Антиста́лінська ліви́ця, або антиста́лінські лі́ві, — це сукупність лівих політичних рухів, що виступають проти Йосипа Сталіна, сталінізму, неосталінізму та системи правління, яку Сталін запровадив як лідер Радянського Союзу між 1924 і 1953 роками. Цей термін також описує політичних діячів, котрі виступали проти Йосипа Сталіна та його бачення комунізму, як, наприклад, Лев Троцький та інші традиційні марксисти у лівій опозиції.

Крім того, термін позначає ліву та лівоцентристську опозицію диктатурам, які надихалися сталінізмом, таким, як режими Кім Ір Сена, Енвера Ходжі, Ніколае Чаушеску та інших. До помітних лівих антисталінських доктрин належать троцькізм, тітоїзм, анархізм, лібертарний соціалізм, лівий комунізм, а також демократичний соціалізм і соціал-демократія.

Критика революційної доби (до 1924 р.)

Переважна більшість лівих політичних сил спочатку сприйняла більшовицьку революцію з ентузіазмом. Попервах більшовики та їхня політика здобули велику підтримку, оскільки спочатку Ленін та інші лідери змальовували рух у лібертарному світлі. Однак із застосуванням більш репресивних політичних методів більшовики поступово втрачали підтримку багатьох анархістів і революціонерів. Видатні анархо-комуністки та лібертарні марксистки, Сільвія Панкгерст, Роза Люксембурґ, а пізніше Емма Ґольдман, були одними з перших лівих критиків більшовизму.Schurer, H. (1962). "Some Reflections on Rosa Luxemburg and the Bolshevik Revolution". The Slavonic and East European Review. 40 (95): 356–372. JSTOR 4205366.

Роза Люксембурґ гостро критикувала методи, які використовували більшовики для захоплення влади під час Жовтневої революції, стверджуючи, що це був «рух не народу, а буржуазії»."The Nationalities Question in the Russian Revolution (Rosa Luxemburg, 1918)". Libcom.org. 11 July 2006. Retrieved 2 April 2021 Критика Люксембурґ базувалася насамперед на тому, як більшовики придушували анархістські рухи.Weitz, Eric D. (1994). ""Rosa Luxemburg Belongs to Us!" German Communism and the Luxemburg Legacy". Central European History. 27 (1): 27–64. В одному зі своїх есеїв під назвою «Національне питання в російській революції» вона пояснює:

Через її ранню критику на адресу більшовиків, спадок Люксембурґ був осквернений Сталіним, коли той прийшов до влади. За словами Троцького, Сталін «часто брехав про неї і ганьбив її» в очах громадськості.

Відносини між анархістами та більшовиками загострилися через придушення Кронштадтського повстання та махновського руху. Кронштадтське повстання (березень 1921) стало ключовим моментом, під час якого багато лібертаріїв і демократичних лівих порвали узи з більшовиками, заклавши основи для антисталінської лівиці. Американський антисталінський соціаліст Денієл Белл писав: Інший ключовий антисталініст, Луї Фішер, пізніше ввів для цього термін «кронштадтський момент».

Як і Роза Люксембурґ, Емма Ґольдман насамперед критикувала стиль керівництва Леніна, але згодом вона зосередилася на Сталіні та його політиці, коли той прийшов до влади. У своєму есеї під назвою «В Росії немає комунізму» Ґольдман докладно описує, як Сталін «зловживав владою свого становища» і створив диктатуру. У цьому тексті вона зазначає:Емма Ґольдман стверджувала, що «в Радянській Росії не було жодної ознаки навіть авторитарного, державного комунізму». Вона залишалася критичною щодо Сталіна та більшовицького стилю правління аж до своєї смерті в 1940 році.Goldman, Emma (1988). Living my life. Pluto Press. OCLC 166081114.

