Ментава́йці (самоназви — чачалалегат, сакалаган) — народ в Індонезії, корінні мешканці архіпелагу Ментавайські острови, розташованого на захід від Суматри. Мешканці Ментавайських островів у багатьох аспектах разюче відрізняються від своїх сусідів на Суматрі. Вони мають власну мову, звичаї та культуру.
Ментавайські острови залишалися значною мірою ізольованими від зовнішнього світу аж до початку XX ст. Місцева культура цікава для антропологів. Протягом тисяч років місцеві жителі підтримували власні традиції, які значною мірою є відголосом доби неоліту.
Проте за останні кілька десятиліть острови зазнали кардинальних змін, викликаних потужним іноземним впливом. Переважна більшість ментавайців вже втратила традиційну культуру й має дуже обмежений доступ до її вивчення. Якщо літні люди все ще цінують традиції, то молодь більше не зважає на них, вона хоче бути сучасними. Оригінальну ментавайську культуру сьогодні можна знайти лише серед кількох кланів на півдні Сіберуту, але й тут не всі деталі є репрезентативними.
Традиційна ментавайська культура зацікавила дослідників-іноземців. З'явилася відносно велика кількість журнальних статей, книжок, туристичних путівників та фільмів, які часто представляють дещо романтичний образ ізольованої спільноти, не зіпсованої цивілізацією, яка живе в гармонії з природою. Уявлення іноземців про жителів Ментавайських островів є досить статичним. Як і в джерелах 1927 року, типовий ментаваєць носить набедреник, має татуювання, довге волосся, прикрашений квітами та низками намистин. Тому очікування туристів під час відвідин Сіберуту часто суттєво розходяться з реальністю. «Автентичність», яка їм демонструється, принаймні частково, є штучним витвором, створеним спеціально для туристів. Однак вона стала невід'ємною частиною життя окремих кланів на півдні Сіберута, які позиціонують себе як сховища оригінальної ментавайської культури.
Етноніми та ідентичнісь Ментавайці або ментавейці — це екзонім, що походить від назви островів, яку дали їм сторонні. Жителі Суматри називають ментавайців оранг-ментавай (). Як спільна самоназва вказується чагалалегат (Chagelelegat, Tschagallelegat), жителі Сіпори називають себе сакалелегат (Sakalelegat) або сакобоу (Sakobou), а жителі островів Північний Пагай і Південний Пагай — сакалаган (Sakalagan). Мешканці Сіберута називають ментавайців усіх південних островів сакалаган, а мешканці Сіпори та Пагаїв називають жителів Сіберута — сіберут (Siberut). Самі ж ментавайці Сіберута зазвичай ідентифікують себе за назвою річкової долини, в межах якої вони живутьGlenn Reeves. History and ‘Mentawai’: Colonialism, Scholarship and Identity in the Rereiket, West Indonesia. The Australian Journal of Anthropology Volume 10, Issue 1 (April 1999), pp. 34—55
На загальному рівні ментавайці вважають себе індонезійцями. Особливо це відчувається серед молодих людей, які здобули шкільну освіту й використовують національну індонезійську мову (Bahasa Indonesia). Коли йдеться про конкретнішу ідентифікацію, ментавайці Сіберута розрізняють «наш рід» (суку-май) або «ми» (кай) та решту людства або «вони» (сірімануа). Сірімануа, в свою чергу, поділяються на інших (немісцевих) ментавайців (сіматаве) та чужинців сареу («ті, що здалеку»). До останньої категорії зараховуються представники всіх інших народів. Індонезійська мова, мова мінангкабау, так само як і католицька віра є елементами зовнішньої культури (арат-сареу), які були прийняті (адоптовані) ментавайцями (сіматаве).
Існують певні відмінності в культурних традиціях жителів різних островів, зокрема шлюбних, поховальних, традиціях спадкування, снують також певні мовні відмінності.
