Са́мчики — село в Україні,у Старокостянтинівській міській територіальній громаді Хмельницького району Хмельницької області. Населення становить 1359 осіб. До 2020 орган місцевого самоврядування — Самчиківська сільська рада.
Через Самчики протікає річка Случ.
Історія Поселення відоме з середини 16 століття і називалося Замчики. Землі належали князю Василю Костянтину Острозькому.
У результаті історичних подій, наприкінці XVII ст. на південну Волинь із Мазовії приходять представники року Хоєцьких. На початку XVIII ст., - 3 липня 1715 року, в м. Дубно Олександр Домінік Любомирський, користуючись правом ординаційним із ключа Старокостянтинівського надає Яну Сам’юелю Хоєцькому пусте урочисько Остриківці та Самчики.
На початку 18 століття після черги володарів маєток отримав Януш Хоєцький, який у 1725 р. створив собі резиденцію на березі річки Случі. В добу господарювання родини Хоєцьких побудовано церкву Параскеви П'ятниці, що збереглася донині. Франтішек Казімеж (Франц Казимір) Хоєцький заснував у Самчиках монастир Маріавітів, лікарню, будував дома для убогих. У 1791 р. садибу Хоєцьких, яка перейшла до Любомирських, у Єжи Марціна ЛюбомирськогоМаєток «Самчики» придбав гайсинський староста Петро Чечель. З його ініціативи і його коштом садиба була перетворена на палацово-парковий ансамбль з новим палацом, пейзажним парком і парковими павільйонами. З міркувань економії стара оселя Хоєцьких теж збережена і перетворена на службовий флігель. Це найстаріша кам'яна будівля садиби.
За участь в польському визвольному повстанні в 19 ст. цар конфіскував садибу Чечеля і її продали з аукціону. Гроші отримав цар, а володарем маєку став купець з Житомира Купріян Ляшков. 7 (20) листопада 1917 року, відповідно до.Третього Універсалу Української Центральної Ради, увійшло до складу Української Народної Республіки.
Після більшовицького перевороту 1917 р. палац стояв пусткою, потім використовувався за різним призначенням, що врятувало будівлі від повного знищення. Тут були: комунальні квартири, лікарня, піонерський табір. Будівлі ще раз збереглися в роки 2-ї світової війни.
В повоєнні роки садиба-помешкання для науково-дослідної станції, а парк використовують як експериментальне поле. З 1990 р. садибу Самчики визнано музеєм. З 1997 р. його офіційна назва — Державний історико-культурний заповідник «Самчики» (див. також Самчиківський парк). 12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 727-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Хмельницької області», увійшло до складу Старокостянтинівської міської територіальної громади. 19 липня 2020 року, після ліквідації Старокостянтинівського району, село увійшло до Хмельницького району.
Населення
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська163597.20%російська392.32%румунська30.18%польська30.18%білоруська10.06%болгарська10.06%Усього1682100%
Транспорт До села можна потрапити дизель-поїздом "Хмельницький-Вінниця" до залізничної станції Замчики (2 км до села). або приміським автобусом Старокостянтинів-Самчики
Галерея
Відомі люди В селі народилися: Прокоп'юк Микола Архипович (1902 — †1975) — Герой Радянського Союзу. Шнайдер Борис Лукич ( 1937) — український майстер декоративного мистецтва.
Див. також Палацово-парковий ансамбль «Самчики» Самчиківський парк Самчиківський розпис Церква святої Параскеви П'ятниці (Самчики)
Примітки
Посилання Замки та храми України. Самчики Мандри Україною. Самчики Костянтин Буркут. Самчики - куточок маловідомої України .— S. 247. Давніший вигляд палацу порівн. також Гауптвахта (Львів)