Анн Анселін Шутценбергер, до шлюбу Анселін-Ейнох (29 березня 1919, Москва — 23 березня 2018 року, Париж) — французька психологиня, психотерапевтка і науковиця. Вона була почесною професоркою Університету Ніцца-Софія-Антиполіс.

Анн Шутценбергер відома своїми дослідженнями психогенеалогії, зокрема своєю книгою Aïe, mes aïeux! («Синдром предків»).

Життєпис Анна Анселін-Ейнох народилася 29 березня 1919 в Москві в єврейській родині Симона Ейноха та Белли Розенблюм. Анна виросла в Парижі та навчалася в ліцеї Мольєра.Bulletin 2022 de l'Association amicale des anciens et anciennes élèves du lycée Molière, 2022, p. 4 et 26. Вона здобула ступінь бакалавра з математики та філософії, потім вступила до університету, на право, потім на психологію, здобула докторські ступені з літератури та психології.

Під час Другої світової війни вона брала участь у Опорі, французькому національно-визвольному русі. В результаті її діяльності в Опорі вона стала регіональною секретаркою новоствореного Mouvement de libération nationale у 1944 році, а 6 червня 1944 року її будинок був спалений німецькими солдатами 2-га танкової дивізії СС «Дас Райх» в центральній Франції.

30 серпня 1948 році вона одружилася з математиком у Лондоні. У 1950 році народила доньку Елен, згодом пара розлучилась. Через чоловіка вона познайомилася з Клодом Леві-Стросом.

В 1947 році разом з Жераром Мійо та кількома студентами вона створила «Психологічний бюлетень студентів Паризького університету» (1947—1948), який згодом редагувала, взявши на себе функції головної редакторки разом з , а потім самостійно, поки він не виїхав до Америки. Перший номер журналу було випущено на кухні квартири Анни Шутценбергер.

У 1950 році вона отримала стипендію Фулбрайта, щоб протягом трьох років спеціалізуватися з соціальної психології та групової динаміки в США. Стипендія дозволила їй навчатися психодрамі під керівництвом Якоба Леві Морено в Нью-Йорку, і вони залишалися друзями до його смерті. Під час перебування за кордоном вона працювала з Карлом Роджерсом, Маргарет Мід, Грегорі Бейтсоном і Полом Вацлавіком, серед інших. З 1951 по 1952 року вона проходила кілька стажувань в Інституті Морено (Бікон, Нью-Йорк). Вона отримала американський диплом TEP () і диплом .

У Парижі вона проходила традиційну психотерапію методом психоаналізу у , а потім у Франсуази Дольто.

Брала участь в організації зі створення міжнародної асоціації групової психотерапії, з 1950 року, потім була співзасновницею Міжнародної асоціації групової психотерапії (IAGP). Спочатку як генеральна секретарка, потім віце-президентка, а з 2003 року почесна архівістка.

У 1964 році вона брала участь в організації конгресу з психодрами на медичному факультеті Парижа під головуванням за участю Якоба Морено.

З 1967 року вона була директоркою наукової лабораторії досліджень соціальної психології в Університеті Ніцци. На момент її смерті вона була там почесною професоркою, хоча покинула викладання у віці 86 років. Вона дожила до 98 років, і похована в Булонь-Біянкур.

У 1989 році вона заснувала École Française de Psychodrame, де викладала психодраму.

Вона захистила дисертацію з психології та була призначена професоркою університету Ніцци.

Наукова діяльність Робота Анн Шутценбергер спрямована на вивчення психогенеалогії, невербальної комунікації та сімейних зв'язків. У своїх дослідженнях вона розвиває техніку геносоціограми: генеалогічного дерева, яке враховує не тільки існуючі родинні зв'язки, а й повторення особливостей особистого та соціального розвитку всередині сім'ї, у тому числі передачу психічних та фізичних травм від покоління до покоління. Її дослідження поглибили усвідомлення важливості розуміння життя предків, ролі несвідомого та мимовільного зв'язку між поколіннями.

Письменницька діяльність У 1985 році вона опублікувала книгу Vouloir guérir («Бажаючи зцілитись») і почала допомагати невиліковно хворим на рак, деякі з яких досі живі. Вона взяла участь у Національній онкологічній консультації".

