Ганно́піль (колись — містечко Анно́піль, ) — село в Україні, центр Ганнопільської сільської територіальної громади Шепетівського району Хмельницької області. До 2015 орган місцевого самоврядування — Ганнопільська сільська рада.

Населення становить 804 особи (2015). Від назви села походить друга назва Шепетівської рівнини — Ганнопільське плато.

Географія Розташоване на рівнині над невеликим ставом, що формується з двох річок: Жарихи (стара назва Сорока) і Чоломина. Обидві ці річки випливають з Куразького лісу.

Село розташоване за 33 км від міста Острога, 31 км від містечка Корця і 19 км від Славути.

Назва Дідич, князь Антоній Барнаба ЯблоновськийBoniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich . — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne S. Orgelbranda S[yn]ów, 1905. — Cz. 1. — T. 8. — S. 111. на честь своєї першої дружини Анни Сангушко (1739Anna ks. Sanguszko-Kowelska h. Pogoń Litewska (ID: 8.192.173) . —15.12.1765, Ганнопіль, донька князя Павла Карла Санґушка), за одними даними, перейменував Глинники на Аннополь, за іншими — заснував нове містечко на «ґрунтах» села Глинники.

Історія

Перша писемна згадка про осаду Глинники, на землях якого згодом виникло містечко Аннополь, відноситься до 1542 року. Хоча на території села було знайдено динарії Римської імперії (орієнтовно- імператора Веспасіана, І ст. нашої ери).Згадується це поселення в зв'язку із розділом земель князя Костянтина Острозького, за яким установлено межі «третини» володінь Беати Костелецької і «двох третин» її доньки Гальшки. Оскільки Костянтин Острозький помер 1530 року, то можна зробити висновок, що Глинники існували ще до того часу.

Перша назва села Глинники — Глинки Луцького повіту, що у XVI столітті належало князеві Костянтину-Василю ОстрозькомуТеодорович П. І. Історико-статистичний опис церков і приходів волинської єпархії.. Нині словом Глинники називають ту частину села, яка лежить на правому березі річки.

Під час поділу маєтків між його синами Іваном (Янушем) й Олександром у 1602 р. с. Глинники перейшло до князя Олександра Острозького — воєводи волинськогоМатеріали житомирського державного обласного архівуAnnopol… — S. 39.. У князя було 8 дітей, але всі 5 синів померли не залишивши нащадків. Тому маєтки, у тому числі Глинники перейшли до його доньки, Анни-Алоїзи Ходкевич.

Поселення Острозького повіту зазнали значного спустошення в період Визвольної війни 1648—1654. Багато з них були перетворені на пустки. Станом на 1662 рік в Глинниках залишалось лише три господарства, тоді як до війни їх було 69.

Після смерті 1654 року Анни-Алоїзи, яка була останньою представницею прямої лінії Острозьких, власниками Глинник стали Замойські, а згодом Ян Александер Конецпольський. 1690 року Конецпольський подарував ці володіння Станіславу Яну Яблоновському.

1761 року правнук Станіслава Яна, князь Антоній Барнаба Яблоновський, звернувся до польського короля Августа III з клопотанням про привілей, що мав надати селу статус містечка і, відповідно, Магдебурзьке право. Глинники стало останнім з поселень Острозького повіту, яке отримало такий привілейНаукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки . — Острог : Національний університет «Острозька академія», 2011. — Вип. 17. — С. .. На основі цього привілею Яблоновський заснував тут містечко, побудував ринок і великий палац (резиденціюWereszycka H. Jabłonowski Antoni Barnaba h. Prus III (1732—1799) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1963, 1962—1964. — T. Х/2, zeszyt 45. — S. 216. ), який частково зберігся, а при ньому розкішний парк з алеями і статуями, муровану греко-католицьку церкву. Архітектором палацу був Паоло Антоніо ФонтанаПавлюк В. Палацово-паркові ансамблі магнатерії — центри культури Волині // http://perspekt.org.ua . Від поміщицького маєтку вздовж дендропарку до базарної площі був розміщений іподром, де по неділях влаштовувалися кінні перегони.Волынские епатриархальные ведомости. Острозский уезд, село Аннополь, 1888. — С. 12—13. .

