Тарнору́да — село в Україні у Волочиській міській територіальній громаді Хмельницького району Хмельницької області. Населення становить 856 осіб.

Перша згадка про Тарноруду датується XVI ст., коли вона належала магнатам з роду Одровонжів, які володіли нею понад 300 років, після чого село переходило від одного шляхтича до іншого.

Географія Магдебурзьке право Магдебурзьке право надане за сприяння Одровонжів у 1583 році. Найімовірніше, Софія Одровонж була ініціатором, адже сусіднє село Липівка було її родовим, але аж через 3 роки після її смерті Тарноруда отримала магдебургію та право на 4 великих Ярмарки на рік. Тарноруда залишалось містом до 20 років ХХ століття. У період СРСР з Тарноруди було масово вивезено населення в Казахстан у село Озерне неподалік від Астани, велику кількість жителів, що залишилися, розстріляно та репресовано.

Назва Саме слово Тарноруда та назва походить від «терно» і «руда» («малою руткою» називали долину частину села, яке потім з'єдналось з терном).

Походження назви сучасної Тарноруди

Тарноруда не завжди була Тарнорудою: до 17 століття вона називалась Роматинці (Romatyncze) і з'являється під сучасною назвою Тарноруда у 18 столітті. Стара назва згадується в королівській енциклопедії як Роматинці — місто вище Сатанова на лівому березі річки Себровець (сучасний Збруч). Основною версією походження назви є розмінне місце, де відбувалась торгівля і розмін товару та краму. Ще за Коріатовичів у Тарноруді велась активна торгівля на шляху з Кам'янця-Подільського до Кракова. За деякими припущеннями назва Роматинці — це скорочена назва від мусульманського слова «дорога» або ж «Рамадан», за іншою версією це топонім поширених назв таких сіл у Підволочиському районі, як Романове та Романівка.

Можливо, легенда про поле роману пояснить походження старої назви. Одного разу подорожували два брати верхом, і на дорозі їм зустрівся старець, який сидів біля білого поля роману. Старий дідусь покликав їх до себе, і в них зав'язалася цікава розмова, в ході якої старий сивобородий старець каже: «Тут, на місці цього поля роману, має постати величний білий храм, де люди, котрі будуть молитись і приходити, будуть спасенні і почують на собі божу милість та благодать».

А ось сучасна назва Тарноруда ставить багато питань навколо свого походження. Існує декілька версій.

За однією з них, назва походить від двох складових Терен та Рутка: два села, які об'єднались і в результаті утворилась Тарноруда, можливо, вона хибна, адже сучасна рутка була забудована після 2 світової війни, а до того там було поле. Тим паче що на всіх старих картах Тарноруда — це на правому березі поселення, а на лівому — це Юридика.

Існує інша досить цікава версія, пов'язана з ведичним терміном «Тара», що означає Зірка. Корінь подібного значення слів — таких, як Тарнополь (сучасний Тернопіль) мали більш просте і прагматичне значення — можливо, від назви магнатів — таких, як Тарнавські, що досить довго жили і правили в Теребовлі. Також не можна відкидати і релігійне походження, адже тарноруда це одне з місць паломництв і назва мусульманського слова Рамадан була змінена на символ християнства та віри, як тернова корона Ісуса Христа, що мало показати страждання спасителя. В принципі, походження багатьох версій лише доводить, що історія Тарноруди є дуже цікава і вона потребує все більшого та глибшого вивчення та аналізу.

Символіка

Затверджена 18 липня 2023 р. рішенням №19-29/2023 XXIX сесії міської ради VIII скликання. Автори— М.І.Заколодний, Л.В.Семенюк, А.В.Майхер, Ф.Ф.Камінський, К.М.Богатов, В.М.Напиткін.

Герб В срібному щиті червона троянда з п'ятьма пелюстками, золотою серединкою і зеленими листками. Лазурова хвиляста база тричі перетята срібними хвилястими нитяними балками. Щит вписаний в декоративний картуш і увінчаний червоною мурованою короною. Унизу картуша напис «ТАРНОРУДА».

