Опозицію до уряду президента Володимира Путіна в Росії можна розділити між парламентськими опозиційними партіями в Державній Думі та різними несистемними опозиційними організаціями. У той час як перші здебільшого вважаються більш-менш лояльними до уряду та Путіна,Thomas F Remington, Presidential Decrees in Russia: A Comparative Perspective (Cambridge University Press, 2014), p. 44: "The 'within-system' opposition parties, such as the communists and A Just Russia, must be willing to play their prescribed role as tame, domesticated versions of a real opposition." другі виступають проти уряду та здебільшого не представлені в урядових органах.

«Системна опозиція» в основному складається з Комуністичної партії Російської Федерації (КПРФ), Ліберально-демократичної партії Росії (ЛДПР), «Справедливої Росії – за правду» (СРЗП), «Нових людей » та інших незначних партій; ці політичні групи, теоретично заявляючи, що вони опозиційні, загалом підтримують політику уряду.

Серед основних політичних партій, які вважаються частиною несистемної опозиції, є «Яблоко» та Партія народної свободи (ПАРНАС), а також незареєстрована партія «Росія майбутнього». Серед інших відомих опозиційних груп — Координаційна рада російської опозиції (КСО) (2012–2013) та «Інша Росія» (2006–2011), а також різні неурядові організації.

Їх прихильники відрізняються за політичною ідеологією, починаючи від лібералів і соціалістів і закінчуючи націоналістами. Головним чином їх об’єднує опозиційність до Путіна та корупції в уряді. Однак брак єдності всередині опозиції також заважав її авторитету. Peter Finn, Infighting Fractures Russian Opposition: Kremlin's Democratic Foes Help Marginalize Themselves With Suspicions, Old Feuds , Washington Post (28 March 2007). A fourth term for Russia's perpetual president , The Economist (19 March 2018): "a fractured opposition." Опозиційні діячі також стверджують, що уряд Путіна ухвалив ряд законів та вжив інших заходів, щоб запобігти їм будь-якому успіху на виборах.

Акції та компанії Поточні кампанії опозиції включають поширення антипутінських репортажів, таких як Путін. Результати. 10 років (2010), Путін. Корупція (2011) і Життя раба на галерах (2012). Відеоверсії цих звітів під назвою «Брехня путінського режиму» в Інтернеті переглянули близько 10 мільйонів разів.

Історія

Марш незгодних 2006–2008

Марш незгодних — серія акцій протесту російської опозиції, розпочата у 2006 році. Їй передували мітинги опозиції в містах Росії в грудні 2005 року, в яких брала участь менша кількість людей. Більшість маршів Незгодних були несанкціоновані владою. Марш незгодних був організований «Іншою Росією», широкою зонтичною групою, до якої входять лідери опозиції, включаючи Націонал-більшовицьку партію з її лідером Едуардом Лімоновим, ультралівий «», а також націоналісти та ліберали, такі як колишній чемпіон світу з шахів і Лідер Громадянського фронту Гаррі Каспаров.

Протести в Росії 2011 - 2013

Починаючи з 5 грудня 2011 року, наступного дня після виборів до Держдуми, неодноразово відбуваються масові політичні виступи громадян Росії, незгодних з результатами цих «виборів». Тодішній сплеск масових акцій опозиції деякі видання називають «сніговою революцією».Андерс Аслунд. Урок для России. Снежная революция не должна повторить ошибки Оранжевой. — KyivPost, 22.02.2012 Ці мітинги тривали під час кампанії з виборів президента Росії та після президентських виборів 4 березня 2012 року, на яких Путін офіційно переміг у першому турі. Протестувальники стверджували, що вибори супроводжувалися порушеннями виборчого законодавства та масовими фальсифікаціями. Одним із головних гасел більшості акцій було "За чесні вибори!" а символом протестів обрано білу стрічку. Починаючи з весни 2012 року акції отримали назву «марші мільйонів» і мали форму ходи з подальшим мітингом. Виступи учасників були антипутінськими та антиурядовими.

