Воли́нська траге́дія (у польській історіографії , «Воли́нська різани́на») — обопільні етнічні чистки конфліктуючого польського та українського населення, здійснені Українською Повстанською Армією, що підпорядковувалися ОУН (б)Т. Армія без держави: слава і трагедія українського повстанського руху. Спогади.— Вінніпег: Накладом Товариства «Волинь», 1981.— С. 251, військовими відділами ОУН (м), стихійними напівкримінальними формуваннями як-от сокирники і зеленівці, та польською Армією Крайовою, Батальйонів Хлопських за участю польських батальйонів шуцманшафту (107, 202)Ігор Ільюшин. Польське підпілля на території Західної України в роки Другої світової війни , радянських партизанівМіро́слав Чех. Як Москва відкрила браму до пекла на Волині І українці, і поляки були пішаками у грі великих держав // «iPress.ua» from: Mirosław Czech. Jak Moskwa rozpętała piekło na Wołyniu // Gazeta Wyborcza, 08.03.2013 21:14 та українського і польського цивільного населення у 1943 році під час Другої світової війни на Волині. Частина польсько-українського протистояння у Другій світовій війні, або, за Володимиром В'ятровичем, «Другої польсько-української війни»Володимир В'ятрович. Друга польсько-українська війна. — К. : ВД «Києво-Могилянська академія», 2011. — С. 27.. У ширшому сенсі, складова багатовікового українсько-польського протистояння на західноукраїнських землях — Волині, Галичині, Холмщині, Підляшші, Надсянні, Лемківщині.

Метою дій українських націоналістів на Волині було насамперед бажання перешкодити майбутнім претензіям польського уряду на ці землі (так, як це сталося після завершення Першої світової війни). Керівництво УПА розглядало польське населення як потенційну опору для Німеччини та СРСР. На початок літа 1943 року сили УПА на Волині становили, за різними даними, від 3 до 5 тисяч бійців, а наприкінці року досягли 8—12 тисяч. За даними документального обліку командира УПА «Клима Савура» (Дмитра Клячківського), на січень-лютий 1944 року, УПА налічувала 6920 осіб. Натомість польські партизанські відділи в регіоні нараховували лише 1300 вояків, ще близько 3600 озброєних осіб діяли в базах самооборони. Польська шуц-поліція на службі в нацистів, що брала участь у «пацифікаціях» українських сіл, становила приблизно 2000 осіб; 202-й батальйон шуцманшафту польської «гранатової» поліції, який прибув із Генерального губернаторства, налічував 360 осіб.

У традиційній польській історіографії тенденційно сприймається як етнічна чистка виключно польського населення; в українській — як «дія у відповідь» на звірства поляків щодо українських цивільних. Цю тему значно більше досліджували польські історики, які займаються нею від часу закінчення Другої світової війни. Для праць польських істориків характерна тенденція перебільшувати польські жертвиІван Ольховський. Зігнули Мотику. У продовження «волинської» полеміки Андрій Боляновський . Проблема кількості польських жертв волинської трагедії 1943 року // Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість. — 2013. — Вип. 6. — С. 129—142Микола Сивіцький. Історія польсько-українських конфліктів. Том 2. Баланс «боротьби за польськість» . — С. 18—27.Кривава Волинь // Українська газета Плюс, 18-31 грудня 2008Володимир Косик. (Париж — Мюнхен). Українсько-польське протистояння під час німецької окупації . — С. 381.Оксана Каліщук. Проблема українсько-польського протистояння на західноукраїнських землях у роки другої світової війни в історичній науці: демографічний зріз Володимир Сергійчук. Володимир Сергійчук Втрати населення в ході польсько-українського міжнаціонального конфлікту в роки Другої світової війни шляхом зарахування до числа жертв поляків, які сховалися чи втекли від різанини, та применшувати кількість українських жертв, зараховуючи загиблих українців від рук поляків як поляків, що загинули від рук українцівІван Ольховський. Кривава Волинь. — К. — 248 с., включати до числа польських жертв інших людей частково навіть не польської національності, які загинули за геть інших обставин і які не мали стосунку до Волинської трагедії. Українські історики переважно почали досліджувати цю тему після проголошення Україною незалежності, а активізація досліджень відбулася після Революції гідності, оскільки в 2015 році були розсекречені архіви колишніх репресивних органів СРСР до 1991 року, які зберігалися у фондах на території УкраїниСБУ передасть всі архіви КДБ Інституту національної пам'яті.

Причини

Перша світова війна Ще в ході Першої світової війни, коли після поразки Російської імперії у війні Центральні держави погодили передачу Холмщини та Підляшшя до складу УНР, це викликало лють польських шовіністів та спричинило масове дезертирство Польських легіонів, які воювали в їхньому складі. Зокрема, 15 лютого 1918 року Юзеф Галлер поставив під сумнів підсумки Берестейського мирного договору, які зменшували шанси на створення незалежної Польщі. Разом з 2-ю бригадою польських легіонів та рештою польських вояків він і приєднався до польських військ у Російській імперії. Він отримав посаду командира новосформованої польської .