Троянда — символ життя. Хвилясті балки — символ Збруча і багатих водних ресурсів. Червона корона вказує на те, що Тарноруда мала статус містечка.

Прапор Квадратне полотнище поділене горизонтально хвилясто поперемінно на білі і сині смуги у співвідношенні 13:1:1:1:1:1:2. В центрі верхньої смуги червона троянда з п'ятьма пелюстками, жовтою серединкою і зеленими листками.

Історія та перша писемна згадка 3 березня 1404р. в Кракові король Ягайло надав краківському підстолію, що був першим польським подільським старостою Королівства Польського, Пйотру Шафранцю Сатанів з селами, що до нього відносилися, а саме: Яблонів, Стрийова, Постоловці й Барчовка. По смерті великого князя Вітовта 8 серпня 1431р. Ягайло знов передав до польських рук ті маєтки — дав їх Пйотру Одровонжу, за його заслуги у війні проти великого князя Свидригайла. Це надання було підтверджено потім королем Владиславом III в 1436р. и 1440р. особливою грамотою. Комплект цих міст і сіл, повторяються в цих королівських грамотах з деякими відмінами і в самому складі сіл, і в їх назвах. Скажемо, що то за поселення. До Сатанова місто над Збручем, в 60км від Кам'янця на Північ при раховане Яблонів, Стрийова, Постоловці і Барчовка. Два останні села з зміненою трохи назвою містяться недалеко коло Сатанова, Постоловці — це с. Постолівка над Збручем, вище Сатанова на 15 км, коло м. Тарноруди; Барчовка — це с. Борщівка. Тому правильно вважати дату святкування дня села саме 8 серпня по першій писемній згадці.

Юридичний стан — це були кріпаки, які працювали на поміщицьких землях. Економічне і політичне становище селян Тарноруди, поневолених польською шляхтою, було дуже важким. Внаслідок аграрної реформи Сигізмунда II Августа 1557 року частина селян була позбавлена землі, а решта відтиснута на гірші ґрунти був прискорений перехід від продуктової і грошової ренти до тяжкої форми — відробіткової. Феодали зменшили селянські наділи, а частину селян зовсім позбавили їх. Село часто зазнавало набігів татар, За місцевою легендою, село було спалено через одну дівчину, яка не хотіла покорятися татарві, могила дівчини-красуні ще зберігалася до наших днів на подвір'ї однієї оселі села. В 1569 р. Тарноруда потрапляла під панування польських панів до Кременецького повіту Волинського воєводства. У 1586 р. була майже спалена польськими жовнірами. У другій половині XVII століття польська шляхта посилила експлуатацію місцевих селян. Повинність відробітку збільшилась до 3-4 днів на тиждень, заборонялися православні релігійні обряди, нав'язувався католицизм.

Це призвело до активної участі населення у визвольній війні 1648—1654 рр. — національно-визвольній війні українського народу проти Польщі. У вересні 1648 р. війська Богдана Хмельницького звільнили село — після розгрому польських військ під Пильцями. Але надалі село залишилося під володінням польських шляхтичів.

Тарноруда займала значну територію по обох берегах річки Збруча. Правобережна частина села 1772р. відійшла до Австрії, Лівобережна 1793 р. — до Росії. Поступово село розрослося. Феодал переселяв сюди селян з інших місць, 1802 р. він мав 1487 кріпаків, щотижня тут відбувалися базари, раз на рік ярмарки. Тарноруда стала містечком. Дві великі пожежі 1840—1853рр. завдали йому значної шкоди. На 1845 рік у поміщика Мальчиського було 1860 десятин землі, у селян 927 десятин. На той час у поміщицькому маєтку налічувалось 229 селянських господарств, з них 25 тяглих і 136 напівтяглих або піших, які не мали робочої худоби, 9 городників. Тяглі і напівтяглі господарства відбували панщину по три дні на тиждень влітку, по 2 дні, 44 кріпацькі господарства платили поміщицькі податки. В 40-х роках XIX ст. Тарноруда стала одним з осередків розвитку дрібного шкіряного виробництва Подільської губернії. Тут збудували шкіряний завод, де працювало кілька робітників, знаряддя праці і технологія виробництва були примітивними. У 1845 р. підприємництво давало вже свою продукцію.

