Генрі Йозеф Ноуен (, 24 січня 1932, Нейкерк — 21 вересня 1996, Гілверсум) — голландський католицький священник, професор, письменник і теолог. Його інтереси були зосереджені насамперед на психології, пастирському служінні, духовності, соціальній справедливості та спільноті. Упродовж свого життя Ноуен знаходив натхнення у творчості Антона Бойсена, Томаса Мертона, Рембрандта, Вінсента Ван Гога та Жана Ваньє.

Після майже двох десятиліть викладання в академічних установах, включаючи Університет Нотр-Дам, Єльську богословську школу та Гарвардську богословську школу, Ноуен продовжив працювати з людьми з вадами інтелекту та розвитку в спільноті L'Arche «Дейбрейк» у Річмонд-Гілл, Онтаріо.

Життєвий шлях

Ранні роки

Генрі Ноуен народився в Нейкерку, Нідерланди, 24 січня 1932 року. Він був найстаршим із чотирьох дітей Лорана Дж. М. Ноуена і Марії Ноуен (уродженої Рамселаар). Батько Ноуена був податковим адвокатом, а мати працювала бухгалтеркою у сімейному бізнесі в Амерсфорті. Його молодший брат Пол Ноуен був відомим голландським бізнесменом, а його дядько Тоон Рамселар  — римо-католицьким священником архідієцезії Утрехта. Ноуен навчався в Єзуїтському коледжі Алоїзіуса в Гаазі, перш ніж провести рік у невеликій семінарії в Апелдорні. Його рік у школі був підготовчим до шести років навчання на священника, і включав вивчення філософії та теології у головній семінарії в Рейзенбурзі.

Священство Ноуен був висвячений на католицького священника архідієцезії Утрехта 21 липня 1957 року Бернардусом Альфрінком у соборі Св. Катерини в Утрехті. Бажаючи дізнатися більше про себе та людей, яких він консультував, Ноуен попросив дозволу в Альфрінка вивчати психологію замість теології. Його прохання було задоволено, і з 1957 по 1964 рік він навчався в Католицькому університеті Неймеґена. Вивчаючи основи клінічної психології, Ноуен зіштовхнувся з відсутністю міждисциплінарного аналізу. Він намагався використати психологію як засіб дослідження людської сторони віри, якої, на його думку, бракувало з пастирської точки зору в ширших теологічних дискусіях. Під час навчання в університеті на нього сильно вплинув Ган Фортман, голландський психолог релігії, чиї твори про дії та споглядання в суєтному світі знайшли відображення у власних роботах Ноуена. У своїй дисертації Ноуен зосередився на Антонові Бойсені, американському священнику, якому приписують заснування руху клінічної душпастирської освіти. Дисертація не була затверджена через брак наукового аналізу та відсутність клінічних досліджень. Замість того, щоб переписувати роботу задля отримання докторського ступеня, Ноуен завершив навчання в 1964 році у статусі здобувача.

Залишаючись докторантом, Ноуен два роки навчався як стипендіат у програмі релігії та психіатрії в клініці Менінґера у Топіці, штат Канзас, під впливом психолога Ґордона ОлпортаGenius Born of Anguish: Henri Nouwen Talk by official biographer Michael W. Higgins, Avila Carmelite Centre in Donnybrook, Dublin 4 on Thursday, January 17. Ноуен завершив свою клінічну пастирську підготовку в державній лікарні Топіки і закінчив навчальну програму Фонду Менінґера з теології та психіатричної теорії 19 червня 1965 р. Під час роботи в клініці він виявив, що надає перевагу прямому контакту з пацієнтами, а не більш науковому та медичному аналізу певних галузей психології. Це спонукало його до критичного перегляду професійної практики, щоб краще поєднати духовне служіння з сучасною психологією. Протягом цього ж періоду Ноуен почав брати участь у соціальних і політичних подіях, включившись у рух за громадянські права. У 1965 році він вирушив на південь Сполучених Штатів, щоб взяти участь у марші від Сельми до Монтґомері, і пізніше опублікував статтю про нього.

З 1966 по 1968 рік він був запрошеним професором в університеті Нотр-Дам. З 1968 до 1970 року він працював в Амстердамському об'єднаному пастирському інституті та викладав психологію і духовність в Католицькому богословському університеті Утрехта. У 1971 році отримав ступінь доктора теології.

