Дитячий притулок Миколи Терещенка — пам'ятка архітектури місцевого значення (охоронний № 336-См) XIX століття. Розташована у східній частині історичного середмістя Глухова Сумської області по вулиці Київська за адресою вулиця Київська, 45.

Історія Будинок зведено в 1872 році коштом тодішнього Глухівського міського голови Ніколи Артемовича Терещенка для проживання одного із синів. Під час дарування маєтку для розміщення в ньому сирітського притулку, заснованого ще його батьком Артемом Яковичем Терещенком його вартість була оцінена в 75 тис. рублів. Цього ж року в Київському учбовому окрузі було розпочато справу про статут цього закладу. Притулок почав функціонувати з 1 листопада 1872 року, де розмістилося 25 хлопчиків та 14 дівчаток. Завідувачем притулку працював Петро БекЧастная и общественная благотворительность Глухова // Черниговские губернские ведомости. 1887. № 29. С. 4 // Соборний майдан. 2013. № 6 (60). С. 4-5. Після смерті Артемія Терещенка у 1878 році його син Нікола став попечителем Глухівського дитячого притулку по відомству імператорського людинолюбивого товариства. За це він отримав чин статського радника.

Станом на 1880-ті роки в притулку виховулося 84 душі (хлопчиків та дівчаток) коштом Миколи Терещенка. У притулок приймалися діти від 6-ти до 12-літнього віку, обох статей, і перебувають вони під опікою притулку до отримання повноліття. Протягом 1873-1877 рр. у притулку щороку виховувалося по 36-39 хлопчиків. Потім їх кількість у наступні два роки зросла до 43-45 і продовжувала зростати (по 52-56) протягом 1880-1883 рр. і досягла максимуму (68) у 1886 році. Кількість дівчаток була меншою: по 16-21 протягом 1873-1880 рр. та 22-25 протягом наступних 5 років та досягла максимуму (28) в 1886 році. Щороку на утримання закладу виділялося від 5,8 тис. до 11,3 тис. рублів.

Хлопчики і дівчатка в притулку навчалися Закону Божому і первісним пізнанням. З 13-річного віку, живучи в притулку, вони мали навчатися далі: хлопчики – у міському зразковому училищі або переміщувалися для навчання ремеслу. Дівчатка також мали навчатися ремеслам. Вихованці, як правило отримували роботу або поверталися під піклування батьків. Перш за все більшість вихованців притулку працювали в економіях братів Терещенків або працювали вчителями. Також багато хто вступав до Глухівського учительського інститутуВести из уездов // Черниговские губернские ведомости. 1889. № 53 . // Соборний майдан. 2013. № 4 (58). С. 7..

У 1902 році він розширив приміщення притулку. Вже на його кошти у притулку було побудовано одноповерховий флігель. Станом на 1912 рік у притулку проживало 73 хлопця та 15 дівчат віком від 8 до 18 років. Початкову освіту хлопці одержували у міському трикласному училищі імені Ф, Терещенка, а дівчата — у початковому училищі. До 1917 року капітал Терещенків зріс до 316 тис. рублівБєлашов В. І. Глухів — столиця гетьманської України (1708—1782 рр.): (від перших поселень до сучасності). — Суми: ТОВ "ВПП «Фабріка друку», 2019. С. 175.

Після приходу до влади більшовиків тут до початку 1930-х років продовжував перебувати притулок. А на початку 1930-х років тут було відкрито центральну поліклініку, яка функціонувала до початку вересня 1941 року. З початком німецько-радянської війни 17 липня 1941 року народним комісаріатом охорони здоров'я у складі Харківського військового округу було створено ЕШ № 3449. Він розташовувався у приміщенні районної поліклініки та водолікарні (нині — Глухівський центр дитячої та юнацької творчості). Першим начальником шпиталю призначили Тютькала, а потім його замінив лікар 1-го рангу А. Є. Коханов. З наближенням фашистів до Глухова наприкінці серпня 1941 року всі ці шпиталі з міста були евакуйованіБєлашов В. І. Глухів — столиця гетьманської України (1708—1782 рр.): (від перших поселень до сучасності). — Суми: ТОВ "ВПП «Фабріка друку», 2019. С. 221.