Антивоєнні протести в Росії 2014 - 2015 У 2014 році члени російської опозиції провели антивоєнні протести проти російського військового втручання в Україну після української революції 2014 року та кримської кризи. Марш миру пройшов у Москві 15 березня, за день до референдуму про статус Криму. Протести стали найбільшими в Росії з протестів 2011 року. Reuters повідомляє, що 15 березня в антивоєнному мітингу взяли участь 30 тисяч осіб.

Протести в Росії 2017 - 2018 26 березня 2017 року акції протесту проти ймовірної корупції в російському уряді відбулися одночасно в багатьох містах країни. Протести почалися після виходу фільму «Він вам не Дімон» Фонду боротьби з корупцією Олексія Навального. Опитування Левади в квітні 2017 року показало, що 45% опитаних росіян підтримали відставку прем'єр-міністра Росії Дмитра Медведєва, проти - 33% респондентів."Russian Polls Do Mean Something After All ". Bloomberg. 26 April 2017.

Протести в Росії 2021 23 січня 2021 року по всій Росії пройшли акції протесту на підтримку російського опозиціонера Олексія Навального, який був затриманий, а потім ув’язнений після повернення до Росії 17 січня після отруєння. За кілька днів до протестів було опубліковано розслідування Навального та його Фонду боротьби з корупцією, в якому Путіна звинуватили в корупції. Ролик за кілька днів набрав 70 мільйонів переглядів.

Після ув’язнення Навального з боку уряду спостерігалося «зміцнення курсу», коли відомим опозиційним діячам було запропоновано вибір «йти на Захід чи Схід», тобто альтернатива, яка не підлягає обговоренню, або емігрувати («Захід»). ) або до колоній («Схід»). Серед політиків, з Росії виїхали Любов Соболь, Дмитро Гудков, Іван Жданов (батько якого був заарештований у Росії як заручник), Кіра Ярмиш, журналісти Андрій Солдатов, Ірина Бороган, Роман Баданін. Хвилю репресій також пов'язують із думськими виборами у вересні 2021 року.

Антивоєнні протести в Росії 2022 Після російського вторгнення в Україну в 2022 році протестувальники використовували біло-синьо-білий прапор як символ опозиції, хоча не всі використовували цей прапор. Декілька опозиційних активістів (наприклад, Марія Мотузная) розкритикували виправдання AssezJeune (одного з творців прапора) щодо видалення червоної смуги.

Заколот ПВК "Вагнер" 23 червня 2023 року сили, лояльні до групи Вагнера Євгена Пригожина, почали повстання проти російського уряду. Посилаючись на те, що Міністерство оборони Росії, а саме міністр оборони Росії, Сергій Шойгу неправильно керував російським вторгненням в Україну, а також стверджував, що російська армія обстріляла одну з казарм групи Вагнера, що призвело до втрат. Вагнер зайняв місто Ростов-на-Дону, оточивши, а потім захопивши штаб Південного військового округу. Пригожин пообіцяв піти на Москву й заарештувати Шойгу та інших російських генералів і віддати їх під суд за вбивство персоналу Вагнера.

Російські опозиційні партії та організації Яблуко (партія) ПАРНАС Фонд боротьби з корупцією Росія майбутнього

Бойова організація анархо-комуністів

І тд.

Символіка

У 2012 році термін «опозиція з білими стрічками» був застосований до протестувальників за чесні вибори, оскільки вони носили білі стрічки як свій символ.

Біло-синьо-білий прапор є символом протистояння російському вторгненню в Україну у 2022 році, який використовувався російськими антивоєнними протестувальниками. Його також використовували як символ опозиції до чинного уряду Росії.

Див. також Українська опозиція

Білоруська опозиція

Казахська опозиція

Примітки