Між 1971 і 1981 роками Ноуен був професором пастирської теології в Єльській богословській школі, де він почав завойовувати широку читацьку аудиторію своїх праць, дописуючи до різних видань, включаючи National Catholic Reporter, і як автор кількох книг, заснованих на особистому досвіді. Під час свого навчання в Єльському університеті Ноуен кілька разів брав відпустки, враження від яких додали матеріалу до його творчості. У 1976 році він був науковим співробітником Коледжвільського інституту екуменічних і культурних досліджень в абатстві Святого Іоанна, Коледжвілл, штат Міннесота, а в 1978 році він був резидентом-науковцем у Папському північноамериканському коледжі в Римі.

Будучи професором Єльського університету, Ноуен також провів кілька місяців в абатстві Дженезі. Його перший візит розпочався 1 червня 1974 року і тривав сім місяців. Перебуваючи там, він вів щоденник, який був опублікований як «Щоденник Дженезі: Звіт з трапістського монастиря» в 1976 році. Він повернувся знову в 1979 році після смерті своєї матері, що вилилось у публікацію «Благання про милосердя: Молитви Дженезі». Хоча Ноуен дійшов висновку, що він не підходить для життя трапіста, абатство Дженезі та його стосунки з тодішнім абатом Джоном Юдесом Бамберґером продовжували мати для нього велике значення. Абатство було його домашньою базою більше року після того, як він пішов у відставку з Єльського університету і саме тут він вирішив відсвяткувати 25-ту річницю свого священства 6 серпня 1982 року.

Після закінчення Єльського університету в 1981 році Ноуен здійснив шестимісячну подорож до Південної Америки, відвідавши Болівію та Перу. Після повернення до Сполучених Штатів у 1983 році Ноуен був призначений професором богослов'я в Гарвардській школі богослов'я, викладачем Горація Де Ю. Ленца. Призначення на половину робочого дня дозволило Ноувену розділити свій час між викладанням у Школі богослов'я та роботою з теологічним центром у Латинській Америці. Ноуен викладав у школі до своєї відставки в 1985 році. У 1985 і 1986 роках він провів дев'ять місяців у спільноті L'Arche у Франції.

L'Arche На духовність Ноуена сильно вплинула його дружба з Жаном Ваньє. Вони познайомилися, коли Ноуен викладав у Гарварді. Ваньє відчув загублений стан Ноуена і запросив його відвідати Тролі-Брей. Ноуен двічі відвідував Ваньє у французькій громаді, першій у мережі L'Arche, а тоді зважився в 1985 році на дев'ятимісячну резиденцію в спільноті разом з розумово неповносправними. Перебування допомогло Ноуену відшукати свої мету, брак якої він відчував раніше. Як пояснює Роберт А. Йонас: «Генрі завжди цікавився, якою могла би бути спільнота, базована на євхаристійній єдності, і тепер він знайшов її в стінах Ляршу».

Під час перебування у Франції Ноуен їздив до Торонто, Онтаріо, щоб бути священником на весіллі, і попросив дозволу залишитися на тиждень у спільноті Лярш «Дейбрейк» у Ричмонд-Гіллі. Перебуваючи там, він став свідком події, коли чоловік з інтелектуальною неповносправністю на ім'я Реймонд потрапив під машину і був у критичному стані. Ноуен надав духовну підтримку громаді та сім'ї Реймонда, зрештою допомігши примирити громаду та сім'ю, яка частково звинуватила «Дейбрейк» у травмах Реймонда. Співпереживання Ноуена мало такий вплив, що члени спільноти «Дейбрейк» попросили його служити їхнім священником. Ноуен погодився і восени 1986 року переїхав до L'Arche Daybreak, де він провів останні десять років свого життя.

У «Дейбрейку» Ноуен був у парі з Адамом Арнеттом, мешканцем Ляршу «Дейбрейк» із серйозними вадами розвитку. «Це я, а не Адам, отримую головну користь від нашої дружби», — наполягав НоуенPhilip Yancey, «Holy Inefficiency», Christianity Today, Vol. 40, No. 14, (9 December 1996): 80.. Ноуен написав про свої стосунки з Арнеттом у книзі під назвою «Адам: Божий улюбленець».