1760 року Рабі Дов Бер (1704—1772 рр.) переніс до Ганнополя з Меджибожа центр однієї з релігійних течій в юдаїзмі — хасидизму і створив тут окіп. Хасидизм зародився на Поділлі і широко поширився на Волині. Ця течія представляла інтереси бідняцьких єврейських верств сільського населення. І сьогодні усипальниця Великого Магіда Межиріцького Дова Бера на старовинному сільському єврейському цвинтарі є місцем паломництва хасидів світу.

Після того, як 1821 р. в м. Острозі згорів єзуїтський Преображенський монастир, де мав свою резиденцію єпископ Степан Романовський, архієрейську резиденцію і Волинську православну семінарію перенесли до князівського палацу в Аннополі 1825 року. Звідси 1832 року архієрейську резиденцію та Консисторію перевели до Почаївської Лаври, а духовну семінарію 1836 року до міста Кременця.

При місцевому костелі до 1832 року існував кармелітський монастир. До 1832 р. містечко належало до Лєнцевичів, а потім від них перейшло до Алєксєя Уварова.

У часи Російської імперії Аннополь був містечком Острозького повіту.

Аннополь був розташований на перехресті торговельних шляхів: Острог — Новоград-Волинський і Славута — Корець. Це сприяло його швидкому заселенню, особливо єврейським торговим населенням. На лівому березі річки виникло торгово-ремісниче містечко з єврейським, польським та українським населенням. Виникли кустарні майстерні, єврейська суконна фабрика, два шкіряних заводи, паровий млин, трактир. 11 разів на рік відбувався ярмарок, а базари — щосереди. Торгували хлібом, худобою, ремісничими виробами.

Після князів Яблоновських Ганнопільський маєток переходив до різних його спадкоємців: Ленкевичів, Четвертинських. А 1881 року цей маєток, що складався з 4-х фільварків із земельною площею 2 тис. десятин, купив відставний генерал-майор Володимир Помпейович Івков, який намагався пристосувати фільваркове господарство до товарно-грошових відносин. Поміщик завів худобу, реманент, побудував для батраків примітивні житлові приміщення.

Для реалізації сільськогосподарської продукції в 1898 році побудовано винокурню, паровий млин. Ще раніше було побудовано цегельню. Поміщик будував підвали та торгові приміщення й здавав їх в оренду єврейському населенню.

1891 року на території Ганнополя побудований спиртзавод.

Наприкінці 19 столітті в Аннополі був великий ринок із ЗО мурованих крамниць під одним дахом і кількох десятків рундуків. На північ від містечка було велике Курганове цвинтарище. Населення налічувало 2,000 жителів, більшість яких були євреями. У містечку була дерев'яна синагога, паровий плин, фабрика простого селянського сукна і церковно-приходська школа.

1911 р. до великої земельної власності належали 1,804 десятин, до Омелянських — 257 дес. У цьому ж році в Аннополі мешкало 2 463 жителів. Тоді у містечку було волосне управління, міщанська управа, земська поштова станція, однокласна школа, земська лікарня, притулок для селян, 2 акушерки, аптека, 48 крамниць і 6 заїзних домів. Ґуральня з продукцією 38 457 відер горілки річно.

1914—1921 Під час першої світової війни із села на фронт пішло багато чоловіків. Також багато коней було забрано на військові потреби. У зв'язку з цим зменшилась кількість тяглової сили. Великі труднощі виникли з постачанням села реманентом і навіть простими знаряддями.

7 (20) листопада 1917 року, відповідно до Третього Універсалу Української Центральної Ради, увійшло до складу Української Народної Республіки.

