TV Guide () — американська цифрова медіа-компанія, яка надає інформацію про телевізійні програми, а також розважальні та телевізійні новини.
У 2008 році компанія продала свій відділ друкованих журналів .
Корпоративна історія
Прототип Прототип того, що згодом стало журналом TV Guide Magazine, розробив Лі Вагнер (1910–1993), директор із поширення MacFadden Publications у Нью-Йорку в 1930-х роках – і пізніше, до моменту створення попередника, для Cowles Media Company – розповсюдження журналів, присвячених кіно знаменитостям.
У 1948 році Вагнер надрукував журнал зі списками районів Нью-Йорка The TeleVision Guide, який вперше вийшов у місцевих газетних кіосках 14 червня того ж року. Зірка німого кіно Ґлорія Свонсон, яка тоді знялася в короткому вар'єте «Година Ґлорії Свонсон», з'явилася на обкладинці першого випуску. Пізніше Вагнер почав публікувати регіональні видання The TeleVision Guide для Нової Англії та району Балтімор – Вашингтон. За п’ять років він продав видання , який об’єднав їх у свою видавничу та телерадіокомпанію Triangle Publications, але залишався консультантом журналу до 1963 року .
Епоха Анненберґа/Triangle
Перший національний випуск TV Guide вийшов 3 квітня 1953 року, зібравши загальний тираж 1 560 000 примірників, які були продані в десяти містах США. Інавгураційна обкладинка містила фотографію новонародженого сина Люсіль Болл Дезі Арназа-молодшого зі зменшеною вставленою фотографією Болла, розміщеною у верхньому куті під заголовком: «Дитина Люсі на 50 000 000 доларів США». Журнал виходив у форматі дайджесту, який залишався у друкованому форматі протягом 52 років. Від першого випуску до 2-8 липня 1954 року списки в кожному виданні TV Guide починалися в п’ятницю і закінчувалися в четвер; випуск від 9–16 липня 1954 року почався в п’ятницю і закінчився наступної п’ятниці. Потім, починаючи з випуску за 17–23 липня 1954 року, списки кожного тижневого випуску змінювалися: вони починалися в суботу і закінчувалися в п’ятницю, що залишалося форматом списків для всіх місцевих видань до квітня 2004 року. Формування TV Guide як національного видання стало результатом придбання Triangle Publications численних регіональних телевізійних публікацій на кшталт TV Forecast (який розповсюджувався в районі Чикаго і після першої публікації 9 травня 1948 р. був першим безперервно публікованим журналом телевізійних списків), TV Digest (який розповсюджувався у Філадельфії та Піттсбурзі, і спочатку друкувався під назвою Local Televiser від першого свого виходу 7 листопада 1948 р.), і нью-йоркський Television Guide (назву якого скоротили до TV Guide 18 березня 1950 р.) . Кожне з міст, у якого був свій власний журнал місцевих телевізійних списків, який злився із TV Guide, було одним із перших міст, де журнал провів свій національний випуск.
Запуск національного журналу з місцевими списками у квітні 1953 року став майже миттєвим успіхом. Проте протягом наступних тижнів тираж зменшився, навіть коли розповсюдження журналу поширилося на п’ять додаткових міст (Піттсбург, Рочестер, Детройт, Клівленд і Сан-Франциско) протягом літа 1953 року. До середини серпня того ж року продажі журналу впали на 200 000 примірників. Фортуна посміхнулась TV Guide після випуску від 4-10 вересня 1953 року – першого номеру журналу «Осінній перегляд» – коли тираж досяг 1 746 327 примірників. Тираж з часом неухильно зростав, аж до того моменту, коли TV Guide зрештою став найпоширенішим журналом у Сполучених Штатах до 1960-х років. Початкова вартість кожного випуску становила 15 центів за примірник (еквівалентно $1,52 у 2021 році; ціна за випуск з роками зростала, станом на 2022 рік сягнувши $4,99 за примірник). Окрім оформлення передплати, TV Guide можна було придбати на касах продуктових магазинів по всій країні. До 1980-х років художні твори, що входили до кожного випуску, рекламувалися в телевізійній рекламі. Під керівництвом Triangle TV Guide продовжував зростати не тільки в обігу, але й у визнанні як авторитет у телевізійних програмах зі статтями (більшість із яких зазвичай з’являються у кольоровому розділі) що від співробітників, то і від авторів.
Протягом десятиліть форма логотипа TV Guide змінювалася, щоб відображати модернізацію телевізійного екрану, зрештою прийнявши широкоекранний вигляд у вересні 2003 року, а потім до поточного вигляду на плоскому екрані у вересні 2016 року (різні версії логотипа – єдина косметична відмінність яких полягає у використанні різних шрифтів – наразі використовуються відповідно для журналу та окремої цифрової власності, керованої CBS). Спочатку логотип мав різноколірний фон (зазвичай чорний, білий, синій або зелений), поки червоний фон не став стандартом у 1960-х роках з періодичними змінами, які використовувалися для спеціальних випусків.
Журнал спочатку базувався в невеликому офісі в центрі Філадельфії, а наприкінці 1950-х переїхав до просторішого національного офісу в Раднорі, штат Пенсільванія. Новий заклад мав великий освітлений логотип TV Guide біля входу в будівлю. У ньому розмістились керівництво, редактори, виробничий персонал і розробники передплати, а також величезна комп’ютерна система, що зберігала дані про кожне телевізійне шоу та фільм, доступні для розміщення в популярному щотижневому виданні. Друк національного кольорового розділу TV Guide, який включає сюжети, пов’язані з телебаченням, та окремі інформаційні колонки, такі як огляди програм, відбувся на заводі Triangle's Gravure Division, який був відомий високою якістю друку.