Загалом, ліві комуністи та анархісти критично ставилися до державницької, репресивної та тоталітарної природи марксизму-ленінізму, яка зрештою перейшла на сталінізм. Критика Сталіна більшовицької доби (1924–1930)

Однією з останніх спроб «правої опозиції» ВКПБ протистояти Сталінові була справа Рютіна 1932 р., коли було поширено маніфест проти політики колективізації; він відкрито закликав до «ліквідації диктатури Сталіна та його кліки». Пізніше деякі «праві» приєдналися до таємного блоку Лева Троцького, Зінов'єва та Каменєва, щоб протистояти Сталіну. Історик П'єр Брує заявив, що він розпався на початку 1933 року.

Лев Троцький і Сталін розходилися у думках з питань індустріалізації та революційної тактики. Троцький вважав, що необхідна надіндустріалізація, а Сталін вірив у швидкий сплеск і колективізацію, як написано у його п'ятирічному плані. Троцький вважав прискорений глобальний підйом відповіддю глобальне встановлення комунізму і критично ставився до методів Сталіна, оскільки вважав, що повільніші темпи колективізації та індустріалізації у довгостроковій перспективі є неефективними. Троцький також не погоджувався зі сталінською тезою про соціалізм в одній країні, вважаючи, що інститут революції в одній державі чи країні не буде настільки ефективним, як глобальна революція.Martin Oppenheimer The “Russian Question” and the U.S. Left, Digger Journal, 2014 Він також розкритикував те, як теза про соціалізм в одній країні фактично порвала з інтернаціоналістськими традиціями марксизму.Harap, Louis (1989). The Rise and Decline of the Anti-Stalinist Left from the 1930s to the 1980s. Guilford Publication. Троцькісти вважали, що перманентна глобальна революція була б найефективнішим методом забезпечення функціювання системи комунізму у світі.

Загалом, Троцький та його послідовники дуже критично ставилися до відсутності внутрішніх дебатів та дискусій серед сталіністських організацій, а також до їх політично-репресивних методів.

Критика доби Народного фронту (1930–1939)

Починаючи з 1930-х років, Лев Троцький та його американський прихильник Джеймс П. Кеннон описували Радянський Союз як «деформовану робітничу державу», революційні здобутки якої слід захищати від імперіалістичної агресії, незважаючи на появу гангстерського панівного прошарку партійних бюрократів. Захищаючи російську революцію від зовнішньої агресії, Троцький, Кеннон та їхні послідовники водночас закликали до антибюрократичної політичної революції проти сталінізму, яку мав би провести сам радянський робітничий клас.Український Троцький. Тексти Лева Троцького про Україну: (зб. перекладів статей, виступів, промов та відозв з коментарями) / Соціалістичне об’єднання «Ліва опозиція». – Одеса: ВМВ, 2013. – 167 с. – з іл.

Протягом 1930-х років критики Сталіна, як у Радянському Союзі, так і за його межами, зазнавали жорстких нападок з боку партії. Велика чистка відбувалася в 1936-1938 роках як результат зростання внутрішньої напруги між критиками Сталіна, але врешті-решт перетворилася на повну чистку від «антирадянських елементів».Ellman, Michael (November 2002). "Soviet Repression Statistics: Some Comments". Europe-Asia Studies. 54 (7): 1151–1172. Більшість жертв становили селяни та представники меншин, але анархісти та демократичні соціалісти також були мішенню за їхню критику суворих репресивних політичних методів, які використовував Сталін.Harap, Louis (1989). The Rise and Decline of the Anti-Stalinist Left from the 1930s to the 1980s. Guilford Publication. Багатьох було страчено або позасудово відправлено до таборів ҐУЛАҐу. За підрахунками, під час Великого терору втрати коливаються від 600 000 до понад 1 мільйона людей.

