Збиття U-2 під Свердловськом

Збиття U-2 під Свердловськом — один з епізодів холодної війни, що стався 1 травня 1960 року в період правління першого секретаря ЦК КПРС та голови Ради міністрів СРСР Микити Хрущова та президента США Дуайта Ейзенхауера. В ході інциденту в повітряному просторі СРСР збито літак-розвідник Lockheed U-2.

Після інциденту США спочатку намагалися заперечувати існування, завдання та цілі літака, проте після пред'явлення радянським урядом залишків збитого літака та захопленого пілота Гері Пауерса змушені були визнати існування програми польотів літаків-шпигунів над СРСР. Пауерса за шпигунство засуджено до десяти років ув'язнення, проте 10 лютого 1962 року, разом з американським студентом-економістом , обміняно на радянського розвідника Рудольфа Абеля.

Інцидент стався за два тижні до запланованої зустрічі між Сходом та Заходом у Парижі та став серйозним ударом по репутації США. Також він значно ускладнив відносини між СРСР та США .

Передісторія На початку 1950-х років США та СРСР почали розвивати системи термоядерної зброї. З огляду на високу небезпеку та руйнівну силу першого удару такою зброєю президент США Д. Ейзенхауер на женевській зустрічі у верхах 1955 року запропонував концепцію «відкритого неба». Проєкт передбачав дозвіл взаємних інспекційних польотів між США та СРСР. Радянський лідер Н. С. Хрущов відкинув цю пропозицію, що спонукало Ейзенхаура дати зелене світло розробці та секретним польотам літака U-2.

Загін 10-10 Для фотографування секретних об'єктів на чужих територіях за допомогою літаків U-2 було створено «Загін 10-10». Офіційно підрозділ називався 2-ю (тимчасовою) авіаескадрильєю метеорозвідки WRS (P)-2 і, за легендою, був підпорядкованим Національному управлінню з аеронавтики та дослідження космічного простору (НАСА). Літаки цього авіазагону постійно виконували розвідувальні польоти вздовж кордонів СРСР із Туреччиною, Іраном та Афганістаном. Польоти здійснювалися й над іншими соціалістичними країнами. Пріоритетним завданням був збір відомостей про розташовані на території СРСР радіостанції, радіолокаційні станції та позиції ракетних комплексів різного призначення, зокрема, протиповітряної оборони (ППО).

Польоти U-2 над СРСР 4 липня 1956 року здійснено перший політ U-2 над територією СРСР. Літак стартував з під Вісбаденом (ФРН) і здійснив політ над Москвою, Ленінградом і балтійським узбережжямОдним із об'єктів знімання в першому польоті став секретний авіазавод у Філях (Москва), нині частина НВЦ імені Хрунічева.. Політ пройшов вдало, літак не виявили, а система ППО не відкрила вогню. Потужна фототехніка, встановлена на U-2, дозволяла отримувати знімки гарної якості та високої роздільності. Польоти були глибоким вторгненням у повітряний простір СРСР на висоті — тривалістю 2—4 години. Вони дозволили отримати значний обсяг розвідувальної інформації — визначити багато елементів радянської системи ППО, алгоритми її дії, аеродроми базування винищувачів-перехоплювачів, позиції зенітної артилерії, станцій радіолокації. Було знято інші важливі оборонні об'єкти СРСР, такі як бази військово-морського флоту. Попри побоювання міжнародного скандалу, Ейзенхауер не зміг устояти перед спокусою отримувати розвідувальні дані такої якості. U-2 виконував польоти на висотах, недосяжних на той час для винищувачів. Також вважалося, що радянські ракети не можуть досягати такої висоти.

У липні 1956 року було виконано п'ять польотів із глибоким вторгненням у повітряний простір європейської частини СРСР, і факт вторгнення зафіксували радянські засоби ППО. У ноті від 10 липня 1956 року уряд СРСР охарактеризував дії США як «навмисну дію певних кіл США, розраховану на загострення відносин між Радянським Союзом і Сполученими Штатами Америки» (), і зажадав припинити розвідувальні польоти. Однак у січні 1957 року польоти U-2 над територією СРСР відновилися. Літаки почали вторгатися глибше, фотографуючи територію Казахстану та Сибіру. Військових та ЦРУ цікавили позиції ППО та полігони Капустин Яр, а також виявлені раніше полігони Сари-Шаган та Торетам (Байконур). До польоту Пауерса 1960 року літаки U-2 вторгалися в повітряний простір СРСР не менше 20 разів.