Під час окупації в ході німецько-радянської війни в 1941—1943 роках загарбники влаштували у цьому приміщенні інтендантський склад, який під час відступу наприкінці серпня 1943 року, не встигнувши вивезти, спалили. Після пожежі від нього залишилися одні стіни, і навіть два атланти, які підтримували портик над центральним входом, було зруйновано. В такому стані будівля в центрі міста перебувала майже два десятиліття. На початку 1960-х років, завдяки шефській допомозі заводу «Електропанель», почалося відновлення будівлі і з південного боку до нього прибудовано крило. У 1963—1964 роках зазнав реконструкцій, під час якої перебудовано другий поверх зі збереженням архітектурних форм чолового фасаду. Так було втрачено карниз лицьового фасаду та змінено форму даху..

З початку 1960-х років будинок використовується загальноосвітньою школою I-III ступенів № 3. Наприкінці 1970-х років з двору прибудовано прямокоутний у плані 2-поверховний навчальний корпус, який не впливає на сприйняття пам'ятки з вуличного простору. У 1992 році на пам'ятці були проведені ремонтно-реставраційні роботи.

Опис Будинок розташований в історичному середмісті і поставлений із значним відступом від червоної лінії забудови напроти колишньої Чоловічої гімназії (нині корпус Глухівського національного педагогічного університету ім. О. Довженка). Перед будинком є курдонер з квітниками. За містобудівним значенням є рядовим об'єктом, що формує забудову головної вулиці міста й визначає традиційний характер історичного середовища Глухова. Будинок дитячого притулку є пам'яткою доброчинної діяльності родини Терещенків й визначною архітектурною спорудою історичного середмістя Глухова.

Будинок прямокутний у плані. Внутрішнє розпланування коридорне, з двобічним розміщенням кімнат. На вуличному фасаді є три входи, два з яких ведуть у сходові клітини з прямими двомаршевими сходами на другий поверх. Чоловий північний фасад дисиметричний. Архітектурне вирашення фасадів витримане в стилістиці пізнього провінційного класицизму. Рустовані стіни першого поверху прорізані великим арковими вікнами, які мають горизонтальні імпости, архівольти й рельєфно виділені замкові камені. Фасадна площина першого поверху членується на цоколь, поле стіни та архітрав вінчання з маловиразним карнизом. Фасадні площини другого поверху розчленовані лопатками. Прямокутні вікна мають просту тягнуту лиштву й підвіконні полички з нішами й нерозвиненими кронштейнами. Невиразний карниз, який увінчує усю будівлю, є результатом перебудови 1962 року.

Будинок має цегляні стрічкові підмурки. Цегляні стіни, муровані на вапняно-піщаному розчині, зовні й усередині потиньковані. Пофарбування фасадів традиційне для класицизму: тло кольору жовтої вохри, деталі — білі. Перекриття плоскі балкові, підлоги з дощок, дах вальмовий, по дерев'яних кроквах, укритий покрівельною сталлю. Опалення водяне.

Притулок, що був розташований поряд із безоплатною лікарнею святої Єфросинії на головній вулиці міста, мав свій сад. Він, як і лікарняний був достатньо великим та охайним і завдяки професійному догляду вони обидва вважалися цілком зразковими.

Охорона

Будинок виявлено й обстежено В. Вечерським у 1985 році, включено до Зводу пам'яток історії та культури України (том "Сумська область), а 1998 році поставлено на державний облік, як пам'ятку архітектури місцевого значення з охоронним № 336-См.

Примітки

Література Бєлашов В. І. Глухів — столиця гетьманської України (1708—1782 рр.): (від перших поселень до сучасності). — Суми: ТОВ "ВПП «Фабріка друку», 2019. — 420 с. Вечерський В. В. Глухів [Текст] / В. В. Вечерський, В. І. Бєлашов. — Київ: Видавництво гуманітарної літератури «Абрис», 2003. — 166 с.: іл. — (Сер.: «Малі історичні міста України»). — Бібліогр.: с. 103—104. — ISBN 966-531-138-7 Вечерський В. В. Глухівський витвір київського архітектора Володимира Ніколаєва / В. В. Вечерський // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2016. — Вип. 9. — С. 66-71. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. Вечерський В. В. Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація / В. В. Вечерський; Держ. служба охорони культ. спадщини. — К. : ТОВ «Вид. дім А. С. С.», 2005. — C. 301—302. Звід пам'яток історії та культури України. Сумська область / головний редактор Валерій Смолій. — Київ, 2017. — С. 856. Назарова В. В. История становления Глуховской земской больницы во второй половине XIX — в начале XX века // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — Київ, Глухів, 2018. — Вип. 11. — С. 218—227.