Стюарт Генрі Пероун (; , Норт-Галлоу, Вустершир, Англія, Велика Британія — , Лондон, Англія, Велика Британія) — британський дипломат, політик, письменник, історик, археолог і дослідник. Офіцер ордена Британської імперії, лицар ордена Святого Іоанна Єрусалимського.

Біографія

Молоді роки, освіта Стюарт Генрі Пероун народився 17 червня 1901 року Норт-Галлоу, Вустершир, ставши третім сином у родині Артура Вільяма Пероуна, майбутнього єпископа Вустера, і його дружини Гелени Френсіс, уродженої Олднэлл-Рассел . Його дід по батькові, Джон Пероун, теж був єпископом Вустера.

Закінчив Гейлібері-коледж, а потім — Корпус-Крісті-коледж у Кембриджі, де у 1923 році став бакалавром мистецтв, а у 1931 році здобув ступінь магістра мистецтв. Також навчався у Гарвардському університеті.

Державна служба У 1927 році вступив у службу державної освіти у Палестині, став викладачем англійської мови у Єрусалимі, а у 1930 році перейшов в адміністративну службу, де наступного року обійняв посаду прессекретаря. 23 червня 1931 року зведений у звання офіцера ордена Святого Іоанна Єрусалимського. Нагороду вручив верховний комісар Палестини сер Артур Вокоп .

У 1934 році призначений асистентом комісара округу Галілея. Того ж року став асистентом секретаря адміністрації лейтенант-губернатора Мальти, де першим зайнявся впровадженням пастеризації. У 1937 році нагороджений коронаційною медаллю.

У 1937 році призначений політичним офіцером в Аденському протектораті. Як археолог-аматор, у той період виявив стародавнє поселення Імадія, відновив південноарабські написи та статуетки з Вади-Бейхана, а також зібрав велику колекцію датованих бронзовою добою черепків, яку у 1938 році передав у Британський музей. Того ж року взяв участь в організації арабського мовлення BBC, а у 1939 році призначений інформаційним офіцером в Адені. У 1941 році став аташе зі зв'язків з громадськістю, а у 1944 році — східним радником при британському посольстві у Багдаді, змінивши Вівіана Голта. Спілкувався та переписувався з іракським королем Фейсалом II, був нагороджений іракською коронаційною медаллю 1953 року.

8 червня 1944 року зведений у звання офіцера ордена Британської імперії цивільного класу, а 1 липня 1944 року — брата-командора ордена Святого Іоанна Єрусалимського.

Попри повну відповідність можливому призначенню на вищі дипломатичні пости та досягнення під час роботи в арабському світі, Пероун був відкликаний з даного регіону на іншу роботу. У 1947—1951 роках обіймав посаду колоніального секретаря Барбадосу, а також був членом Законодавчої ради Барбадосу. Його попередником був Джон Ренкін, а наступником — Роберт Тернер.

У 1950 році став головним радником з внутрішніх справ у Киренаїці. У 1951 році став першовідкривачем загубленого міста Азіріс. Як відомий філателіст, за час кар'єри взяв участь у розробці поштових марок для Мальти (1936), Аденського протекторату (1938), Барбадосу (1949), Лівії (1951), а також банкнот валюти Федерації Вест-Індії (1949) та Лівії (1951).

Особисте життя У 1947 році одружився з Фреєю Старк, британською письменницею та дослідницею, з якою познайомився ще наприкінці 1930-х років, як її начальник в Адене. Про пропозицію одружитися Фрея дізналася із надісланої Стюартом телеграми, після чого вони 7 жовтня 1947 року одружилися у Церкві Святої Маргарити у Вестмінстері. Дізнавшись від своїх друзів, що Стюарт — гомосексуал, Фрея цьому не повірила: на словах про те, що Пероун надає перевагу молодим чоловікам у військовій формі Старк наївно запитала — «Як стародавні греки?», уявивши собі, ймовірно, ідеальний світ стародавньої Греції з цнотливими скульптурами та симпосіями. Окрім цього Пероун був молодшим Старк на 8 років, та судячи з усього потребував лише у якійсь домашній служниці. У таких умовах їхній шлюб перетворився з певного погляду марьяж блан, однак Фрейя відмовлялася вірити у гомосексуальну орієнтацію Стюарта та сподівалася на шлюбну ніч. Збентежена відсутністю інтимних стосунків, Старк писала йому: ". Пероун відчув себе вимушеним зайнятися цією делікатною проблемою і написав їй листа, в якому описав ситуацію, що склалася з використанням евфемізмів на прикладі обіду з друзями.:

