Богдані́вці — село в Україні, у Хмельницькій міській громаді Хмельницького району Хмельницької області. Населення — 857 осіб.
Географія Село Богданівці розташоване за 20 км від райцентру і за 15 км від залізничної станції Деражня. В селі є залізнична зупинка Масівці залізничної дільниці Жмеринка — Гречани. Розташоване село поблизі річки Вовк.
Символіка Затверджена 13 грудня 2013 р. рішенням сесії сільської ради. Автор — І. Д. Янушкевич.
Герб У лазуровому щиті срібна залізнична стрілка з зеленим вогнем і такий же плуг, над якими золоте сяюче шістнадцятипроменеве сонце. У зеленому вістрі золота дерев'яна селянська прялка, яку з обидвох сторін супроводжує по срібній квітці плодового дерева. Щит обрамований золотим декоративним картушем i увінчаний золотою сільською короною. Картуш знизу обрамлений зеленими гілками липи з золотим цвітом. На срібній девізній стрічці лазуровий напис «БОГДАНІВЦІ».
Прапор Квадратне полотнище, поділене на чотири рівновеликі квадратні частини. На синій верхній древковій жовте сяюче шістнадцятипроменеве сонце. На зеленій верхній вільній білий плуг. На зеленій древковій нижній біла залізнична стрілка з зеленим вогнем.
Історія За адміністративним поділом с. Богданівці належало до таких повітів (районів): XVI ст. — Летичівський повіт; XIX ст. — Летичівський повіт; XX ст. — Деражнянський район.
Богданівці у різні вікові періоди мало різні назви: Bogdanowcze in Boh (1493 р.), Bohdanowcze (1530 р.), Богдановцы (1542 р.), Boydanowce (1630—1650 роки), Bohdanowce (1668 р.), Bogdanowce (1784 р.), Богдановка (1800 р.), Богданівці (1926 р.)
За переказами, колишня назва поселення «Нивка», яке було повністю спалене, а в навколишніх селах про трагедію говорили: «Біда в Нивці» → Біданівці → Богданівці.
Існують давні перекази, що село розташовувалось біля самої річки Вовк, де знаходили кам'яні сокири, черепки домашнього посуду. Кургани і вали з північної сторони села свідчать проте, що ця місцевість багата на ліси, звірів, воду, заселена була уже давно, але про час заснування села Богданівці нічого не відомо.
Колись село мало назву «Нивка», після набігів татар воно було повністю зруйновано, і люди були змушені переселитися на нову територію, де і тепер розташоване селище. В інших селах село називали «Біда в Нивці», а згодом і Біданівці. Тепер же назву облагородили і назвали Богданівці.
У 1766 році був збудований храм святого Миколая на кошти поміщика Гадомського та парафіян. Особливою шаною користувались ікони Божої Матері, Пантелеймона та Марії Магдалини.
На початку XIX століття священником у селі був Василь Савкевич, з 1816 р. вже його зять Симеон Коропачинський, а у 1857 році — син Симеона Ульян, у 1899 році — внук Симеона Никанор Коропачинський. Церковна територія займала 2328 сажнів.
В архівних документах у вересні 1811 року зафіксовані два власники села (Осип Гнатович Згорський та Ян Ріховський), які мали в своєму володінні селян.
Станом на 23 листопада 1845 рік поміщики Гнат і Йосип Згорські мали в своєму володінні 156 кріпаків, 82 чоловіків, 74 жінки. Івану Згорському належало 200 чоловіків та 163 жінки. Селяни мали право на випас худоби, користування лісом та річкою. Ще одним власником Богдановець був Августин Хоєцький, у його власності було 30 чоловіків та 27 жінок, хоча насправді їх було менше.
У 1862 році в селі відкрилась школа, де навчались діти заможних селян. Єдиним підручником був псалтир. З 1894 р. школа перетворилась у церковно-парафіяльну, там було три класи і 20 учнів. Працював з дітьми один учитель, відразу зі всіма класами.
У 1866 році поблизу села проклали залізницю і селяни пішли на заробітки, де могли заробити 15 копійок в день, але це було не легко.
Мешканці села на початку XX ст. займались землеробством, ткацтвом, теслярством і шевством.
У 1901 році в селі були 781 чоловік та 846 жінок, а також 28 сімей, що переселились із Проскурівського повіту у 1897 році. Крім православних було ще 52 католики і 8 євреїв.
У 1903 році село належало багатьом поміщикам, а саме: священник Петро Веселовський, дворянки Анна, Генрієта, Фліорентина Тржебинські, Михайло Маркевич, Микола Турковський, що здавав в оренду землі Євгенові Згорському.
З 1898 по 1909 роки сільська церковно-парафіяльна школа вважалась найкращою школою Летичівського повіту. У 1911 році громада села купила поміщицький маєток під школу. Так у селі було створено земську школу, де працював один учитель і було 38 учнів.
У 1905 році почалась революція, що налякала Згорського, і він у 1911 році втік за кордон. Після революції в селі створили земельний комітет, до якого увійшли: Деник Рибак, Володимир Блиндер, Профир Капустянський, що став головою комітету. Із землевласників у селі залишався тільки Мунь Згорський, але згодом його знайшли вбитим у своєму маєтку. До кінця осені 1917 року кожній безземельній сім'ї виділили 2,5 гектара землі.
В ході боротьби між Червоною армією, білими, військом УНР село переходило з одних рук у інші.
Уривок з автобіографічного роману Володимира Сосюри «Третя рота», що розповідає про події листопада 1919 року, у якому згадується, що відбувалось в селі Богданівці та Коржівці.
