Назва Туррахер () відноситься до села, озера, перевалу в Альпах та місцевості в Центральних Східних Альпах в Австрії. Населений пункт на перевалі називають Туррахерхе (). По перевалу та озеру Туррахер проходить кордон між двох федеральних земель Штирії та Каринтії. Загалом регіон Туррахер розташовано у трьох муніципалітетах: штірійський Штадль-Предліц на півночі та муніципалітети Каринтії Райхенау та Альбек на півдні. Прямих доріг на вершину перевалу з Альбека немає. Через віддаленість від районів раннього заселення та високе розташування регіон був заселений відносно пізно. У XVII столітті в районі Туррахер почали видобувати корисні копалини. Протягом XX століття регіон поступово розвивався для туризму. Для збереження різноманітності флори та фауни Туррахера створено ландшафтну охоронну зону.

Географія

Географічне положення

Район Туррахер розташоване в західній частині Гурктальських Альп. Територія простягається між вершин Рінсеннок (2334 м) на заході до Латтерштайг (2264 м) на сході; у напрямку північ-південь простягається від однойменного села Туррах, що нижче на 500 м на північ, до населеного пункту Райхенау, що нижче на 700 м на південь. Район оточують вершини Ґурктальських Альп, що мають висоту більшу за 2 300 м над рівнем моря. Найнижча точка Туррахерхе розташована на висоті 1795 м над рівнем моря на південному березі озера Туррахер. Вершина Туррахер є частиною вододілу між долиною Мури та притокою Драви річкою Ґурк, яка починається з висоти 2000 м над рівнем моря на Латтерштайг.

Автошлях (B95), який проходить вздовж західного берега озера Туррахер, йде від Зальцбурга до Фельдкірхена, з'єднує долину Верхньої Мури Штирії на півночі з долиною Ґурка у Каринтії на півдні. Дорога на перевалі (від Турраха до рівнини Райхенау) має довжину 16 км.

Історія

Перші поселення Назва Туррахер походить від старого терміну «Durrach», який використовувався для позначення лісу, в якому багато повалених, засохлих («dürr») дерев. Термін широко використовується в Каринтії, а також в решті Австрії. Перші поселення на південь від Туррахерхе з'явилися на початку XIV століття. Політично регіон спочатку був частиною Каринтійського герцогства, але пізніше був розділений між трьома територіями через відокремлення Лунгау до Зальцбурга та Мурау до герцогства Штирія. З пізнього Середньовіччя на північ і південь від вершини перевалу було лише кілька садиб, але жодного поселення. Крім того, Туррахерхе довгий час не відігравав ролі транспортного коридору. Протягом Середньовіччя та раннього Нового часу маршрути через Туррах мали лише місцеве значення, наприклад для транспортування солі від Зальцкаммергута до Райхенау (перша документальна згадка 1332 р.), де була філія митарної служби.Поки туризм не почав розвиватися наприкінці 1920-х років. Сертифікатом, виданим у Мусгаймі від 1256 року, каринтійський герцог Ульріх III надав менестрелю та поету Ульріху фон Ліхтенштейну суверенне право на видобуток корисних копалин у районі Мурау, в який тоді входила місцевість Туррахер. Однак конкретних доказів видобутку корисних копалин у регіоні неможливо знайти ні в цьому документі, ні в наступних століттях.

У 1657 році Йоганн Адольф граф Шварценберг, який правив Мурау, розпочав пошуки мідної руди. У Штайнбахграбені було знайдено величезну кількість лімоніту (типу залізної руди), після чого граф попросив у імператора Леопольда I ліцензію на видобуток і виплавку, яка була видана 31 січня 1660 року. Вже в тому було побудувано в Туррахер блюмер для виплавки чавуну, а в 1662 році була проведена перша плавка. Спочатку видобуток і виплавка відбувалися переважно на стороні Штирії біля села. У 1783 році було продовжено дорогу на 15 км від Предліца до Туррахер, щоб полегшити транспортування руди. Але й вище села проходили шляхи для транспортування деревини та деревного вугілля, які доходили до сьогоднішньої вершини перевалу.