Всі, я думаю, [були] «», це слово здається набагато більш милозвучним для опису гомосексуальності. І все ж їхня розмова була живою, повною ідей та змістовною. […] Важко сказати, що таке «нормальний» — мій друг, радник шпиталю Святого Георгія, завжди відмовляється використовувати це слово, тому що серед чоловіків і жінок ми маємо широкий і різноманітний діапазон від ультрасамців до ультрасамок за природної більшості людей, що знаходяться посередині цих ступенів. […] Щодо мене, то себе я бачу в середній групі. Я маю звичайні чоловічі здібності. Мені подобаються чоловічі види спорту, деякі з них, і я люблю перебувати у компанії жінок. Насправді мені важко жити без них. Водночас мене іноді фізично приваблюють представники моєї власної статі — загалом. З якоїсь навіть приємної причини носії уніформи.

А втім, Фрея супроводжувала свого чоловіка у місця його службових призначень: спочатку у Вест-Індії — на Барбадос, а потім до Лівії. Шлюб Пероуна і Старк не склався, у них не було дітей, а у 1952 році пара розлучилася, проте розлучення не було.

Відставка, смерть У 1951 році у віці 50 років вийшов у відставку з дипломатичної служби. Попри відставку, того ж року призначений радником делегації Великої Британії на сесії Генеральної Асамблеї ООН у Парижі, а у 1952 році став помічником єпископа Єрусалима по роботі з арабськими біженцями, взявши участь у проєктуванні та створенні перших моделей сіл для біженців. Пізніше став членом Ради з міжнародних відносин Церкви Англії.

30 грудня 1954 року зведений у звання лицаря ордена Святого Іоанна Єрусалимського. 7 березня 1957 року обраний членом Королівського товариства старожитностей. Також був членом Королівського товариства мистецтв та «Клубу мандрівників». У 1981 році став почесним випускником Корпус-Крісті-коледжу.

Стюарт Генрі Пероун помер 10 травня 1989 року у віці 86 років у шпиталі Чарінг-Кросс у Лондоні. Фрея Старк померла 1993 року у віці 100 років.

Спадщина Як інтелектуал і плідний письменник, Пероун опублікував понад десяток книг, кілька статей для академічних журналів та енциклопедій, зокрема числі «Antiquity», а також «Британіка». Спеціалізувався на історії Середземномор'я, Греції та Риму у період античності, писав про життя євреїв і перших християн того часу. Літературний стиль й історичні трактування Пероуна піддавалися критиці, проте його книги відіграли значну роль у популяризації античної історії та археології. Архів зберігається в Близькосхідному центрі коледжу святого Антонія в Оксфорді. The One Remains: On Jerusalem, London, 1954. The Life and Times of Herod the Great, London, 1956. The Later Herods, London, 1958. Hadrian, London, 1960. Caesars and Saints, London, 1962. The Pilgrim's Companion in Jerusalem and Bethlehem, London, 1964. The Pilgrim's Companion in Rome, London, 1964. The Pilgrim's Companion in Athens, London, 1964. Jerusalem & Bethlehem, London, 1965. The Political Background of the New Testament, London, 1965. The End of the Roman World, London, 1966. The Death of the Roman Republic: from 146 BC to the birth of the Roman Empire, London, 1969. Roman Mythology, London, 1969. The Siege Within the Walls: Malta 1940—1943, London, 1970. Rome, From Its Foundation to the Present, London, 1971. The Journeys of St. Paul, London, 1973. The Caesars' Wives: Above Suspicion?, London, 1974. The Archaeology of Greece and the Aegean, London, 1974. Holy Places of Christendom, London, 1976.

У культурі Британський письменник Ієн Мак'юен назвав головного героя свого написаного у 2005 році роману «Субота» — нейрохірурга Генрі Пероуна, який «любить уявляти себе схожим на Саддама, який із задоволенням оглядає натовп з якогось міністерського балкона Багдада» — на думку критиків, саме на честь Стюарта Пероуна.

Примітки

Література

Посилання