Йосеф Зарицький (; ; 1 вересня 1891, Бориспіль — 30 листопада 1985, Тель-Авів) — ізраїльський художник, один з найвідоміших художинків-сподвижників модернізму в Ерец-Ісраель, а потім у державі Ізраїль. У 1948 році Зарицький заснував групу художників «Нові горизонти», які створили свої твори на основі унікального ізраїльського стилю абстрактного мистецтва. У 1959 році група «Нові горизонти» стала лавреаткою Премії Ізраїлю в галузі живопису.

Біографія

Україна (1891-1923)

Йосип Зарицький народився 1 вересня 1891 року в місті Бориспіль Полтавської губернії (нині Київська область в Україні), на південному заході Російської імперії, у єврейській багатодітній сім'ї, яка дотримувалася традицій. Його батьки, Голда і Йосип, займалися сільськогосподарською працею і були прихильниками національних ідей сіонізму. Для вивчення івриту в їхньому будинку було відведено дві спеціальні кімнати. У віці 7-8 років Зарицький був висланий (не відомо, куди) батьками з дому.דורקם, ראו: יואל דורקם, «אוקראינה — ירושלים — תל אביב — צובא», משא, 4 בפברואר1972 У 1910-1914 роках Зарицький навчався живопису в Київській академії мистецтв. Серед художників, які справили помітний вплив на його творчість, був російський символіст Михайло Врубель. У 1915 році, під час Першої світової війни, Зарицький був завербований до російської армії та служив до 1917 року.גילה בלס, אפקים חדשים, תל אביב: פפירוס, בית ההוצאה אגודת הסטודנטים — אוניברסיטת תל אביב, רשפים, תש"מ-1980 (להלן: בלס, אפקים חדשים), עמ' 126. עומר, לעומתה, מתארך את סיום שירותו הצבאי של זריצקי לשנת 1919; ראו: מרדכי עומר, זריצקי, תל אביב: מוזיאון תל אביב, 1984. Зарицький розповідав в одному з інтерв'ю, що в Першу світову війну його направили на фронт як офіцера, але він майже одразу повернувся додому, оскільки між Росією і Німеччиною відбулося підписання мирної угоди.דורקם 1918 року він одружився з Сарою (Сонею), випускницею факультету стоматології та донькою київського рабина Ісроеля Дова Зебіна. Наступного року народилася їхня дочка, Етья.ידיעות, 1957

Після хвилі погромів 1919 року сім'я втекла в містечко Калараш у Бессарабії, внаслідок чого всі його художні твори залишилися «в минулому». У Калараші Зарицький жив у домі свата, і там він створив відносно невеликі роботи — акварелі, з яких збереглися тільки п'ять: три портрети його дружини та два сільські пейзажі.עומר, זריצקי, תל אביב: מוזיאון תל אביב מרדכי, 1984, עמ' 17

Картина «Дружина вуличного художника» (1920), наприклад, розділена Зарицьким на дві частини: задній план, на якому зображено місто, і фронтальний — із зображенням сидячої фігури. Ракурс заднього плану підкреслює характер образу. Попри цей поділ, Зарицький скасував ілюзію простору за допомогою того самого матеріалу і кольору. Навіть пейзажі цього періоду розділені Зарицьким на невеликі мозаїчні поверхні, що розмивають ілюзію простору.

Єрусалим (1923-1925) 1923 року Зарицький прибув до підмандатної Палестини й оселився в Єрусалимі, а через рік до нього приєдналася сім'я.תקוה וינשטוק, «לא קל לחיות עם צייר», מעריב, 27 בדצמבר 1957, עמ' 10 Він писав багато акварельних пейзажів Єрусалима, використовуючи світлі тони. Поступово художня творчість ставала вільнішою. У такій роботі, як «Єрусалим, Ефіопські ворота» (1923), помітне прагнення точно описати природу, однак, у пізніших роботах простежується тенденція створення виразних композицій. Прикладом цьому стали картини «Хайфа, Техніон» (1924) і робота під назвою «Єрусалим, Нахлат Шева» (1924), в яких Зарицький використовував зображення дерев як виразний засіб для поділу формату на окремі поверхні. Використання ліній як засобу вираження при створенні ландшафтних творів, таких як пейзажі Єрусалима і Цфата, також характерне для творчості Зарицького цього періоду.