Розселення та чисельність
Ментавайські острови розташовані в Індійському океані приблизно за 100—150 км від західного узбережжя Суматри. До складу архіпелагу входять 4 основних острови (з півночі на південь: Сіберут, Сіпора, Північний Пагай і Південний Пагай) та багато дрібних ненаселених острівців. Адміністративно Ментавайські острови належать до провінції Західна Суматра. У жовтні 1999 року вони стали самостійним округом () в її складі, й у рамках індонезійської адміністративної системи користуються деякою автономією в прийнятті рішень стосовно розвитку свого регіону.
Населення Ментавайських островів, за даними перепису 2010 року, становило 76 421 особуJuniator Tulius. Stranded people; Mythical narratives about the first inhabitants of Mentawai Islands. Wacana Vol. 14 No. 2 (October 2012), pp. 215—240. Ментавайці становлять тут етнічну більшість (близько 80 % населення). Решта жителів островів — це недавні мігранти із Суматри та Яви, невелика кількість людей прибула також з інших островів Індонезії. Ще тут живе кілька іноземних місіонерів. Більшість мігрантів — це державні службовці й торговці. Найбільше серед них мінангкабау, кі домінують на островах в економічному та політичному плані. Мінангкабау відчувають неповагу до корінних жителів островів та їхнього способу життя й рідко контактують з ними. Більшість мігрантів живе в адміністративних центрах округу та районів, що входять до його складу. Більшість ментавайців, навпаки, воліє жити в традиційних поселеннях, віддалених від міста. Ментавайські села зазвичай розташовані біля річок, але на відстані близько 5 км углиб від узбережжя. В кожному селі проживає в середньому 150 осіб, але окремі села налічують по 500 жителів.
Мова Говорять ментавайською мовою, що належить до західноавстронезійської групи австронезійської мовної сім'ї. Ментавайці називають її nganga (si)matawe. Ментавайська мова глибоко не досліджувалась, але вважається, що вона споріднена з іншими мовами західної Індонезії.
Хоча мова, якою розмовляють на різних островах, дещо відрізняється, лінгвісти вважають, що йдеться про споріднені діалекти однієї мови. Розрізняють діалекти суманганья (Sumanganya, Saumanganja), сакалаган (Sakalagan, Sikalagan), секудай (Sekudai), сілабу (Silabu), Сімалегі (Simalegi), Тайкаку (Taikaku) та ін.Dr. Zulyani Hidayah. Ensiklopedi Suku Bangsa di Indonesia.Jakarta: Yayasan Pustaka Obor Indonesia, 2015, с. 250—252: Mentawai (Mantawai) ISBN 978-979-461-929-2Lewis, M. Paul, Gary F. Simons, and Charles D. Fennig (eds.). 2016. Ethnologue: Languages of the World, Nineteenth edition. Dallas, Texas: SIL International. Online version: Mentawai. A language of Indonesia
Ментавайська мова не має писемної традиції, вона не використовується в системі освіти. Разом із тим, мова перебуває в активному використанні, розвивається, складений словник, існує граматика. В 1987—1996 роках був записаний Новий Заповіт ментавайською мовою з використанням латинської абетки. Здійснюються зусилля для документування ментавайської усної літератури.
В школі ментавайські діти навчаються індонезійською мовою. Проте лише 36,3 % громади здатні ефективно спілкуватися індонезійською, а ментавайська залишається на островах першою мовоюRob Henry. Indigenous Mentawai. Community Research Report. Jakarta, 2012. Виникає певний мовний конфлікт між поколіннями. Багато дорослих ментавайців не володіє індонезійською. В той же час, молодь, що закінчила школу, часто втрачає рідну мову й переходить на індонезійську. Як результат, батькам буває важко спілкуватися зі своїми дітьми.
Релігія За даними перепису 2020 року 77,59 % населення Ментавайських островів належало до християнських церков (48,50 % протестанти, 29,09 % католики), 22,22 % становили мусульмани, 0,19 % — іншіKabupaten Kepulauan Mentawai Dalam Angka 2020. Badan Pusat Statistik (BPS — Statistics Indonesia). Частка мусульман у населенні островів поступово збільшується, що пояснюється, в першу чергу, припливом людей з інших районів Індонезії. Корінні ментавайці вважаються переважно християнською громадою, але доля мусульман в їхньому середовищі також поступово зростає.
