Наказ № 1 — документ (наказ), виданий об'єднаною Петроградською радою робітників і солдатських депутатів (Петрорада) 1 (14) березня 1917 року, під час Лютневої революції, за гарнізоном Петроградського округу.

Активну участь у виробленні та редагуванні тексту наказу взяли такі відомі «оборонці», як меншовик Семен Кліванський та позафракційний соціал-демократ, секретар виконкому Петроради Микола Соколов (на лютий 1917 — присяжний повірений, соціал-демократ, друг Керенського та Чхеїдзе).

Обстановка у Петрограді 1 (14) березня 1917 року фактична влада у Петрограді належала створеним 27 лютого (12 березня) Тимчасовому комітету Державної думи (ТКДД) та Петроградській раді робітничих депутатів. З першого дня спочатку тимчасовий, а потім постійний Виконавчий комітет Ради виступав на підтримку повсталих солдатів і закликав усі військові частини Петрограда обирати своїх представників у Раду.

На вечірньому засіданні Петроради 1 (14 березня) відбулося об'єднання Ради робочих депутатів та утвореної з представників Петроградського гарнізону Ради солдатських депутатів (при цьому переважну більшість депутатів об'єднаної Ради представляли солдати) та розширення Виконкому Ради за рахунок дообрання 10 представників від солдатів та матросів. Саме об'єднаний склад Петроради і схвалив текст Наказу № 1, вироблений на основі вимог солдатів і матросів, які виступали на засіданні.

Обговорення На обговорення засідання було поставлено питання про дії Тимчасового комітету Державної думи стосовно гарнізону Петрограда, які викликали побоювання депутатів Ради, оскільки розглядалися ними як спроба повернення «старих порядків». Зокрема, про це свідчив підписаний головою ТКДД Михайлом Родзянком наказ з військам Петроградського гарнізону, підготовлений головою об'єднаної військової комісії підполковником Борисом Енгельгардтом. Наказ, підписаний у ніч на 28 лютого (13 березня), містив такі положенняПетроградский Совет рабочих и солдатских депутатов в 1917 году. Протоколы, стенограммы и отчеты, резолюции, постановления общих собраний, собраний секций, заседаний Исполнительного комитета и фракций (27 февраля — 25 октября 1917 года) в пяти томах. Под общей редакцией академика П. В. Волобуева. Ленинград: «Наука», Ленинградское отделение, 1991. Том I, 27 февраля — 31 марта 1917 года:

На обговорення, під час якого слово надавалося лише представникам гарнізону, було винесено такі питання:

Ставлення солдатів до офіцерів, що повертаються; Питання про видачу зброї (роззброєння солдатів); Питання про Військову комісію та межі її компетенції.

За спогадами меншовиків Д. Заславського і В. Канторовича, у той час як виконком Петроради був зайнятий питанням про владу у зв'язку з майбутніми переговорами з Тимчасовим комітетом Державної думи про створення Тимчасового уряду, в сусідньому приміщенні йшло бурхливе зібрання солдатської секції, головував у якому М. Соколов. Соколов же керував комісією з редагування заходів, що пропонувалися, і складання наказу — проте, як писали Заславський і Канторович, «… керівництва по суті ніякого не було. Зверненню надали зовнішній вигляд наказу. Його складали кілька людей за вказівками зборів, де виходили на трибуну нікому не відомі солдати, вносили пропозиції, одна одну радикальніше, і йшли при гучних оплесках. Помилкою було б шукати індивідуального автора цього твору, який здобув історичну популярність під ім'ям „наказу № 1“. Його склала солдатська безособова маса».

Основні положення Опубліковано 2 (15) березня 1917 року в ранковому випуску офіційного радянського органу «Известия Петроградського Совета Робочих иСолдатських Депутатов»«Извѣстія Петроградскаго Совѣта Рабочихъ и Солдатскихъ Депутатовъ». 2 марта 1917, № 3, стр. 3., Наказ був адресований столичному гарнізону, всім солдатам гвардії, армії, артилерії і матросам флоту для негайного виконання, а робітникам Петро з робітником Петрограда.

Наказом наказувалося негайно створити виборні комітети із представників нижніх чинів у всіх військових частинах, підрозділах і службах, і навіть на кораблях. Головним у Наказі № 1 був третій пункт, за яким у всіх політичних виступах військові частини підпорядковувалися тепер не офіцерам, а своїм виборним комітетам та Раді. У наказі передбачалося також, що вся зброя передається у розпорядження та під контроль солдатських комітетів. Наказом запроваджувалося рівність прав «нижніх чинів» з іншими громадянами у політичному, загальногромадянському та приватному житті, скасовувалося титулування офіцерів.

За спогадами останнього військового міністра Тимчасового уряду Олександра Верховського, «Наказ вийшов у дев'яти мільйонах екземплярів» .

Оцінки

На думку історика Е. Костяєва, соціал-демократи, керуючись добрими намірами проведення максимальної демократизації армії в умовах революції, що перемогла, не змогли прорахувати всі можливі наслідки видання Наказу № 1 для російської армії, що виразилися в ще більшому її розкладанні і занепаді дисципліни серед солдатів, що зрештою призвело до безславного виходу Росії з Першої світової війни та підписання Брестського миру.

У радянській історіографії, однак, було прийнято розглядати Наказ № 1 як акт великої важливості, який започаткував демократизацію армії не тільки в Петрограді, а й по всій країні.