З введенням 1847—1848 рр. інвентарних правил дещо обмежувалася свавіля поміщиків, за селянами закріплювалось надільна земля. Але докорінно у становищі селян мало що змінилося. Земля, як і раніше залишалася власністю поміщиків, селяни й надалі перебували у кріпосницькій неволі. І після 1849 р. жителі с. Тарноруди відбували по 104 дні панщини на рік, крім того — по 12 згінних (літніх) днів, по 12 днів на будівних роботах, по 2 дні на вивезення дров, по 2 дні на вивезенні гною і т. д. Після реформи 1856 року 227 селянських дворів одержали 73 десятин садибної і 1057 десятин польової землі, за яку було встановлено щорічний викуп — 3978 крб.

З 1 вересня 1863 р. викупні платежі було знижено. У Тарноруді вони зменшились на садибну землю на 20 %, на польову на 25 %. Викупні платежі лягали важким тягарем на плечі селян. Тільки за 2 з лишком роки вони склали суму 7,5 тис. крб., крім викупних платежів на селян накладалися численні податки. У скарзі направленій Проскурівському мировому з'їзді в травні 1866 року селянину Тарноруди наводили довгий списик податків і повинностей, які вони змушені були платити. Усе життя селяни Тарноруди пореформеного періоду просякнуте боротьбою за землю. Ті, хто вірив у справедливість царських законів, писали скарги на самоуправство поміщика, який будь-якого приводу намагався заборонити селянам користуватися землями спільного користування, вимагав плати або відробітку, але ці скарги не допомагали.

На початку XX ст. поміщиці Мордвиновій належало 912 десятин землі, в той час як на 350 селянських господарств припадало 1273 десятин землі. Землеробство в той час було основним заняттям жителів Тарноруди, лише дехто з них займався шиттям та ткацтвом.

Селяни, які в своїх убогих клаптиках не могли вибитися із споконвічних злиднів змушені були наймитуватися у поміщика, одержуючи мізерну плату. За день виснаженої праці на буряковій плантації поміщиця Мордвинова платила 20 копійок, взимку плата за роботу не перевищувала 10 коп. за день. Тяжке життя, безправ'я породжували невдоволення існуючим ладом. Навесні 1902 р. селяни Тарноруди стали самоуправно випасати худобу на толоці і поміщицьким слугам відповідали погрозами. Перелякана поміщиця звернулася до властей. Кілька разів повітовий справник та ін. чиновники приїжджали у село. Селяни стояли на своєму і заявляли, що і далі випасатимуть худобу. Мировий посередник у телеграмі до подільського губернатора просив прислати козаків у Тарноруду щоб зламати опір селян. Власті жорстоко розправилися з учасниками «аграрних безпорядків». До судової відповідальності було притягнуто до різних строків ув'язнення. Поміщиця розорала толоку і позбавила селян випасу. У 1870 р. в Тарноруді відкрилася парафіяльна школа. Школа містилася у невеличкій селянській хатині, яку придбала громада на зібрані гроші. У 1897 р. відкрито школу для дівчат, а 1908 р.- міністерське однокласне училище. В цей час діють костел, який побудовано ще у 1355 році і церква. В 1913 році в селі було поштове і телеграфне відділення, кілька приватних крамниць: аптекарських товарів, швейних машин, шкіряних виробів, мануфактурна і бакалійна.

7 (20) листопада 1917 року, відповідно до Третього Універсалу Української Центральної Ради, увійшло до складу Української Народної Республіки.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 727-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Хмельницької області», увійшло до складу Волочиської міської громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Волочиського району, увійшло до складу новоутвореного Хмельницького району.

Голодомор в Тарноруді

За даними різних джерел в селі в 1932—1933 роках загинуло близько 10 осіб. На сьогодні встановлено імена 6. Мартиролог укладений на підставі поіменних списків жертв Голодомору 1932—1933 років, складених Тарнорудською сільською радою. Поіменні списки зберігаються в Державному архіві Хмельницької області.

Пам'ятки

Тарнорудський костел