На додаток до TV Guide та його флагманської газети The Philadelphia Inquirer, Triangle Publications також мала у володінні:
Philadelphia Daily News; десять радіо і шість телевізійних станцій (WFIL AM-FM-TV у Філадельфії, WNHC AM-FM-TV у Нью-Хейвені, Коннектикут, KFRE AM-FM-TV у Фресно, Каліфорнія, WNBF AM-FM-TV у Бінгемтоні, Нью-Йорк, WFBG AM-FM-TV в Алтуні, штат Пенсільванія і WLYH-TV в Ланкастері – Ліван, штат Пенсільванія ); The Daily Racing Form; The Morning Telegraph; Seventeen; а також різні шоу кабельного телебачення. (Саме під володінням Triangle над WFIL-TV American Bandstand набув популярності, що, у свою чергу, призвело до того, що ведучий Дік Кларк став головною телевізійною особою. ) Triangle Publications продала свої газети Philadelphia Knight Newspapers у 1969 році, свої радіо- та телевізійні станції – на початку 1970-х років для Capital Cities Communications (телевізійні станції, які зараз знані як KFSN-TV і WPVI-TV, були згодом придбані ABC через 1986 рік злиття з Capital Cities) та інші власності, зберігши лише TV Guide, Seventeen і The Daily Racing Form.
Протягом перших 52 років видання журналу інформація про списки відображалася у форматі журналу, в основному текстовому списку програм, організованих що за часом початку, то й за каналом, що було єдиним методом. Зрештою, спершу були включені сітки прайм-тайму, а пізніше було вторинним протягом останніх двох років після включення місцевих списків – відображення інформації про програму в TV Guide до переходу на національні списки у 2005 році. Це дозволило відображати повні назви кожної програми, а також включати синопсиси для фільмів і більшості програм. Більшість записів у журналі включали жанри програми після назви програми, а час її трансляції (який згадувався лише у випадку, якщо програма тривала щонайменше одну годину, пізніше 35 хвилин) була перераховані (у годинах і хвилинах) у синопсисах.
Номери каналів було встановлено у крихітній круглій піктограмі (відомій як «маркер») на початку списку. Ця куля незабаром набула форми телеекрана, подібною до форми логотипа TV Guide. У більшості видань станції, які обслуговують безпосередню місцеву зону покриття певного видання, позначалися білою цифрою для номера каналу, встановленого всередині чорної кулі у формі телевізора. Станції, які обслуговували сусідні громади за межами найближчої території, але які також можна було переглядати в основному локальному районі, позначалися чорною цифрою всередині білої кулі у формі телевізора, окресленої чорним (наприклад, у виданні Сан-Франциско станції, розташовані в У Сан-Франциско чи Окленді номери каналів вказувалися як біло-чорні кулі у формі телевізора, тоді як станції, що обслуговували сусідні Сакраменто чи Салінас / Монтерей (але їх усе ще можна було переглядати в деяких районах Сан-Франциско чи Окленда, включаючи їхні передмістя, як периферійні приймальні) мали номери своїх каналів у вигляді чорно-білих значків). Конкретний список міг починатися з трьох або більше каналів, залежно від кількості станцій у безпосередній близькості та навколишніх областях, які транслюють ту саму програму в певний час (зазвичай це різні філії однієї мережі, також розташовані і в основному місті, і в сусідніх областях).
Спочатку більшість програм, зазначених у журналі кожного випуску, містили короткий синопсис, за винятком місцевих і національних випусків новин і програм, які транслювалися на певних станціях у різні часові проміжки. Оскільки додавалися інші телевізійні станції та кабельні канали, у зв’язку з встановленими вимогами до місця для розділу місцевих списків, детальний синопсис поступово обмежився серіалами та спеціальними випусками – зазвичай тими, що транслювалися у вечірній «прайм-тайм», а також фільмами, що транслювалися в етері телебачення. Тоді як для програм, які транслювалися на станціях за межами внутрішнього ринку видання і на окремих кабельних каналах використовувалися коротші синопсиси. Для більшості інших телевізійних і кабельних програм фігурувала лише назва разом із основною додатковою інформацією (наприклад, жанр та/або тривалість програми). Крім того, чорно-білі оголошення для програм, запланованих на трансляцію на станціях, а потім і на кабельних каналах, у прайм-тайм (з місцевим ефірним часом, а для станцій, що транслюють, інформація про афілійовані з мережею станції, представлені у випуску, які були заплановані транслювати рекламоване шоу) були включені до списків. Оголошення для основних мережевих програм, як правило, створювали самі мережі (і часто мережі показували повносторінкову або навіть подвійну рекламу для цілої ночі програм, або для головного фільму чи спеціального фільму, або для прем'єри сезону суботнього ранкового мультсеріалу); рекламу місцевих програм, у тому числі місцевих випусків новин, створювали окремі станції (філії мережі, а також незалежні станції). У таких локальних оголошеннях майже завжди використовувалися характерні логотипи, які використовуються певними станціями (наприклад, логотип «Circle 7» протягом багатьох років використовувався переважно станціями, що належать або афілійовані з ABC). (Чорно-білі оголошення про загальні продукти, послуги та спеціальні пропозиції, подібні до тих, що можна побачити в інших національних журналах, також були розміщені в розділі списків.)