Людмила Петрівна Казанська, у шлюбі Баранова (30 березня 1917, Одеса — дата смерті невідома) — українська радянська скульпторка; членкиня Спілки радянських художників України.
Біографія Народилася 30 березня 1917 року в місті Одесі (нині Україна). 1932 року закінчила Одеський художній робітфак; протягом 1932—1934 років навчалася в Одеському художньому інституті, була ученицею Григорія Теннера.
Мешкала в Донецьку в будинку на вулиці Пастуховській № 22, квартира № 8.
Була одружена зі скульптором Миколою Барановим.
Творчість Працювала у галузі станкової, декоративної та монументальної скульптури. Серед робіт:
композиції «Мати і дитя» (1937, розом з Миколою Барановим); «За закликом комсомолу» (1955); «Новачки Донбасу» (1956); «У штреку» (1956); портрети «Знатний шахтар М. А. Лукичов» (1949, гіпс тонований); «Герой Соціалістичної Праці В. Г. Прокопов» (1949, гіпс тонований); «Володимир Ленін» (1970, оргскло); «Фелікс Дзержинський» (1972, барельєф; мідь кована). </div> Спільно з чоловіком виконала пам'ятники Олександру Пушкіну у Донецьку (1963, бетон); воїнам 9-ї стрілецької дивізії у Волновасі (1968, чавун, граніт); Феліксу Дзержинському у Дзержинську (1977, чавун, граніт); Герою Радянського Союзу Івану Ткаченку у Донецьку (1980, чавун, граніт). Авторка надгробків на братських могилах воїнів загиблих під час німецько-радянської війни у Дебальцевому (1966, чавун, граніт) та Докучаєвську (1970, чавун, граніт); героїв громадянської війни у селі Володимирівці Донецької області (1967, бронза, граніт).
Література Казанська (Баранова) Людмила Петрівна // ; Казанская, Людмила Петровна // Художники народов СССР. Биобиблиографический словарь в 6 томах — Санкт-Петербург: Гуманитарное агентство Академический проект, 1995. — Том 4, книга 2 (Каев—Кобозев). С. 28.