Вважають, що в ході свого візиту до США 10 липня 1957 прем'єр-міністр Пакистану повідомив Ейзенхауеру про дозвіл на створення в його країні секретного розвідувального підрозділу; офіційну угоду про створення комплексу в Пешаварі укладено 2 роки потому. Базу, розташовану в Бадабері (10 км від Пешавара), АНБ використовувало для радіоелектронної розвідки. Також пакистанська сторона схвалила використання ЦРУ для польотів U-2 над Радянським Союзом.

9 квітня 1960 року літак U-2 під керуванням Боба Еріксона здійснив проліт над радянською територією, знявши багато надсекретних військових об'єктів — Семипалатинський ядерний полігон, авіабазу стратегічних бомбардувальників Ту-95, полігони Сари-Шаган і Торетам. По тривозі було піднято засоби ППО, але міжвідомча плутанина та неготовність до проведення таких операцій не дозволили атакувати літак-порушник.

Складність польотів За розповідями Пауерса, розвідувальні польоти були дуже складними для пілотів як фізично, так і психологічно. Небезпеку іноді становили й самі об'єкти знімання. Так, під час польоту 9 квітня 1957 року пілот Боб Еріксон пройшов над Семипалатинським полігоном і в прицільному пристрої побачив установлену на вежу і готову до вибуху ядерну бомбу.

Крім того, керування літаком U-2 вимагало від пілота значних розумових і фізичних зусиль. Через особливості конструкції, що створювали проблеми при польоті на малих швидкостях, посадку доводилося здійснювати за допомогою колег-пілотів, які передавали дані про відстань до смуги і орієнтацію апарата з автомобіля, що прямував за літаком (у 1950-х і 1960-х це були звичайні вантажівки, від 1990-х років використовують спорткари Chevrolet Camaro або Pontiac GTO.

Інцидент

Підготовка та початок польоту

У рамках операції під кодовою назвою Grand Slam наприкінці квітня 1960 року планувався політ U-2 з пакистанської авіабази через Афганістан над радянською територією за маршрутом Сталінабад — Аральське море — Челябінськ — Свердловськ — Кіров — Архангельськ — Сєверодвінськ — Кандалакша — Мурманськ із посадкою на норвезькій авіабазі . 28 квітня з турецької авіабази Інджирлік у Пешавар перелетів Lockheed U-2C із заводським номером 358. Паливо для нього доставлено 27 квітня на ВПС США, а пізніше літак C-130 доправив наземну команду техніків, основного пілота — Френсіса Пауерса і резервного — Боба Еріксона. 29 квітня екіпаж дізнався, що виліт відкладено на один день. Тоді Еріксон перегнав номер 358 назад до Інджирліка, а пілот Джон Шинн пригнав U-2C із заводським номером 360. Однак 30 квітня виліт знову затримали на один день через похмуру погоду над радянською територією.

На 1 травня погода покращилася і о 5:00 мск пілотований Пауерсом U-2C із заводським номером 360 і бортовим без розпізнавальних знаків вилетів із Пешавару. Для Пауерса це був уже 28-й політ літаками U-2. Минувши Афганістан, о 5:36 літак-розвідник перетнув кордон повітряного простору Радянського Союзу за двадцять кілометрів на південний схід від (Таджицька РСР), перебуваючи на висоті — і летячи зі швидкістю . Зробивши знімки МБР на космодромі Байконур, Пауерс також пролетів Магнітогорськ та Челябінськ. Наступним пунктом маршруту, що став останнім для Пауерса, було розташоване між Челябінськом і Свердловськом місто Челябінськ-40 (нині Озерськ), де розташований завод «Маяк», який займався тоді виробництвом збройового плутонію, використовуваного при виготовленні ядерної зброї.