Реакція солдатів та офіцерів на появу Наказу № 1 була протилежною. Якщо перші, як писав Олександр Шляпников, були «на сьомому небі від захоплення», то вище військове командування та інші праві буржуазні кола сприйняли його вороже. На думку генерала Антона Денікіна, Наказ № 1 дав «перший, головний поштовх до розвалу армії»Деникин А. И. Очерки русской смуты: В 3 т. Т. 1. Крушение власти и армии (февраль — сентябрь 1917). М.: Айрис-Пресс, 2003, а генерал Олександр Лукомський зазначав, що Наказ № 1 «підривав дисципліну, позбавляючи офіцерський командний склад влади над солдатами»Лукомский А. Из воспоминаний. — Архив русской революции. В 22 т. Т. 2. М., 1991. Подібними були оцінки Наказу № 1 генералом Миколою Єпанчіним, генералом Петром Красновим, контр-адміралом Олександром Бубновим. З його прийняттям Наказу в армії було порушено основоположний для будь-якої армії принцип єдиноначальності; в результаті сталося різке падіння дисципліни та боєздатності російської армії, що зрештою сприяло її розвалу.Жарский А. П., Коршунов Э. Л., Михайлов А. А. «В мае—июне 1917 г. наша армия уже не была организованной массой: это была развращённая и разнузданная толпа». Причины крушения Императорской армии на исходе Первой мировой войны в воспоминаниях и дневниках русской военной эмиграции. // Военно-исторический журнал. — 2017. — № 2. — С.78—86.

Під впливом різкої критики праворуч есеро-меншовицькі члени Виконкому постаралися відмежуватися від Наказу № 1, заявивши про свою непричетність до нього та зобразивши наказ документом суто солдатського походження. Керівництво Виконкому поспішило обмежити сферу дії Наказу № 1 шляхом видання у роз'яснення першого наказу додаткових наказів № 2 від 6 (19) березня та № 3 від 7 (20) березня.

Наказ № 2, залишаючи у силі всі основні положення, встановлені Наказом № 1, роз'яснював, що у Наказі № 1 йшлося про вибори комітетів, але не начальства; проте, всі проведені вибори офіцерів мають залишитися у силі; комітети мають право заперечувати призначення начальників; всі петроградські солдати повинні підпорядковуватися політичному керівництву виключно Рад робітничих і солдатських депутатів, а в питаннях, що належать до військової служби, — військовій владі. «З іншого боку, — писали Заславський і Канторович, — встановлювалося остаточно, що наказ № 1 має застосування лише межах петроградського гарнізону і фронт поширюватися може. Це роз'яснення значно послабило початкове враження, викликане наказом № 1, проте психологічна атмосфера ворожнечі і недовіри у колах вищого офіцерства було створено, і розсіяти її було важко». Через два дні після Наказу № 2 виконком Петроради знову виступив із коротким роз'ясненням-зверненням до військ, в якому зверталася увага на дотримання дисципліни. Проте, на думку Денікіна, Наказ № 2 був поширений у військах і вплинув «на перебіг подій, викликаних до життя наказом № 1».

Олександр Гучков, який очолив військову комісію 1 (14) березня і безуспішно намагався домогтися від Петроради скасування Наказу № 1 чи, по крайнього заходу, поширення його лише тилові частини, 9 (22) березня у телеграмі генералу Михайлу Алексєєву так описав ситуацію:

4 (17) травня в Маріїнському палаці під головуванням міністра-голови князя Геогія Львова відбулася нарада, у якій узяли участь усі члени Тимчасового уряду та виконкому Петроради, з одного боку, а з іншого — Верховний головнокомандувач генерал Алєксєєв і головнокомандувачі Західного, Південно-Західного, Північного і Румунського фронтів.

Коли генерал Алексєєв прямо заявив учасникам зборів, що армія «на краю загибелі» і початок її розкладання було покладено Наказом № 1, на захист останнього став товариш голови Петроради меншовик Матвій Скобелєв, заявив:

Позафракційний соціал-демократ Йосип Гольденберг був ще більш відвертим у своїй оцінці:

Автори «Чорної книги комунізму» називають Наказ № 1 «справжньою Декларацією прав солдата, завдяки якій зникли найбільш принизливі дисциплінарні правила, ухвалені у старій армії». У той самий час вони вказують, що солдатські комітети, викликані життя Наказом № 1, "безперервно розширювали свої повноваження. Вони могли зміщувати того чи іншого командира і вибирати нового, вони втручалися у питання військової стратегії, являючи собою небувалий зразок «солдатської влади». Ця солдатська влада проклала шлях своєрідному " окопному більшовизму ", який Верховний Головнокомандувач російської армії генерал Брусилов охарактеризував так: " Солдати не мали ні найменшого уявлення про те, що таке комунізм, пролетаріат або конституція. Їм хотілося тільки миру, землі та вільного життя, щоб не було ні офіцерів, ні поміщиків. Більшовизм їх був насправді лише відчайдушним прагненням до свободи без жодних обмежень, до анархії "".

Наказ № 1 сприйняли на Чорноморському флоті як фікція і не сприймався як законодавчий акт. 24.01.1920 р. адмірал Колчак на допиті в Іркутській ГубЧК показав таке:

Текс наказу

Примітки