Релігія в Канаді включає широкий спектр груп і вірувань. Християнство є найбільшою релігією в Канаді, а католицизм є її найбільшою конфесією. За християнами, що становлять 53,3 % населення у 2021 році, слідують люди, які не сповідують релігію, у кількості 34,6 % від загальної чисельності населення. Інші релігії включають іслам (4,9 %), індуїзм (2,3 %), сикхізм (2,1 %), буддизм (1,0 %), іудаїзм (0,9 %), духовність корінних народів (0,2 %) та джайнізм (0,1 %).
Показники релігійної прихильності неухильно знижуються. У преамбулі Канадської хартії права і свободи йдеться про Бога. Монарх носить титул «Захисник віри». Однак у Канаді немає офіційної релігії, і підтримка релігійного плюралізму та свободи віросповідання є важливою частиною політичної культури Канади.
До європейської колонізації велика різноманітність релігій і систем вірувань аборигенів були в основному анімістичні або шаманські, включаючи сильну племінну повагу до духів і природи. Французька колонізація, що почалася в 16 столітті, призвела до появи римсько-католицького франкомовного населення в Новій Франції, особливо в Акадії (пізніше Нижня Канада, нині Нова Шотландія та Квебек). Британська колонізація принесла в країну хвилі англікан та інших протестантів. Верхня Канада, нині Онтаріо. Російська імперія поширила східне православ'я в невеликій мірі серед племен на крайній півночі та західному узбережжі, особливо на гіперборейських кочівників, таких як інуїти; Православ'я прибуло на материк з іммігрантами з Радянського Союзу, країн Східного блоку, Греції та інших країн протягом 20 століття.
В умовах занепаду християнства після того, як воно колись було центральною та невід'ємною частиною канадської культури та повсякденного життя, Канада стала постхристиянською, світською державою, незважаючи на те, що більшість канадців заявляють про свою приналежність до християнства. Більшість канадців вважають релігію неважливою у своєму повсякденному житті, але все ж вірять у Бога. Практика релігії нині зазвичай вважається приватною справою у суспільстві та державі. У неділю від 15 до 25 відсотків канадців-католиків відвідують месу (15 відсотків відвідують щотижня та ще 9 відсотків щомісяця).
Релігійний плюралізм Сьогодні в Канаді немає державної релігії, і уряд Канади офіційно прихильний до релігійного плюралізму. У той час як офіційні зв'язки канадського уряду з релігією, особливо з християнством, нечисленні, в преамбулі Канадської хартії права і свободи згадується «перевага Бога». Державний гімн обома офіційними мовами також відноситься до Бога. Проте зростання безбожжя в країні та приплив нехристиянських народів призвели до більшого поділу уряду та релігії, демонструються у таких формах, як «Різдвяні канікули», які в державних школах називаються «зимовими фестивалями». Деякі релігійні школи фінансуються державою відповідно до Розділу двадцять дев'ять Канадської хартії прав та свобод.
Канада є королівством Співдружності, в якому глава держави поділяється із 14 іншими країнами. Таким чином, Канада слідує законам Сполученого Королівства про успадкування свого монарха, які забороняють католикам успадковувати трон. У Канаді титул монарха включає фрази «Милістю Божою» та «Захисник віри».
Різдво та Великдень є загальнонаціональними святами, і хоча євреям, мусульманам та іншим релігійним групам дозволено брати відгули з роботи, вони не мають такого ж офіційного визнання. У 1957 році парламент оголосив День подяки «днем загальної подяки всемогутньому Богові за рясний урожай, яким була благословенна Канада».
Наприкінці 20-го століття тривала битва за те, щоб релігійний одяг був прийнятий у всьому канадському суспільстві, в основному зосереджений на сикхських тюрбанах. Канадські збройні сили дозволили носіння тюрбанів у 1986 році, зрештою Королівська канадська кінна поліція пішла за ними у 1988 році, і, зрештою, інші федеральні урядові установи прийняли членів у тюрбанах.