Незважаючи на офіційні дані, значна частина корінних жителів Ментавайських островів продовжує виконувати традиційні ритуали й церемонії. Уряд не схвалює практику традиційних вірувань. Тому ментавайці, як громадяни Індонезії, часто щоб уникнути репресій, зголошуються вірними однієї з офіційно визнаних релігій (іслам, протестантизм, католицизм, буддизм, індуїзм). Більшість зупинила свій вибір на християнських конфесіях. Християнські місіонери розпочали свою діяльність на Ментавайських островах ще у XVIII ст., але активно місцеві жителі стали приймати християнство лише в 1953—1954 рр.
Перші ісламські місіонери прибули на архіпелаг у 1950 році, вже після здобуття Індонезією незалежності. Подальшому поширенню ісламу сприяли й продовжують сприяти органи влади, чиновники яких самі є мусульманами. Тепер у ментавайських селах поруч живуть мусульмани та християни. Мусульманські громади на Сіберуті називають умат. Метавайці-мусульмани виявляють переважно номінальну прихильність ісламським доктринам і практикам. Проте молодь серйозніше ставиться до ісламських ритуалів і традицій.
Як християнські, так і мусульманські вірування є руйнівними для традиційного способу життя ментавайців. Обидві релігії вважають усі традиційні ритуали та церемонії гидотою. Проте позиція християнських церков є більш гнучкою в порівнянні з державною. Церква не забороняє традиційні практики, з терпимістю дивиться на дрес-код своїх парафіян. Під час відправлення меси люди носять квіти у волоссі, церкву також прикрашають квітами, а спів становить значну частину самої меси. Як католики, так і протестанти завершують свої служби спільним столом із солодощів. Різдво та Великдень — це єдині випадки, коли більшість людей приходить до церкви. Прийняття ісламу сильніше впливає на побут та звички людей. Воно, зокрема, означає відмову від свинини, а свині займають провідне місце в ментавайській культурі, свинина є невід'ємною частиною кожного великого ритуалу та основним джерелом білка для жителів островів.
Оригінальною релігією ментавайців є арат-сабулунган. Це не просто релігія, а цілий культурний комплекс поведінки, вірувань та ритуальних практик, заснований на шануванні предків та всього, що є в природі. На фундаментальному рівні арат-сабулунган був створений як спосіб підтримки існування народу. Він практикувався протягом тисячоліть і був спрямований на підтримання балансу між людьми та їхнім природним середовищем. Арат-сабулунган надає місцевим жителям навички, знання та цінності, необхідні їм для підтримки сталого способу життя. Результати проведених опитувань показують, що абсолютна більшість ментавайців не вважає арат-сабулунган релігією, і більшість визнає його невід'ємною частиною свого життя. Арат-сабулунган вже майже щез на островах Пагай і Сіпора, проте й тут все ще існують місцеві шамани, але їхні церемонії стали синкретичною сумішшю християнства та арат-сабулунган.
Ментавайці розрізняють арат-сабулунган, арат-католік (християнство) та арат-іслам (іслам). Вони також чітко відрізняють «роботу шамана» (кунен-керей) та «роботу священника» (кунен-пастор). Якщо шаман є охоронцем вірувань та практик, які залишили предки, то пастор проповідує Біблію (Інджил) і впроваджує норми та традиції, принесені зовні.
Традиційна релігія наголошує на існуванні духів природи, душ і привидів. Все, що ментавайці можуть уявити як сутність, має свою душу (кіна), це не лише люди, тварини чи рослини, а й різні природні об'єкти та явища, наприклад, небо, земля, море, річка, вітер, повінь, веселка, ліс тощо. Душі та духи є невидимими, але вони реагують і впливають один на одного й загалом поводяться як люди, навіть розмовляють між собою. Одні духи пропонують людям захист і допомогу, інші є злими й роздають покарання у вигляді нещасть та хвороб.