. Джунгарія, здебільшого вкрита пустельним степом, забезпечує важливе середовище проживання найбільшого у світі стада куланів (Equus hemionus), а також стад джейранів (Gazella subgutturosa). Деякі з останніх диких двогорбих верблюдів (Camelus ferus) живуть у Великому Гобійському заповіднику, який межує з Джунгарським басейном і напівпустелею Алашанського плато, екорегіоном, розташованим на сході. Ця частина басейну ідеально підходить для виживання цього виду, оскільки вона досить волога, щоб підтримувати деяку чагарникову рослинність.
У цьому екорегіоні живе лише один ендемічний ссавець, піщанка Meriones chengi. Тут також живуть різні види дрібних гризунів-стрибаків (Dipodidae), істот, ідеально пристосованих до риття та стрибків у піщаних місцях свого існування. У них задні лапи у п'ять разів довші за передні та довгі гнучкі хвости. Існують різні види, ендеміки пустель Центральної Азії, здатні стрибати на 3 метри.
Іншими відомими видами є гекон Пржевальського (Teratoscincus przewalskii), гарна, красиво забарвлена нічна ящірка, ендемічна для Центральної Азії, та інші рептилії, такі як кашгарський тонкопалий гекон (Tenuidactylus elongatus) і східний удавчик (Eryx tataricus).
Збереження Розвідка нафти та видобуток сирої нафти потенційно шкідливі для цього екорегіону, якщо вони не проводяться з максимальною увагою до навколишнього середовища.
У більш незайманому Джунгарському регіоні Монголії загрозу становлять неконтрольоване використання автотранспорту та надмірне споживання та забруднення дефіцитних природних водних ресурсів людьми та домашньою худобою. Деяким територіям також загрожує неконтрольований випас худоби.
Примітки