Нінель Павлівна Калениченко (до шлюбу Вахній; 27 березня 1926, Манжелія — 18 серпня 2020, Київ) — українська науковиця в галузі педагогіки, кандидат педагогічних наук (1962). Протягом півстоліття — наукова співробітниця відділу історії педагогіки Інституту педагогіки НАПН України (1949—1999), 13 років очільниця відділу (1978—1991). Авторка понад 200 наукових робіт, зокрема декількох книг та монографійНінель Павлівна Калениченко (27.03.1926 — 18.08.2020).
Життєпис Народилась 27 березня 1926 року в селі Манжелія, що на Полтавщині. Батько — Павло Андрійович Вахній (1902—1977), партійний діяч, учасник Другої світової війни, з якої повернувся з інвалідністю першої групи.
Шестирічною дівчинкою пережила Голодомор на Полтавщині. З початком війни була евакуйована з матір'ю та бабусею до Саратовської області РРФСР. В 1943-му році вступила на історичний факультет Ленінградського державного університету, який тоді знаходився в Саратові. Навчалася у Соломона Лур'є, Євгена Тарле, Володимира Мавродіна.
Після звільнення Києва повернулася до України, у 1944-му році перевелася до Київського державного університету імені Тараса Шевченка, який закінчила через три роки. Один рік (1948), за призначенням, працювала в Полтавському педагогічному університеті імені Володимира Короленка, після чого з 1949-го по 1952-й рік навчалася на аспірантурі Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР під керівництвом Сави Чавдарова. Відтоді ж — протягом півстоліття наукова співробітниця Інституту (1949—1999).
В 1962-му році здобула науковий ступінь кандидата педагогічних наук, захистивши дисертацію на тему «Труд как средство воспитания в творческом наследии русских и украинских революционных демократов».
З 1978-го по 1991-й рік очолювала відділ історії педагогіки Інституту педагогіки. У 1970-х роках, разом з колегами, підготувала до видання п'ятитомник творів Василя Сухомлинського, з яким була особисто знайомаНінель Калениченко: «Дякую долі за те, що поєднала з педагогікою».
Авторка понад 200 наукових робіт, зокрема кількох книжок та монографій, досліджувала актуальні питання історії розвитку освіти. Писала ліричні вірші, які друкувалися в різних часописахБерегиня історико-педагогічної науки.
Членкиня методичної ради секції педагогіки товариства «Знання», членкиня Всеукраїнської асоціації Василя Сухомлинського. Наукова керівниця щонайменше 12-ти кандидатів наук, зокрема Галини Білавич і Олександри Войналович. Організаторка та лекторка науково-практичних конференцій з педагогіки.
В 1999-му році вийшла на пенсію. В 2009-му році стала співавторкою книги «Кияни — свідки Голодомору», в якій розповіла про своє життя в трагічний період 1932—1933 років. Померла на 95-му році життя 18 серпня 2020 року. Похована разом з чоловіком на Байковому кладовищі (ділянка № 31, ).
Родина Під час навчання в університеті ім. Шевченка познайомилась із перспективним студентом-міжнародником Павлом Калениченком, з яким невдовзі побралась. Павло Калениченко став знаним істориком, дослідником історії Польщі, але передчасно пішов із життя у 60 років. Подружжя виховало двох синів — Костянтина Калениченка (нар. 1948; нині — науковець-гідробіолог) та Анатолія Калениченка (нар. 1955; нині — музикознавець, культурний діяч).
Науковий доробок (частковий) 1961 — «Хрестоматія з історії вітчизняної педагогіки» 1962 — «Труд как средство воспитания в творческом наследии русских и украинских революционных демократов»: диссертация кандидата педагогических наук : 13.00.00. — Киев, 1962. — 265 с. 1967 — «Революційні демократи про працю як засіб виховання» (книга) 1970 — «Виховання дітей в сім'ї Ульянових» 1988 — «Антология педагогической мысли Украинской ССР» / АПН СССР; [Сост. Н. П. Калениченко]; Редкол.: М. В. Фоменко (отв. ред.) и др. — Москва: Педагогика, 1988. — 635, с. : ил.; 22 см. 1990 — «Взірець сімейного виховання. Ульянови: батьки і діти» (книга) 1991 — «Розвиток народної освіти і педагогічної думки в Україні (Х — поч. ХХ ст.)» (у співавторстві) 1996 — «Народна освіта на новому етапі» (монографія; у співавторстві) 1996 — «Нариси історії українського шкільництва (1905—1933)» (монографія; у співавторстві) 1996 — «Інститут педагогіки АПН України. 70 років» (у співавторстві) 2002 — «Родинна педагогіка: навчально-методичний посібник» (у співавторстві) 2002 — «Інститут педагогіки АПН України. 75 років» (у співавторстві) 2009 — «Кияни — свідки Голодомору» (у співавторстві)
Нагороди нагрудний знак «Василь Сухомлинський» медаль А. С. Макаренка значок «Відмінник народної освіти УРСР» значок «Відмінник освіти СРСР» нагрудний знак «Костянтин Ушинський»
Примітки