Євген Никифорович Барковський (, Вільнюс — , ) — генерал-лейтенант інженерно-технічної служби (19.02.1968), лауреат Ленінської премії (1964), Заслужений будівельник РРФСР (1970).

Життєпис Народився Євген Барковський 1910 року у Вільнюсі. З 1928 року працював у Гомелі слюсарем паровозоремонтного заводу. Вступив до лав ВКП(б) у 1931 році.

Закінчив Спеціальні курси з підготовки середнього керівного складу флоту артилерійської спеціальності БО при УО МСЧМ (1932—1933). Потім з лютого 1934 по червень 1939 року навчався на морському відділенні інженерно-експлуатаційного факультету ВТА РККА у Ленінграді.

У розпорядженні народного комісаріату ВМФ перебував з червня по липень 1939 року. Обирався секретарем технічної ради у липні — вересні 1939 року. З вересня 1939 по травень 1940 року обіймав посаду старшого інженера-фортифікатора, а потім (з травня 1940 по вересень 1941 року) начальника групи та потім (до червня 1942 року) секретаря технічної ради відділення дослідних та науково-дослідних робіт ІУ ВМФ. Перейшов на посаду 6-го відділення (НДР) ЦПБ ВУ ВМФ (з червня 1942 по червень 1943 року).

Євген Барковський брав участь у німецько-радянській війні. У червні 1943 року обійняв посаду начальника інженерної служби Новоземельського ВМБ БВФ. У листопаді 1944 року перейшов до 4-го відділення ЦПЛ, де працював начальником до квітня 1946 року. Потім, до жовтня 1947 року керував 6-м відділенням. Обіймав ці ж посади в інженерно-будівельній службі та 14-го відділу ДІУ (з квітня 1948 року). У жовтні 1949 року очолив новостворений Центр науково-дослідної інженерної лабораторії ВМС, якій були підпорядковані 229-й науково-випробувальний полігон ВМС та 668-а окрема інженерна рота (до грудня 1953 року). Потім ще працював заступником начальника — заступником головного інженера (до липня 1954 року) 6-го відділу. У січні 1954 року обіймав посаду голови комісії для вибору місця випробування першого підводного ядерного заряду, запропонувавши їх проведення на Новій Землі.

З характеристики 1950 року: "Першим начальником самостійної науково-дослідницької організації було призначено Євгена Барковський: «…Великий організаторський досвід дозволив йому закласти основи наукового колективу, здатного вирішувати важливі флоту інженерні завдання… Євгеній Миколайович був ініціативним, енергійним, з величезним досвідом роботи, вимогливим керівником. З його ім'ям пов'язані цікаві сторінки історії освоєння Нової Землі під час проведення випробувань ядерної зброї…»

З липня 1954 по вересень 1955 року обіймав посаду начальника спеціального військово-морського будівельного управління «Спецбуд-700», який згодом був перейменований на 6-й державний центр, полігон МО СРСР (архіпелаг Нова Земля). Саме тут проводилися підводні, надводні, підземні та повітряні випробування ядерної зброї.

Після недовгого лікуванні у жовтні 1955 році Євген Барковський обійняв посаду заступника начальника 6-го управління, а у травні 1961 року став начальником 1-го відділу 6-го управління ВМФ. З квітня 1964 по березень 1972 року працював заступником командира ради з будівництва, а потім три місяці перебував у розпорядженні заступника міністра оборони з будівництва та розквартування військ. З червня 1972 року в запасі.

Євген Барковський помер року, похований на Ваганьківському цвинтарі міста Москви.

Нагороди

два ордени Червоного Прапора (21.08.1953, 11.09.1956) два ордени Трудового Червоного Прапора (1956, 1970) орден Вітчизняної війни І ступеня (06.04.1985) два ордени Червоної Зірки (31.05.1943, 20.06.1949) медалі у тому числі: «За бойові заслуги» (03.11.1944) «За оборону Севастополя» (1943) «За оборону Радянського Заполяр'я» (1945) «За Перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (1945) «Ветеран Збройних Сил СРСР» (1976) Нагородна зброя (1970) знак «50 років перебування у КПРС»

Примітки

Література

Барковский Евгений Никифорович. // Белорусская Советская Энциклопедия. — Т. II. — Минск, 1970. — С. 152. Барковский Евгений Никифорович. // Беларусь в Великой Отечественной Войне 1941—1945. Энциклопедия. — . 1990. — С. 63. Барковский Евгений Никифорович. // Энциклопедия истории Беларуси в 6 томах. — Т. 1. — Москва, 1993. — С. 308.