Загальна економічна криза, спричинена наполеонівськими війнами та їхніми наслідками, також торкнулася шахт Туррахер в перші два десятиліття XIX століття. Однак чавунний бізнес зазнав значного прогресу завдяки оптимізації методів роботи та впровадженню сучасних технологій. У середині XIX століття щорічна кількість руди, яку доставляли приблизно 60 шахтарів, становила приблизно 5600-6700 тонн.Тоді видобували тільки взимку, тому що руду доводилося тягнути на плавильне в мішках на санях. Починаючи з 1863 року, в Туррахере для виплавки руди застосовувався конвертер Бессемера, який робив виробництво сталі більш ефективним. У 1865 році в Туррахері працювали три конвертори потужністю 160—190 кг і дві доменні печі. На той час чавуноплавильний завод Туррахера був найбільшим у Штирії та одним із найсучасніших у Європі. Однак з 1870-х років продажі погіршилися; виробництво сирого чавуну почало скорочуватися. Однією з причин було невигідне розташування Туррахер, що спричинило високі транспортні витрати, які призвели до зниження конкурентоспроможності металургійних компаній. У 1909 році чавуноплавильний завод у Туррахер остаточно закрили.

Іншими природними ресурсами, які добувались в районі Туррахера є антрацитове вугілля, яке видобували до 1960-х років, кіновар. Біля озера добували карбонат магнію та сланці. Гірничодобувна промисловість перестала працювати в XX столітті з економічних причин.

«Поділене» село

Довгий час на перевалі були лише поодинокі садиби та помешкання для лісорубів, які рубали дрова для копалень і плавильних заводів у селі Террахер, що нижче на північ. Поселення не розвивалося до другій половині XX століття, коли на перевалі почали з'являтися туристи. Сьогодні поселення Туррахерхе на вершині перевалу налічує близько постійних 100 жителів та понад 400 помешкань. Як і озеро Туррахер, воно належить двом муніципалітетам земель Австрії. Кордон федеральних земель проходить приблизно посередині села та озера. Північна частина, яка належить Штирії, має поштовий індекс 8864, південна частина на території Каринтії має поштовий індекс 9565. Телефонний код існує єдиний для всього села (04275).

Таким чином, на Туррахерхе формально є два села. Але на території села не було встановлено міських знаків. Існують тільки знак на в'їзді в село зі стороні Каринтії. Він сповіщає про в'їзд до Туррахерхе з муніципалітета Райхенау. А на північній околиці села знак містить напис «Туристичний регіон Туррахерхе» муніципалітета Штирії.

У широкій сідловині вершини перевалу, де дорога пролягає горизонтально протягом двох кілометрів, знаходиться туристична інфраструктура. Працюють два висококласні готелі, понад 30 малих і середніх готелів і гостьових будинків. По південному та західному схилах, на східній стороні озера серед соснового бору також багато будинків для відпочинку. Вони чудово приховані деревами, тому не виділяються з природного оточення.

У Туррахерхе працює банк і магазини спортивних товарів і сувенірів. Але на перевалі немає жодного продуктового магазину чи АЗС. Екуменічний храм відкритий з 1985 року та доступний для всіх християнських віросповідань.

Питну воду мешканці отримають з двох джерел біля озера Грюн і ще одного з Рінсеннок. Якість питної води чудова, як й озер Туррах, оскільки громада підключена до громадської каналізаційної системи, так що накопичена стічна вода перенаправляється через рівнину Райхенау на очисні споруди.

Туррахерхе до 1957 року не мав громадської системи електропостачання, електроенергію виробляли приватні генератори. З будівництвом теплоцентралі в 1997 році в поселенні з'явилось екологічно чисте опалення.

Транспорт

Туррахер траса (B95) має порівняно низьке значення для сполучення між Каринтією та федеральними землями, що межують на півночі, Зальцбургом і Штирією. Туррахерхе рідко обслуговується громадським транспортом. Від Предліца, де розташована залізнична станція, кілька разів на день курсує автобус до вершини перевалу, а також автобусне сполучення існує до Райхенау і далі до Клагенфурта.