Сексуальність

Ноуен терпів непевність щодо своєї сексуальності, що, можливо, сприяло його сумнівам у собі самому. Хоча ця внутрішня боротьба була відома близьким до нього людям, Ноуен ніколи публічно не заявляв про свою гомосексуальність, незважаючи на те, що він визнав це в розмовах з друзями та натякав на особисту внутрішню боротьбу у своїх приватних щоденниках. У своїй книзі «Повернення блудного сина» Ноуен описує дружбу, яка зачарувала його, вона не принесла йому користі, а коли вона зрештою зруйнувалася, залишила його в депресивному настрої та в пошуках самоусвідомлення і визнання іншими. Біограф Майкл Форд посилався на ці випадки в біографії «Поранений пророк», яка була опублікована після смерті Ноуена. Форд припускає, що Ноуен цілком примирився зі своєю сексуальною орієнтацією лише в останні кілька років свого життя, і що депресія Ноуена була спричинена, частково, конфліктом між його священницькими обітницями цнотливості та почуттям самотності і бажанням близькості, яке він пережив. «Це спричинило величезний емоційний, духовний і фізичний вплив на його життя і, можливо, сприяло його ранній смерті». Хоча його прагнення примирити свої священницькі обітниці цнотливості зі своїми людськими бажаннями фізичної та емоційної близькості з'являється в його творах, немає жодних вказівок на те, що Ноуен коли-небудь порушував свою обітницю безшлюбності.

Українські подорожі Генрі Ноуен двічі відвідав Україну на зорі її Незалежності — у 1993 і в 1994 роках. На запрошення своїх друзів — тоді ще не висвяченого церковного діяча УГКЦ Бориса Ґудзяка та ініціаторки розвитку в Україні міжнародних спільнот «Віра і Світло» та «L'Arche» Зені Кушпети Генрі прилетів до Львова 1 серпня 1993 року в супроводі Бориса Ґудзяка та директора Ляршу «Дейбрейк» Нейтана Болла. Він відвідав реколекції в Новому Роздолі, де провадив спільну Службу Божу з грекокатолицьким священником, мав численні зустрічі з родинами розумово неповносправних дітей, відвідав психоневрологічний інтернат у Грушці коло Львова і повернувся до Роттердама через два тижні, залишивши про цю поїздку зворушливі записи у своєму щоденнику:

Вдруге Генрі приїхав 5—21 серпня 1994 року, цим разом із членами спільноти «Дейбрейк» Нейтаном Боллом, сестрою Сью Мостеллер, Шерил Зіник та Шивон Кію. Вони провадили реколекції у таборі «Ровесник» коло Львова, а також мали численні зустрічі з молоддю з «Віри і Світла», «УМХ», провели семінар з лідерства для молоді. По приїзді до Торонто Генрі зробив такий запис:

Стверджують, що Генрі мав намір і далі відвідувати Україну, якби не раптова смертьJohn Burger. The surprising story of Henri Nouwen's trips to Ukraine.//Aleteia, 12 травня 2023.

Смерть і спадок Ноуен помер у Гілверсумі в Нідерландах 21 вересня 1996 року від раптового серцевого нападу, коли він їхав до Росії на зйомки голландського документального фільму за його книгою «Повернення блудного сина». Перша заупокійна служба божа за Ноуеном відбулася 24 вересня в соборі Св. Катерини в Утрехті з поминальним словом Жана Ваньє, після чого тіло Ноуена було перевезене до Канади для поховання спільнотою L'Arche Daybreak. Другий чин похорону відбувся 28 вересня в словацькому католицькому соборі Преображення Господнього в Маркемі, Онтаріо, після цілоденної панахиди з церемонією прощання в католицькій церкві Непорочної Діви Марії в Річмонд-Гілл 27 вересня. Ноуен був похований у сосновій труні, зробленій у деревообробній майстерні Ляошу «Дейбрейк» і барвисто розмальованій членами спільноти. Він похований на цвинтарі англіканської церкви Св. Іоанна в Річмонд-Гілл, поруч з могилами інших членів спільноти «Дейбрейк». У в Нідерландах на місці могили його батьків також є меморіальний знак Ноуену.