У 2002 році вийшла її книга Aïe mes aïeux!, яка стала бестселером та витримала понад 15 видань лише французькою мовою. Ця книга перекладена багатьма мовами, у 2001 році вперше була випущена російською під назвою «Синдром предків» і з того часу двічі перевидавалася.

У 2004 році Шутценбергер викладала трансгенераційний курс в Австралії, Аргентині, Швеції та Португалії. Видає дві нові книжки: Психодрама та, з лікарем Гіслайн Девроде, Ці хворі діти їхніх батьків.

Спадщина З 2015 року Асоціація музею Морено забезпечила реорганізацію та каталогізацію архівів і професійної бібліотеки, отриманих від дослідниці, щоб зберегти їх і зробити доступними в Турині для дослідження.

Нагороди та визнання

Нагорода «Союзна допомога опору» (1945) Переможниця Третьої Міжнародної премії «Сороптимістка» (1946) Стипендія Фулбрайта (1950)

Публікації

Sociometrie за участю Авраама Молеса та Курда Алслебена, Éditions Universitaires, Париж, 1972 (робота, присвячена Якобу Леві Морено) Внесок у дослідження невербальної комунікації, 1978. Le Jeu de role, Paris, ESF, 1981, (5 видання, 1999). Бажаючи зцілитися, допомагаючи хворим на рак, Париж, Desclée de Brouwer, 1985, 9е видання, 2004. Aïe, mes aïeux ! Трансгенераційні зв'язки, сімейні таємниці, синдром дня народження, передача травм і практика геносоціограми Париж, Desclée de Brouwer, 1988. (16 переглянуте та розширене, 4 вересня 2007) [англійський, німецький, російський, португальський, іспано-аргентинський, італійський переклади]. Синдром предків, Лондон і Нью-Йорк, Routledge, 1998. Короткий зміст психодрами. Знайомство з технічними аспектами. Париж, Éditions Universitaires, розширене видання 1972, 261 стор. [Перевидання та доповнення, Le Psychodrame, Париж, Payot, 2003. [німецький, італійський, іспанський, шведський, японський, турецький переклади (1980)]. Психодрама, Париж, Payot, 2003. Сімейні таємниці, несказане та синдром дня народження в Transmissions, Джойс Ейн (ред.), Тулуза, Ерес, 2003. З Гіслен Девроде, Ці хворі діти їхніх батьків, Париж, Payot, 2003. Вийти з трауру, подолати горе та навчитися жити знову з Евелін Біссон Жефруа, Париж, Payot, 2005. З Гіслайн Девроде, «Страждання в тиші, спадщина невирішеного сексуального насильства», 2005. Внески до історії життя у , (ред.) 2003—2004. Історія життя та теоретичний вибір — Жінки та соціальні науки — «Соціальні зміни», Париж, L'Harmattan. Геносоціограма. Вступ до трансгенераційної психології в " Генограма ", спеціальний випуск Critical Notebooks of family therapy and practice of networks, Брюссель, 2000, no 25, p. 61–83. Синдром предків: Трансгенераційні зв'язки, сімейні таємниці, синдром річниці, передача травм та практичне використання геносоціограми — М.: Вид-во Інституту психотерапії, 2005. — 256 с. — (Золотий фонд психотерапії) — . Le Psychogenealogy: Guerir les blessures familiares et se retrouver soi., Париж, Payot, 2007 Психогенеалогія: Як вилікувати сімейні рани та знайти себе. М.: Вид-во Інституту психотерапії, 2010. — 224 с. — (Золотий фонд психотерапії). — 4,000 прим. — . Задоволення від життя, Париж, Payot, 2009. Практичні вправи з психогенеалогії, Париж, Payot, 2011. Тут і зараз. Давайте жити повноцінно, Париж, Payot, 2013. Таємна мова тіла, Париж, Payot, 2015.

Бібліографія

. . Colette Esmenjaud Glasman, Anne Ancelin Schützenberger: Psychodrame d'une vie, Desclée de Brouwer, 2021.

Примітки