Паралельно в Європі набирав обертів фашизм. У 1930-х роках радянське керівництво звернулося до політики народного фронту, коли комуністи співпрацювали з ліберальними та навіть консервативними союзниками для захисту від передбачуваного фашистського нападу. Один із найпомітніших конфліктів можна було побачити в громадянській війні в Іспанії. Тоді як усі ліві боролися на боці республіканської фракції, всередині неї виникали гострі конфлікти між комуністами, з одного боку, та анархістами, троцькістами та ПОУМ з іншого.Beevor, Antony (2006). The battle for Spain: the Spanish Civil War 1936-1939. London: Weidenfeld & Nicolson. ISBN 978-0-297-84832-5. OCLC 64312268.Howson, Gerald (1999). Arms for Spain: the untold story of the Spanish Civil War (1st ed.). New York: St. Martin's Press. ISBN 0-312-24177-1. OCLC 42706615. Підтримка останньої стала ключовим питанням для антисталінських лівих на міжнародному рівні, прикладом чого є Контингент НЛП в Інтернаціональних бригадах, книга Джорджа Орвелла «Данина Каталонії», періодичне видання «Іспанія та світ», а також різноманітні памфлети Емми Ґольдман, Рудольфа Рокера та інших.Vérité, La. "Spanish Revolution". English Language Paper of the POUM. Merilyn Moos, Anti-Nazi Exiles German Socialists in Britain and their Shifting Alliances 1933-1945 (London: Community Languages, 2021)Høgsbjerg, Christian (2013). "'A Kind of Bible of Trotskyism': Reflections on C.L.R. James's World Revolution". The CLR James Journal. Philosophy Documentation Center. 19 (1/2): 243–275.

В інших країнах некомуністичні ліві партії також конкурували зі сталінізмом, одночасно борючись з правими. Символ трьох стріл був прийнятий німецькими соціал-демократами для позначення цього багатостороннього конфлікту.Potthoff, Heinrich; Faulenbach, Bernd (1998). Sozialdemokraten und Kommunisten nach Nationalsozialismus und Krieg: zur historischen Einordnung der Zwangsvereinigung. Klartext. p. 27.

Критика середини століття (1939–1953)

Дискусії всередині Соціалістичної робітничої партії Дисиденти у троцькістській Соціалістичній робітничій партії, ставши свідками співпраці Йосипа Сталіна та Адольфа Гітлера у вторгненні та поділі Польщі та радянському вторгненні в країни Балтії, почали стверджувати, що Радянський Союз фактично виник як нова суспільна формація, яка була ні капіталістичною, ні соціалістичною. Прихильники цієї точки зору, яку найбільш явно підтримував Макс Шахтман, стверджували, що радянський бюрократичний колективістський режим фактично увійшов до одного з двох великих імперіалістичних «таборів», які мали на меті вести війну з метою поділити світ. Перший з імперіалістичних таборів, до якого Сталін і Радянський Союз нібито приєдналися як безпосередні союзники, очолював нацистську Німеччину і включав передусім фашистську Італію. У цьому первинному аналізі «другий імперіалістичний табір» очолювали Англія та Франція, які активно підтримувалися Сполученими Штатами.

Шахтман і його однодумці виступали за створення широкого «третього табору» для об’єднання робітників і колоніальних народів світу в революційній боротьбі проти імперіалізму німецько-радянсько-італійського та англо-американсько-французького блоків. Шахтман дійшов висновку, що радянська політика була політикою імперіалізму і що найкращим результатом для міжнародного робітничого класу була б поразка Радянського Союзу під час його військових вторгнень. Зі своєї сторони, Троцький стверджував, що поразка Радянського Союзу навпаки зміцнить капіталізм і зменшить можливості політичної революції.Серія гострокритичних статей і листів із суперечками Троцького з Шахтманом була опублікована посмертно під назвою «На захист марксизму». Полеміка Кеннона проти Бернхема і Шахтмана міститься в книзі «Боротьба за пролетарську партію». Тітоїзм

Йосип Броз Тіто став одним із найвидатніших лівих критиків Сталіна після Другої світової війни. Комуністична партія Югославії та її політика спочатку нагадувала радянську. В очах багатьох «Югославія ідеально слідувала шляхом радянського марксизму». Попервах Тіто навіть вважався «найвірнішим учнем Сталіна». Однак у міру того, як Югославська комуністична партія зростала в розмірах і силі, вона стала другою комуністичною силою в Європі, що зрештою це змусило Тіто спробувати діяти незалежно, створивши напругу у відносинах зі Сталіним й СРСР. У 1948 році два лідери розійшлися через незалежну зовнішню політику Югославії та ідеологічні розбіжності.