1924 року Зарицький представив свою першу персональну виставку в клубі «Менора» в Єрусалимі. Інша персональна виставка була представлена того ж року в Техніоні в Хайфі. У критичних статтях і відгуках того періоду було відзначено ліричну поетику цих робіт і той факт, що «форму (зображення) створено абстрактними бризками фарби, коли об'єкт стає алегорією кольору і світла, а не пригодницькою історією».מ. זמיר, הארץ, 6 ביוני 1924.6 Крім того, Зарицький та Аврам Мельников, який із 1927 року обіймав посаду голови комітету художників та скульпторів Ізраїлю, були ініціаторами першої виставки художників Ерец-Ісраель у Давидовій вежі.

Тель-Авів (1925-1948) Із середини 20-х років XX століття Зарицький жив у Тель-Авіві, де продовжував роботу над серією пейзажів, розпочату в Єрусалимі. Пейзажі та портрети, створені в ці роки, свідчать про спробу формування відповідної художньої мови для створення образів.

У 1927 році Зарицький залишив свою сім'ю і поїхав на кілька місяців до Парижа. Там він захопився західним модерністським мистецтвом, яке процвітало в Парижі на початку XX століття. Пізніше Зарицький ділився своїми враженнями про виставку в музеї азійського мистецтва Ґіме.

1929 року Зарицький брав участь у груповій виставці кооперативу «Егед», що відбулася у квартирі на вулиці Алленбі в Тель-Авіві, і представив художників, таких як Ціона Тагір, Ар'є Любін, Пінгас Литвиновський та інші. Роботи групи в ці роки відображали вплив пізнього постімпресіоністського французького живопису (здебільшого «паризької школи»), який був популярним серед художників Ерец-Ісраель. Роботи Зарицького, написані з використанням техніки вільного руху пензля, також відображали тенденцію створення великих кольорових поверхонь. У роботі «Портрет дружини художника», написаній олійними фарбами 1929 року, Зарицький використовував зображення букета квітів, розташованого перпендикулярно до фігури. Виразні мазки розмивають різницю між фронтальною площиною і фоном картини.

Виставка в будинку інвалідів школи «Бецалель», що відбулася 1930 року, визначила характер творчості Зарицького як художника-модерніста. Критики писали в той період, що у творчості Зарицького, представленій на виставці, відображені тенденції європейського мистецтва.א. לנדמן, דואר היום, 14 באפריל 1930 Урі Цві Грінберг зазначав після відвідин виставки, що творчість Зарицького являє собою особливий вид живопису, а не «буквальну літературну художню ілюстрацію екзотичного образу Ізраїлю, коли на полотні зображено арабів з ринку та ослячі вуха». Грінберг писав, що атмосфера на виставці викликала «мовчання фарб» і «зупинку дихання». «Навіть червона завіса, - писав Грінберг, - секретар абстрактного живопису Кандинського, навіть вона приглушила свій колір, як рубін після заходу зимового сонця».אורי צבי גרינברג, «טיוטת מאמר על תערוכת זריצקי בבית-הנכות הלאומי בצלאל», סטודיו, מס' 56, ספטמבר 1994, עמ' 6

У період 1932-1933 років Зарицький відкрив художню «студію» в підвалі будинку, де він жив, на вулиці Мапу, 18. Серед художників, які відвідували студію, були Єхіель Криза, Ар'є Арох та інші. Проте студія проіснувала недовго, і Зарицькому довелося заробляти на життя за допомогою продажу нерухомості, що належала йому.

Темою його робіт у ці роки був мотив квітів, як, наприклад, у серії акварелей, об'єднаних назвою «Квіти на підвіконні», створеній у Тель-Авіві в 1937-1944 роках, та в роботах, створених під час візитів Зарицького до «Бейт Даніель» у Зіхрон-Якові, періоду 1939 і 1940-х років. У той час як у ранніх творах серії квіти використовувалися як елементи, призначені для спостереження за реальністю, пізніші роботи представили квіти як формальний засіб вираження емоцій.מרדכי עומר, זריצקי, תל אביב: מוזיאון תל אביב, 1984, עמ' 54-55; 68-70

