ПраваПраво на харчування та його різновиди є правом людини, яке захищає право людей годуватися з гідністю, що передбачає наявність достатньої кількості їжі, що люди мають засоби для доступу до неї та що вона адекватно відповідає індивідуальним харчовим потребам. Право на харчування захищає право всіх людей бути вільними від голоду, відсутності продовольчої безпеки та недоїдання.: «What is the right to food?» Право на харчування не означає, що уряд зобов'язаний роздавати безкоштовну харчування всім, хто цього хоче, або право на харчування. Проте, якщо люди позбавлені доступу до їжі з незалежних від них причин, наприклад, через те, що вони перебувають під вартою, під час війни або після стихійних лих, право вимагає від уряду безпосереднього надання їжі.: «Right to Food.»
Це право випливає з Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, учасницями якого станом на квітень 2020 року є 170 держав. Держави, які підписали угоду, погоджуються вжити заходів, щоб максимально використати наявні ресурси для поступового досягнення повної реалізації права на достатнє харчування як на національному, так і на міжнародному рівнях.: article 2(1), 11(1) and 23. Загалом у 106 країнах право на харчування застосовується або через конституційні механізми різних форм, або через пряме застосування в законі різних міжнародних договорів, у яких захищається право на харчування.: 32.
На Всесвітньому продовольчому саміті 1996 року уряди підтвердили право на харчування та зобов'язалися вдвічі скоротити кількість голодуючих і недоїдаючих з 840 до 420 мільйонів до 2015 року. Однак за останні роки ця цифра зросла, досягнувши сумнозвісного рекорду в 2009 році — понад 1 мільярд недоїдаючих людей у всьому світі. Крім того, кількість тих, хто страждає від прихованого голоду — дефіциту мікроелементів, який може спричинити затримку фізичного та інтелектуального розвитку дітей — становить понад 2 мільярди людей у всьому світі.: 12.
Хоча за міжнародним правом держави зобов'язані поважати, захищати та виконувати право на харчування, практичні труднощі в досягненні цього права людини демонструють поширена відсутність продовольчої безпеки в усьому світі та триваючі судові процеси в таких країнах, як Індія.Westcott, Catherine and Nadia Khoury and CMS Cameron McKenna,The Right to Food, (Advocates for International Development, October 2011)http://a4id.org/sites/default/files/user/Right%20to%20Food%20Legal%20Guide.pdf . На континентах з найбільшими продовольчими проблемами — Африці, Азії та Південній Америці — спостерігається не лише дефіцит продовольства та відсутність інфраструктури, а й неправильний розподіл і недостатній доступ до харчування.: iii.
Human Ініціатива вимірювання прав людини вимірює право на харчування для країн у всьому світі на основі їхнього рівня доходу.
Визначення
Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права визнає «право на достатній рівень життя, включаючи достатнє харчування», а також «основне право бути вільним від голоду». Зв'язок між двома поняттями не є однозначним. Наприклад, «свобода від голоду» (яку Загальний коментар 12 визначає як більш актуальну та негайну.) можна виміряти кількістю людей, які страждають від недоїдання та, у крайньому випадку, помирають від голоду. «Право на достатнє харчування» є набагато вищим стандартом, включаючи не лише відсутність недоїдання, але й повний спектр якостей, пов'язаних з їжею, включаючи безпеку, різноманітність і гідність, одним словом, усі елементи, необхідні для активного та здорового життя. життя.
Натхненний вищенаведеним визначенням, Спеціальний доповідач з питань права на харчування в 2002 році дав йому таке визначення:: para. 17; quoted in .Право мати регулярний, постійний і необмежений доступ, безпосередньо або шляхом фінансових покупок, до кількісно та якісно адекватного та достатнього харчування, що відповідає культурним традиціям народу, до якого належить споживач, і яка забезпечує фізичне та психічне, індивідуальне та колективне, повноцінне та гідне життя без страху.Це визначення містить усі нормативні елементи, детально пояснені в Загальному коментарі 12 МПЕСКП, де зазначено:: para. 6.[note 1]Право на достатнє харчування реалізується, коли кожен чоловік, жінка і дитина, окремо чи разом з іншими, мають фізичний і економічний доступ у будь-який час до достатнього харчування або засобів для його отримання.
Розміри Колишній спеціальний доповідач з питань права на харчування Жан Зіґлер визначила три виміри права на їжу.
Доступність стосується можливостей прогодувати себе безпосередньо з продуктивних земель чи інших природних ресурсів, або добре функціонуючих систем розподілу, обробки та ринку, які можуть переміщувати харчування з місця виробництва туди, де вона потрібна відповідно до попиту. Доступність означає, що має бути гарантований економічний і фізичний доступ до їжі. З одного боку, економічний доступ означає, що їжа має бути доступною для адекватного харчування без шкоди для інших основних потреб. З іншого боку, фізично вразливі особи, такі як хворі, діти, інваліди або люди похилого віку, також повинні мати доступ до їжі. Адекватність означає, що їжа повинна задовольняти харчові потреби кожної людини, враховуючи, наприклад, вік, умови життя, стан здоров'я, професію, стать, культуру та релігію. Харчові продукти мають бути безпечними, а державними та приватними засобами мають бути вжиті відповідні захисні заходи, щоб запобігти забрудненню харчових продуктів через фальсифікацію та/або через погану гігієну навколишнього середовища чи неналежне поводження на різних етапах харчового ланцюга; необхідно також подбати про виявлення та уникнення або знищення природних токсинів.
Крім того, будь-яка дискримінація в доступі до харчування, а також до засобів і прав на її придбання, за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, віку, релігії, політичних чи інших поглядів, національного чи соціального походження, майна, народження або інший статус є порушенням права на харчування.