Історія До приходу європейців перші нації наслідували широке коло в основному анімістичних релігій і духовності. Першими європейцями, які оселилися у великій кількості в Канаді, були французькі католики латинського обряду, у тому числі велика кількість єзуїтів, які заснували кілька місій у Північній Америці. Вони були присвячені наверненню тубільців; зусилля, яке зрештою виявилося успішним.
Перші великі протестантські громади утворилися у Примор'ї після його завоювання англійцями. Не маючи можливості переконати достатньо британських іммігрантів поїхати до регіону, уряд вирішив імпортувати континентальних протестантів із Німеччини та Швейцарії, щоб заселити регіон та врівноважити римо-католицьких академіків. Ця група була відома як іноземні протестанти. Це зусилля виявилося успішним, і сьогодні регіон Південного берега Нової Шотландії, як і раніше, в основному лютеранський. Після вигнання академіків, що почалося в 1755 р., велика кількістьПлантатори Нової Англії оселилися на землях, що звільнилися, принісши з собою свою конгрегаціоналістську віру. У 1770-х роках під керівництвом Генрі Алліна рух Нового Світу Великого Пробудження охопив Атлантичний регіон, звернувши багатьох конгрегаціоналістів у нове богослов'я. Після смерті Алліна багато з цих новосвітів зрештою стали баптистами, що зробило Приморську Канаду центром баптистського руху в Канаді.
Закон Квебеку 1774 визнав права Римо-католицької церкви на всій території Нижньої Канади, щоб зберегти лояльність французьких канадців Британській короні. Римський католицизм, як і раніше, є основною релігією французьких канадців сьогодні.
Американська революція, що почалася в 1765 році, викликала великий приплив протестантів до Канади, коли лоялісти Об'єднаної імперії, що втекли з бунтівних Сполучених Штатів, у великій кількості перебралися до Верхньої Канади та Примор'я. Вони включали суміш християнських груп з великою кількістю англіканців, але також і з багатьма пресвітеріанами та методистами.
1800–1900-ті роки У той час як англіканці зміцнили свою владу над вищими класами, робітники та фермери відгукнулися на методистське відродження, яке часто спонсорували приїжджі проповідники зі Сполучених Штатів. Типовим був преподобний Джеймс Когі, американець, посланий Уесліанською методистською церквою з 1840-х по 1864 рік. чіткий заклик до особистої прихильності у поєднанні з наступними діями щодо організації підтримки новонавернених. Це був час, коли спалахнув рух за святість, коли відродився інтерес чоловіків і жінок до християнської досконалості.
На початку дев'ятнадцятого століття в Примор'ї та Верхній Канаді англіканська церква займала таке ж офіційне становище, як і в Англії. Це викликало напруженість у англійській Канаді, оскільки більшість населення була англіканкою. Збільшення імміграції із Шотландії створило дуже велику пресвітеріанську громаду, і вони та інші групи вимагали рівних прав. Це було важливою причиною повстання 1837 року у Верхній Канаді. З приходом відповідальних урядів англіканської монополії настав кінець.
У Нижній Канаді римсько-католицька церква була офіційно чільною і відігравала центральну роль у культурі та політиці колонії. На відміну від англійської Канади, французько-канадський націоналізм став дуже тісно пов'язаним із католицизмом. У цей період Римо-католицька церква в регіоні стала однією з найбільш реакційних у світі. Церква, відома як ультрамонтанський католицизм, зайняла позицію, що засуджує всі прояви лібералізму.
У політиці ті, хто був пов'язаний з римсько-католицьким духовенством у Квебеку, були відомі як les bleus (блюз). Вони сформували цікавий союз із стійкими монархістами та пробританськими англіканами англійської Канади (часто членами Ордену апельсинів), щоб сформувати основу Канадської консервативної партії. Партія реформ, яка пізніше стала Ліберальною партією, в основному складалася з антиклерикальних французьких канадців, відомих як les rouges (червоні), та неангліканських протестантських груп. У ті часи, перед виборами, парафіяльні священики читали проповіді своїй пастві, де говорили щось на кшталт Le ciel est bleu et l'enfer est rouge («небо (небеса) синє, а пекло червоне»).