1935 року Зарицький переїхав у новий будинок, побудований на розі вулиць Бен-Єгуда і Мапу. Велику серію робіт 1930-х і 1940-х років з пейзажами міста Зарицький створював на даху свого будинку, однак, він не створював пейзажів узбережжя, які цікавили його сучасників, таких, як Нахум Гутман, Реувен Рубін та інші, а прагнув показати нове сучасне місто, яке поширилося на схід і північ. У ранніх роботах Зарицького відчуття простору створювала рівнина. У деяких картинах серії з'являвся образ художника, який працює над створенням пейзажу. У пізніх роботах малюнок служить розмиттю і порушенню рівнів поверхні. Це розмиття сприймається як повітря пейзажу, зображеного на картині. Мистецтвознавець Йона Фішер зазначав, що в картинах, написаних з даху, є досвід інтеграції та уніфікації світлого і темного пейзажу.יונה פישר, מחווה לזריצקי, מוזיאון ישראל, 1981 ללא מספרי עמודים) Мордехай Омер, описуючи використання світла в картинах Зарицького, стверджував, що в цих роботах світло не сприймається як проблема тональності.טונאליות — כלומר איננו מתייחס למציאות באופן ישיר. התייחסות לאור ולהשפעתו על האובייקטים איננה מימטית. «Справді, — писав Омер, — Зарицький залишав об'єкти в живописі, позбавленими нюансів».מרדכי עומר, זריצקי, הגלריה האוניברסיטאית, תל אביב, 1984. 12

1941 року на честь 50-річчя Зарицького була представлена його персональна виставка в будівлі театру «Габіма». У 1942 році Зарицький став лауреатом Премії Дизенгофа в галузі живопису.

Нові горизонти (1948-1963)

Створення «Нових горизонтів» Безпосереднім поштовхом до створення альтернативної групи для Генеральної асоціації послужило запрошення 1948 року представити виставку ізраїльських художників в італійському павільйоні на Венеційській бієнале. Зарицький, який виконував на той час обов'язки голови асоціації, вирішив скласти список учасників на власний розсуд, побоюючись, однак, можливої суб'єктивності своїх уподобань. Це спричинило скандал на Генеральній асамблеї асоціації, що проходила в будинку Хаїма Гліксберга. Учасники наради ухвалили рішення про виключення Зарицького з асоціації. У відповідь на звинувачення кілька художників, зокрема Моше Кастель, Єзекіїль Штрайхман і Йоханан Саймон, оголосили про свій негайний вихід з асоціації і запропонували Зарицькому створити незалежну групу.

Спочатку сформувалася група з 15 художників, яка захопила Генеральну виставку художників Ерец-Ісраель у новому Будинку Художника в Тель-Авіві. 2 липня 1948 року дисиденти виступили із заявою в газеті «Га-Арец», в якій вони стверджували, що Асоціація повинна виділяти досягнення єврейського живопису, а не занурюватися в посередність. 9 листопада 1948 року в Тель-Авіві було представлено виставку нової групи з 18 членів, під назвою «Нові горизонти».בלס, אפקים חדשים На відміну від робіт таких художників, як Марк Кастель або Марсель Янко, присвячених сіоністсько-єврейській символіці, Зарицький вибрав для виставки абстрактні натюрморти художників, натхненні кубізмом Жоржа Брака.

У каталозі виставки Зарицький наголосив на важливому значенні формування молодого мистецтва в традиціях модернізму: «Ми вимагаємо мистецтва, яке буде прикуте до народу [...] і готові пояснити глядачам шляхи та форми нової творчості, прищепити їм справжні цінності, щоб вони могли перетравлювати та рухатися вперед разом із нами. Так ми зможемо розвивати справжнє мистецтво в нашій молодій країні». Роботи, представлені на виставці, не показали естетичної єдності стилів, але саму виставку сприйняли як бажання змінити природу локального мистецтва і залучити тисячі людей, які прийшли, щоб познайомитися з модерністським «сенсаційним» мистецтвом.גדעון עפרת, «הדיאלקטיקות של שנות ה-50: הגמוניה וריבוי», בתוך: גליה בר אור וגדעון עפרת, העשור הראשון: הגמוניה וריבוי, עין חרוד: המשכן לאמנות, 2008, עמ' 19

Одразу ж після формування «Нові горизонти» були сприйняті громадськістю як група з інституційним значенням. Прикладом цьому послужили коментарі до спільної виставки асоціації художників і скульпторів, що відбулася в листопаді 1952 року на честь 20-річчя Тель-Авівського музею; у цих коментарях наголошувалося, що група «зайняла» головний зал.בלס, אפקים חדשים, עמ' 48

Від природи до абстракції