Узгоджені норми харчування Що стосується права на харчування, міжнародне співтовариство також визначило загально узгоджені стандарти, такі як Всесвітня продовольча конференція 1974 р., Міжнародне зобов'язання щодо всесвітньої продовольчої безпеки 1974 р., Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими 1977 р., Декларація 1986 р. Право на розвиток, Резолюція ECOSOC 1987/90, Декларація Ріо про навколишнє середовище та розвиток 1992 року та Стамбульська декларація про населені пункти 1996 року.: footnote 23.
Історія
Негативне або позитивне право Існує традиційне розрізнення двох типів прав людини. З одного боку, негативні або абстрактні права, які поважаються невтручанням. З іншого боку, позитивні або конкретні права, які потребують ресурсів для їх реалізації. Проте сьогодні суперечать, чи можна чітко розмежувати ці два типи прав.: «The road from Magna Carta.»
Відповідно, право на харчування можна розділити на негативне право на отримання їжі власними діями та позитивне право на постачання їжі, якщо людина не може отримати до неї доступ. Негативне право на харчування було визнано ще в Великій хартії вольностей Англії 1215 року, де сказано, що: «ніхто не може бути „амерсований“ (штрафований) у тій мірі, в якій він позбавлений засобів до існування».
Міжнародні події з 1941 року У цьому розділі наведено огляд міжнародних подій, пов'язаних із встановленням та реалізацією права на харчування, починаючи з середини ХХ століття.: 4. 1941 — У своїй промові про чотири свободи президент США Франклін Д. Рузвельт включав до числа свобод:: 10. «Свобода від потреб». Пізніше ця свобода стала частиною Статуту ООН 1945 року (стаття 1(3)). 1948 рік — Загальна декларація прав людини визнає право на харчування частиною права на достатній рівень життя:
«Кожен має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідні соціальні послуги, який необхідний для підтримки здоров'я і добробуту його самого та його сім'ї, а також право на забезпечення на випадок безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості або іншої відсутності засобів до існування з незалежних від нього обставин» (ст. 25).
1966 рік — Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права повторює Загальну декларацію прав людини щодо права на достатній життєвий рівень і, крім того, конкретно визнає право на свободу від голоду. Пакт, держави-учасники визнають: «право кожного на достатній життєвий рівень для нього самого і його сім'ї, включаючи достатнє харчування» (стаття 11.1) і «основне право кожного бути вільним від голоду». (Стаття 11.2). 1976 р. — Набуття чинності Пакту. 1987 р. — Створення Комітету з економічних, соціальних і культурних прав, який спостерігає за виконанням Пакту та починає легальне тлумачення Пакту. 1999 рік — Комітет ухвалює Зауваження загального порядку № 12 «Право на достатнє харчування», в якому описуються різні державні зобов'язання, що випливають із Пакту щодо права на харчування. 2009 р. — Прийняття Додаткового протоколу до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, що робить право на їжу можливим для судового розгляду на міжнародному рівні. 1974 — Прийняття Загальної декларації про викорінення голоду та недоїдання на Всесвітній продовольчій конференції.. 1988 р. — Прийняття права на харчування в Додатковому протоколі до Американської конвенції з прав людини в частині економічних, соціальних і культурних прав («Сан-Сальвадорський протокол»). 1996 — Продовольча та сільськогосподарська організація (FAO) організовує Всесвітній продовольчий саміт 1996 року в Римі, результатом якого було прийнято Римську декларацію про всесвітню продовольчу безпеку. 2004 р. — ФАО приймає Керівні принципи щодо права на харчування, що містить вказівки для держав щодо виконання своїх зобов'язань щодо права на харчування. Розробка проекту рекомендацій була ініційована за результатами Всесвітнього продовольчого саміту 2002 року. 2000 — Встановлено мандат Спеціального доповідача з питань права на харчування.: «Mandate.» 2000 — Прийняття Цілей розвитку тисячоліття, включаючи Ціль 1: викорінити крайню бідність і голод до 2015 року. 2012 — Конвенція про продовольчу допомогу прийнята в результаті Конвенції про продовольчу допомогу (1985?), що робить її першим юридично обов'язковим міжнародним договором про продовольчу допомогу.
Амартья Сен отримав Нобелівську премію 1998 року частково за свою роботу з демонстрації того, що голод і масовий голод у наш час не були типовим продуктом нестачі їжі; скоріше, це зазвичай виникало через проблеми в мережах розповсюдження продуктів харчування або через державну політику.
Правовий статус Право на харчування захищене міжнародним правом прав людини та гуманітарним правом.: 10-12.
Міжнародне право Право на харчування визнано у Загальній декларації прав людини 1948 року (стаття 25) як частина права на достатній рівень життя та закріплено в Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права 1966 року (стаття 11). Додатковий протокол до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 2009 року робить право на їжу можливим для судового розгляду на міжнародному рівні. У 2012 році було прийнято Конвенцію про продовольчу допомогу, що зробило її першим юридично обов'язковим міжнародним договором про продовольчу допомогу.
Міжнародні документи Це також визнається в багатьох конкретних міжнародних документах, таких як Конвенція про геноцид 1948 року (стаття 2), Конвенція 1951 року про статус біженців (статті 20 і 23),: 11. Конвенція про права дитини 1989 року (Статті 24(2)(c) і 27(3)), Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 року (стаття 12(2)) або Конвенцію про права людей з інвалідністю 2007 року (статті 25 (f) та 28(1)).
Регіональні інструменти Право на харчування також визнається в регіональних документах, таких як:
Додатковий протокол до Американської конвенції з прав людини 1988 р. у сфері економічних, соціальних і культурних прав або «Сан-Сальвадорський протокол» (ст. 12);