У 1871 році національний перепис показав, що 56,45 % протестантів, 42,80 % католиків, 0,05 % язичників, 0,03 % євреїв, 0,02 % мормонів, 0,15 % нерелігійних та 0,49 % невказаних.
До кінця ХІХ століття в англійській Канаді утвердився протестантський плюралізм. Хоча більшість еліти все ще була англіканкою, інші групи, у тому числі методисти, також стали дуже помітними. Школи та університети, створені тоді, відбивали цей плюралізм, і кожної віри створювалися великі навчальні центри. Один із них, Королівський коледж, пізніше Університет Торонто, був створений як позаконфесійна школа. Вплив Ордену апельсинів був сильним, особливо серед ірландських іммігрантів-протестантів, і становив потужну антикатолицьку силу в Онтаріополітиці; його вплив зник після 1920 р.
Наприкінці дев'ятнадцятого століття також почалося велике зрушення у структурі імміграції до Канади. Велика кількість іммігрантів з Ірландії та Південної Європи створювала нові римо-католицькі громади в англійській Канаді. До Західної Канади прибули значні східно-православні іммігранти зі Східної Європи, а також іммігранти-мормони та п'ятдесятники зі Сполучених Штатів та Ірландії.
1900–1960-ті роки У 1919—1920 роках п'ять основних протестантських деномінацій Канади (англіканська, баптистська, конгрегаціоналістська, методистська та пресвітеріанська) спільно зробили «Рух вперед». Мета полягала в тому, щоб зібрати кошти та зміцнити християнську духовність у Канаді. Рух закликав до англомовного націоналізму, пов'язуючи пожертвування з кампаніями з позики на перемогу під час Першої світової війни, і наголошував на необхідності засобів для канадизації іммігрантів. З центром у Онтаріо, кампанія мала явний фінансовий успіх, зібравши понад 11 мільйонів доларів. Проте кампанія виявила глибокі розбіжності серед протестантів: традиційні євангелісти говорили про особисті стосунки з Богом, а більш ліберальні деномінації наголошували на Соціальному Євангелії та добрих справах. Обидві фракції (крім англіканців) домовилися про заборону, яку вимагав WCTU.
Станом на 1931 рік католики були найбільшою релігійною організацією в Канаді, яка налічувала 4 мільйони людей. За нею пішла Об'єднана церква Канади (включаючи методистів, конгрегаціоналістів та пресвітеріан) з 2 мільйонами людей; англіканська церква, що налічує майже 2 мільйони осіб; та пресвітеріанська церква, що налічує близько 870 000 осіб. У Канадському щорічнику за 1936 рік повідомлялося, що «з нехристиянських сект 155614 осіб, або 1,50 %, становили євреї, 24087 осіб, або 0,23 %, були конфуціанцями, 15784 людини, або 0,15 %, буддистами та 5008 осіб, або 0,05 %, були язичниками.
Панування протестантських та римсько-католицьких елементів у канадському суспільстві тривало аж до 20 століття. До 1960-х років у більшості районів Канади все ще діяли великі закони про День Господній, які обмежували те, що можна було робити в неділю. В англо-канадській еліті, як і раніше, переважали протестанти, а євреї та католики часто виключалися. Повільний процес лібералізації розпочався після Другої світової війни у англійській Канаді. Була скасована політика, яка сприяє християнській імміграції.
У 1951 році після включення переважно протестантської провінції Ньюфаундленд і Лабрадор було проведено загальнонаціональний перепис.
Згідно зі статистикою, наданою Статистичним управлінням Канади, протестанти становили незначну більшість у країні в період з 1871 по 1961 рік. Незважаючи на численне римо-католицьке населення Канади, цей факт підтверджується дев'ятьма послідовними національними переписами населення. До 1961 року католики обігнали протестантів як найчисленнішу релігійну групу, хоча, на відміну протестантів, вони ніколи не досягали статусу абсолютної більшості (> 50 %).
1960-ті й пізніше