У 1920 році перед приходом польського війська в селі було створено загін самооборони, що мали 180 одиниць вогнепальної зброї. Два рази самооборона села відбивала наступ поляків, але на третій раз вони напали зненацька. Частина самооборонців втекла в ліси Деражні, частину зброї було сховано. В цей час в селі поляки робили розправу над селянами. Людей похилого віку та жінок побили, розстріляли трьох чоловіків.
У червні 1920 року у селі остаточно закріпилась радянська влада.
Сільський виконком очолив Карпо Дикий, комітет незаможних селян — Профир Капустянський, що повернувся з Червоної армії.
За колективізацію села взялись: двадцятип'ятитисячник Болдава та Будяк, що став партійним. Почались наступи на селян, аби створити колективне господарювання. Жителі чинили опір. Почалось розкуркулення заможних селян, у них забирали все майно, худобу, реманент. 7 березня 1930 року одна сім'я накинулась на членів комісії з сокирами, які проводили розкуркулення. Коли такі вісті дійшли до Сталіна, він вирішив перенести всю вину на місцеву владу, отож, почався масовий вихід людей із колгоспу. У Богданівцях станом на 1 червня 1930 року з колгоспу вийшло 105 господарств. Місцева влада пробувала спинити селян насильством. Будяк виселив із села одну жительку, хоча вона була хворою і не підлягала розкуркуленню. Опір селян було зломлено.
Почався колгоспний етап в житті села Богданівці. Було споруджено корівники, зерносховища, конюшні. За перші роки було зібрано 7-8 центнерів з гектара. Головою сільської ради був на той час Мусій Петрович Похило, член КПУ.
Під час Голодомору лише у квітні-серпні 1933 року в Богданівцях померли 144 особи. Напівроздягненими жебраками залишилось 20 безпритульних дітей.
У 1939 році в селі таємно побувала поетеса Анна Ахматова, що в с. Богданівці знайшла свою знайому Євдокію Блажієвську — бабусю В. П. Славинського.
«Цікава знахідка» — одного разу троє хлопчаків пасли телят. Один із них граючись побачив на землі велику монету, хлопчики почали рити далі, і знайшли низку монет. Як виявилось, ці монети були датовані 1625—1641 роками. Близько 300 монет було передано обласному краєзнавчому музею. Скарб належав, можливо, польсько-литовському магнатові або козакові за військові заслуги. Монети пролежали в землі 300 років, щоб їх знайшли жителі с. Богданівці, і передали в музей.
Друга світова війна принесла знову горе в село. У Богданівцях розташувався німецький гарнізон, що охороняв табір військовополонених, який створений тут, і залізницю. Селяни допомагали полоненим, підтримували зв'язки із партизанами.
Згідно з даними, у перший період окупації гітлерівцями в селі проживало: 664 дитини (від 1 до 13 років); 125 молоді (від 14 до 18 років); 154 (від 19 до 25 років); 801 чоловік та жінка (від 26 до 65 років); 136 (старіші за 66 років);
Серед усіх було 1843 українці, 30 молдаван, 6 росіян, 1 німець. З них 1864 особи були православні, а 16 осіб — католики.
На засіданні виконкому Деражнянської районної ради від 5 липня 1944 року було затверджено виконавчий комітет Богданівецької сільської ради у складі: Сильвестр Маркович Дейнека — голова сільської ради, Денис Рибак — заступник голови сільської ради, Ганна Іванівна Крилач — секретар сільської ради, Марія Полікарпівна Старенька — заготівельник, Арсень Павлович Старенький — бригадир колгоспу. У 1944 р. збір врожаю був високий, а у 1947 році — був посушливий. У 1947 році за перевиконання планового збору врожаю понад 70 колгоспників отримали ордена і медалі, було присвоєно звання Герой Соціалістичної Праці (Т. Д. Дейнека), Ордени Леніна одержали Юстина Рик та М. П. Похило.
У 1961 році в Богданівцях було відкрито поштово-телеграфне відділення. У центрі села, де була церква, спорудили пам'ятник загиблим односельчанам.
У серпні 1988 року головою колгоспу ім. Горького обрали Неонілу Полікарпівну Довгань, пропрацювала вона 10 років. За цей час було збудовано свинарник, автогараж, млин, мінімолокозавод, пекарня, 4,6 км доріг було покрито асфальтом і твердим покриттям. Реконструйовано тваринницькі ферми, колгоспний двір.
У 1992 році колгосп ім. Горького було реорганізовано в спілку селян «Нивка» за давньою назвою села, із 2000 року створено ТОВ «Нивка».
У грудні 1993 року урочисто відкрита церква, що була збудована на кошти селян і спілки «Нивка».
Станом на 1 січня 2001 року в селі налічувалося 401 домогосподарство, а мешканців, разом із мешканцями с. Березове проживає 922 особи.
Історія с. Богданівці знаходиться у книзі міського архіву м. Деражня. Ветерани Другої світової війни біля обеліска загиблим воїнам-односельчанам с. Богданівці
Адміністративний устрій Колишній орган місцевого самоврядування — Богдановецька сільська рада. Орган місцевого самоврядування — Хмельницька міська рада.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 727-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Хмельницької області», увійшло до складу Хмельницької міської територіальної громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Хмельницького району (1923—2020), село увійшло до складу новоутвореного Хмельницького району.
Також на території сільської ради є пошта.
Галерея
Див. також Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Хмельницька область)
Примітки
Посилання Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета (церковного историко-археологического общества) (1876—1916): зведений каталог і покажчик змісту / Укладачі: В. С. Прокопчук, Н. Д. Крючкова; Наук. ред. О. М. Завальнюк; Бібліогр. ред. В. М. Пархоменко. Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка; Наукова бібліотека. — Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2010. — 184 с. Крылов А. Населенные места Подольской губернии. — Каменец-Подольский: Типография губернского правления, 1903. — 538 с.