Офіційна версія інциденту Рано-вранці в Москві вже знали про політ літака-порушника над територією СРСР, і на шосту годину систему ППО країни приведено в підвищену боєздатність. Зокрема, командирам авіаційних частин наказано: «Атакувати порушника всіма черговими ланками, що в районі польоту іноземного літака, за необхідності — таранити». На військовому аеродромі «Кольцово» випадково опинився літак Су-9 — його переганяв із заводу в авіачастину капітан Ігор Ментюков. Винищувач-перехоплювач не був готовим до бою, не було озброєння, льотчик був без висотно-компенсувального костюма, але практична стеля в літака була . Капітан Ментюков отримав наказ перехопити U-2 (таранити його) на підході до Свердловська, Су-9 піднято о 8:28Серов Г. Стратегическая воздушная разведка НАТО против СССР. 1950-е годы // Мир Авиации. — 2002. — № 2. — С. 32—34.Уничтожение U-2 под Свердловском на сайте Министерства обороны России.. Однак через помилки оператора наведення на командному пункті (КП) та відмову бортової РЛС таран не відбувся. Ментюков зміг зробити лише одну спробу через нестачу палива, оскільки на таку висоту Су-9 піднімався в режимі форсажу, до того ж, за його розповідю, в цей час почали працювати зенітні ракетники.

У доповіді головнокомандувача Військами ППО маршала С. С. Бірюзова міністру оборони СРСР маршалу Р. Я. Малиновському 2 травня 1960 зазначено: «5-й зенітний ракетний дивізіон (командир — підполковник І. І. Новіков) 37-ї зенітної ракетної бригади, попри велику дальність, зробив пуск однієї ракети, але безрезультатно, оскільки ціль була поза зоною ураження зрдн». Пуск зроблено о 8:46. У відкритій пресі про цей ракетний запуск, не повідомлялося.

О 8:53 U-2 збито ракетою ЗРК С-75 2-го дивізіону 57-ї зенітної ракетної бригади. Обов'язки командира дивізіону (дивізіон з нагоди свята був у неповному складі) виконував начальник штабу майор Михайло Воронов. У ціль потрапила перша ракета, дві інші не зійшли з направляючих із технічних причин. У результаті U-2, що йшов на висоті приблизно , розвалився, а на екранах локаторів численні позначки були сприйняті як поставлені літаком перешкоди, тому сусідній 1-й дивізіон (Монетний), яким командував капітан Микола Шелудько, дав залп і по цих цілях (наказ з КП на відкриття вогню надійшов о 8:55). Понад 30 хвилин після знищення літака і на КП полку, і на КП армії ППО вважали, що він продовжує політ.

Вибухнувши за літаком, бойова частина ракети уламками вразила хвостове оперення і двигун (або, за деякими даними, викликала ударну хвилю, що призвела до перевертання літака і поломки крил), після чого U-2 почав падати. Пауерса затиснуло між панеллю приладів і сидінням, тому він не міг скористатися катапультою, не пошкодивши ніг. Він був проінструктований, що при вимушеному спуску на територію СРСР повинен привести в дію систему ліквідації літака та по можливості уникнути полонення. Однак у цій ситуації, зрозумівши приблизно на висоті неможливість катапультування, Пауерс відкрив ліхтар кабіни і насилу залишив літак, після чого автоматично розкрився парашут — це було на висоті близько . Літак звалився біля села Поварня. Сам льотчик приземлився на полі біля села Косулино, де його затримали місцеві жителі.

Через пів години після знищення U-2 в 4-му дивізіоні 57-ї бригади, яким командував майор А. Шугаєв (Старі Решоти), за ціль прийняли пару винищувачів МіГ-19, що вилетіла на перехоплення U-2, пілотованих капітаном Борисом Айвазяном і старшим лейтенантом . О 9:23 однією з ракет ЗРК С-75 літак Сафронова збито на висоті , льотчик загинув, хоч і катапультувався. Борис Айвазян , зробивши різке пікірування до висоти 2000 м, і з великим навантаженням вивів літак на висоту близько 300 м (за іншими джерелами, близько 500 м), вийшовши таким чином із зони дії ракети.

Подальше розслідування встановило, що відповідач системи розпізнавання «свій-чужий» на літаку Сафронова був увімкненим, але апаратура впізнавання літаків у 4-му дивізіоні 57-ї бригади була несправною, тому обидва літаки прийнято за супротивника. Причиною загибелі льотчика стала погана робота бойового розрахунку головного командного пункту армії ППО. Начальники родів та служб не повідомляли про прийняті рішення на головний командний пункт, який, у свою чергу, не інформував про обстановку командирів частин та з'єднань. У 57-й бригаді не знали про перебування винищувачів у повітрі.