Після перемоги Жовтневого збройного повстання у Петрограді, радянську владу в селі було відновлено не скоро. Стару волосну земську управу перетворили на виконком. У червні 1919 року Островський повітовий ревком призначив першим головою Ганнопільського виконкому Івана Пилиповича Шевчука.

Навесні 1920 року село стало ареною запеклих боїв будьонівців проти польських військ. У липні того ж року Перша кінна армія вибила польські війська з села. Семен Будьонний особисто провів деякі заходи зі встановлення радянської влади в селі. Багато селян пішло добровольцями в ряди червоних військ.Борьба трудящихся Волыни за власть Советов (март 1917 — декабрь 1920 гг). Сборник документов и материалов. — 1957. — С. 109.

1921 року в містечку і присілках мешкали 1 671 православних, 222 римо-католиків і 1970 євреїв, було 214 дворів Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року . — Т. 1..

Після громадянської війни Після закінчення громадянської війни, 1921 року, організовано Ганнопільський район, до якого входило 38 населених пунктів, які об'єднались у 5 сільських рад. На 1 січня 1923 року в районі проживало 30789 осіб, дворів було 5666Копія довідки та копія розпорядження І. Ф. Шевчука Острозького ревкому.

Секретарем партрайкому був П. А. Лукащук. 10 травня 1923 року створено сільський комсомольський осередок, 6 вересня — сільський партійний осередок, у жовтні — районний комітет незаможних селян.

З 1923 по 1931 рік Ганнопіль був районним центром.

1926 року створено об'єднану багатогалузеву артіль імені Кірова. До складу артілі ввійшли дрібні кустарні господарства з виробництва простої шкіри та юхти, одинаки-кустарі та їздові зі своїми екіпажами. 1931 року в артілі створено кравецький та шевський відділи.

Шляхом розширення кооперативної та державної торгівлі у 1927 році приватний сектор звівся до мінімуму. Замість трактиру збудували столову, буфет. 1925 року закінчили будувати нове приміщення лікарні. До цього вона розміщувалась у простій селянській хаті. У 1926 році побудували ветлікарню, а в 1927 вже працювала нова єврейська семирічна школа. Того ж року розпочато відбудовні роботи на спиртзаводі і в 1928 році спиртзавод дав першу продукцію.

1929 року створено два товариства по спільному обробітку землі. Наступного року на їх базі створили 2 артілі: імені Леніна та імені Дзержинського. Під час їх створення селян примушували вступати до колгоспу силою. Того, хто відмовлявся, чекали арешт і розкуркулення. Збереглося понад 90 актів усуспільнення майна, датованих 1930—1931 рр., які свідчать, що під час масової колективізації в колгосп об'єдналися люди зовсім різного майнового стану. Це призводило до байдужого ставлення до суспільного майна і, як наслідок, до низької продуктивності праці (4-5 центнерів з гектара). В той же час держава ставила перед членами артілі непосильне завдання з продажу хліба. Наприклад, від 12 грудня 1931 року районне керівництво затвердило план відвантажити 1500 пудів зерна. Це призвело до масового голоду — село постраждало від Голодомору 1932—1933 років.

1937 року від масових репресій у селі постраждали 112 осіб. Людей забирали вночі й відвозили в невідомому напрямку після чого ті вже ніколи не повертались.

У передвоєнні роки більшість населення села Ганнопіль становили євреї. Майже всіх євреїв Ганнополя нацисти знищили спочатку в аннопольському а потім в славутському гетто.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 727-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Хмельницької області», увійшло до складу Ганнопільської сільської територіальної громади

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Славутського району, село увійшло до складу новоутвореного Шепетівського району.

Населення Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1014 осіб, з яких 455 чоловіків та 559 жінок.

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 859 осіб.

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Відсоток українська 98,72 % російська 1,28 %

Символіка Затверджена 15 жовтня 2015 року рішенням сесії сільської ради.

Герб