Туризм

Розвиток туризму

Розвиток поселення на перевалі почалось у XIX столітті. Достовірно відомо про найстарішу корчму «Seewirt», яка все ще існує, в якій у 1830 році діяла альпійська пивна. Вже наприкінці XIX століття перші туристи приїхали для походів на Туррах, а на початку XX століття лижники вже приїжджали для тривалих лижних прогулянок. Найстаріші готелі перевалу, які існують і сьогодні: «Jägerwirt» (1905), «Siegel» (1911) та «Hochschober» (1929).

Не зафіксовано, коли було побудована дорога З півдня кам'яний міст «Teufelsbrücke» (Міст диявола) був побудований над ущелиною Штангенбах в 1893 році. На початку XX століття вулиці Туррахерхе вже були пристосовані до автомобільного руху. З півдня з 1928 року курсував автобус, а з півночі автобусна лінія з'явилася в 1929 році. Однак взимку автобуси не піднімалися по крутим та склизькім схилам до перевалу, тому туристи змушені були йти пішки декілька кілометрів від Туррахера. У 1936 році на північному березі озера Туррахер був зведений перший приватний будинок для відпочинку.

Взимку після Другої світової війни в окупований британськими військами Туррахерхе приїхали перші англійські туристи.

У 1946 році був побудований Т-подібний підйомник, який спочатку він був зарезервований для використання англійцями. Через це підйомник в Туррахерхе досі називають «Engländerlift» (Англійський підйомник). У 1950-х роках був побудован перший однокрісельний підйомник та підйомник «Панорамбан». У 2006 року було замінено старі підйомники на шестимісний підйомник з підігрівом сидінь. Влітку 2007 року новий 1600 м відкрито цілорічну санну трасу.

Починаючи з 1970-х років, кількість зимових спортсменів на Туррахерхе почала зростати, тому вирішили коригувати ухил федеральної дороги між селом та перевалом. Через велику стрімкість багато автобусів та автівок не могли підніматися до перевалу в зимовий час. З 1978 по 1980 рік над старою дорогою, яка неодноразово загороджувалась лавинами, була введена в експлуатацію нова ділянка з протилавинними загородженнями. Сьогодні перевал Туррахерхе має максимальний нахил 23% на короткій ділянці дороги з боку Каринтії. Закривати його взимку доводиться дуже рідко.

Туристичний район Туррахерхе сьогодні є центром як для літнього, так і для зимового туризму. Найбільша кількість відвідувань (дві третини) приходиться на зимовий сезон. Всього для гостей є 1350 комерційних і 570 приватних місць. У середньому на рік у сфері туризму зайнято 320 осіб. Розширення туристичних пропозицій відбувалося обережним і природним шляхом з першої національної концепції регіонального розвитку.

Зимовий туризм

Взимку працюють п'ять крісельних підйомників (з них один гондольно-крісельний біля цілорічної санної траси) і 9 бугельних підйомників уздовж 38 гірськолижних трас. «Місцева гора» — вершина Корнок (2.193м) на Рінсеннок, з двома крісельними підйомниками, що проходять уздовж його східного схилу. Нижня станція підйомника на Корнок знаходиться в центрі села і також працює влітку. На північному схилі Туррахерхе є вимоглива лижна траса FIS до долини Туррахер. На східному та західному схилах сідловини є довші лижні траси легкої та середньої складності. Загалом по території прокладено 25 км бігових лижних трас, біля них існують зимові пішохідні стежки. На озері очищаються від снігу майданчики для катання на ковзанах і керлінгу. Працює «Озерне таксі», яке є унікальним. Це снігохід, який курсує по замерзлому озеру між гірськолижними підйомниками та безкоштовно перевозить лижників.

Літній туризм Озеро Туррахер рідко використовується для купання влітку, оскільки температура води не піднімається вище 18 °C. Ось чому пропозиції для літнього туризму, обмежуються пішохідними стежками навколо озер та по навколишній гірській місцевості. П’ять пішохідних стежок промарковані, мають дошки з описом місцевості на пунктах уздовж шляху. Влітку також працюють два крісельних підйомники та санна траса.

Крім того, Туррахерхе знаходиться на східній околиці національного парку Нокберге, до якого можна потрапити через платну дорогу.

Музеї