Надалі, зробивши ставку на співпрацю з росіянами й долучившись до створення Польських корпусів у складі Російської імператорської армії, польські вояки відзначилися грабунками й вбивствами українських та білоруських селян на хвилі загальної деградації російської армії й погіршення їхнього забезпечення. Також вони відзначилися в єврейських погромах на цих територіях у 1918 році.

Загострення відносин у 1920—1930-ті роки

Загострення польсько-українського конфлікту в першій половині XX століття було пов'язане з національною ситуацією у Другій Польській Республіці. Паризька мирна конференція 1919 року дозволила Польщі окупувати Галичину, а Ризький мирний договір 1921 року закріпив приєднання Галичини до Польщі всупереч волі українського визвольного руху, який прагнув незалежності.

Нова Польська держава, надто за часів правління Юзефа Пілсудського, набрала форми авторитаризму. Польський уряд розглядав Галичину та Волинь як давні польські землі, тож намагався збільшити тут свій впливСивіцький Микола. Історія польсько-українських конфліктів. Том перший. — С. 59—62, 65—67. Для цього відбувалася колонізація (осадництво — переселення поляків на Волинь на землі, що були відібрані в місцевих українців, дискримінаційний розподіл сільськогосподарської землі на користь польських осадників), пацифікація (репресії проти соціально активного українського населення), обмеження українців у правах на освіту та радикальна її полонізація, руйнування українських храмів (особливо на Холмщині)Коровицький Іван. Нищення церков на Холмщині . Польський режим Пілсудського створив концентраційний табір Береза-Картузька та Білі Сарни для політичних опонентів. Це спричинило радикалізацію польсько-українських відносин, і зокрема знайшло відповідь у терористичній діяльності ОУН у 1930-х. Кульмінацією стало вбивство українськими націоналістами міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького в 1934 році. ОУН змогла набути чимало прихильників на окупованій Польщею Західній Україні через антиукраїнську шовіністичну політику польської влади.

Історик Ігор Ільюшин знайшов у польських архівах документ про існування урядових планів, метою яких було звільнення «південно-східних кресів» (Волині та Галичини) Польщі від української присутності. Також він знайшов у польських архівах документ щодо плану виселення, а можливо, навіть і часткового фізичного знищення українців на західноукраїнських землях.

Поляки допомагали Угорщині окупувати Карпатську Україну в березні 1939, відправивши в Закарпаття через свій південний кордон диверсійні загони. Бійців «Карпатської Січі» (збройне формування, що захищало край), особливо уродженців Галичини, що потрапили в полон полякам, часто розстрілювали на місці без суду і слідстваНеизвестная война в Карпатах. Карпатская Сечь. // С. Чуев Проклятые солдаты. Предатели на стороне III рейха. М., 2004.

Після падіння Польщі Крах Польщі у вересні 1939 року тимчасово відсунув польське питання в політиці ОУН на другий план. Єдиною перешкодою на шляху до створення незалежної української держави був СРСР, тому поляки з «окупантів» перетворилися на «ворожу» нацменшинуМотика Ґжеґож. Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943‒1947 рр. / Авториз. пер. з пол. А. Павлишина, післям. д.і.н. І. Ільюшина. ‒ К.: Дух і літера, 2013. ‒ с. 34.

На початку Другої світової війни розбиті блукаючі частини Війська польського та Корпусу охорони пограниччя (КОП) спорадично нападали на нелояльні до польської влади українські селаRevolution from Abroad: The Soviet Conquest of Poland's Western Ukraine and Western Belorussia by Jan T. Gross. pages 18-21.

З 1940 року на Холмщині відбувалися вбивства поляками представників малочисельної інтелігенції, духовенства, напади на церкви та українські організації.

Ситуація на Волині у 1942 році

На початку Другої світової війни в Західній Україні сформувалися організаційні структури польського підпілля, головною метою якого було відновлення незалежної Польської держави в її довоєнних кордонах. Підпілля підпорядковувалося польському уряду у вигнанні в Лондоні. Однак напередодні німецько-радянської війни в результаті протидії радянських органів держбезпеки, діяльність польського військового підпілля була практично паралізована. Галицька мережа найчисленнішої польської військової організації, Союзу збройної боротьби (Zwiazek Walki Zbrojnej) знищена, основні функціонери заарештовані. Відновлення польського організованого підпілля сталося після захоплення Західної України Німеччиною. Діяльність польських підпільників з їхніми збройними формуваннями була однією з причин створення загонів УПАСергійчук В. Український здвиг т. ІІ: Волинь 1939—1955. К., 2005.

Наприкінці 1942 року Провід ОУН(б) виступав проти масового розвитку партизанського руху, зокрема проти масштабних дій щодо польського населення. Про це є багато свідчень, зокрема звернення керівників ОУН(б) до своїх соратників восени 1942Цитата: «Не партизанка сотень чи навіть тисяч, але національно-визвольна революція мільйонів принесе свободу.» → за: Кентій А. Нариси історії Організації Українських Націоналістів в 1941—1942 рр. — Київ, 1999. — С. 165—166., інструкція провідника ОУН(б) на Волині Дмитра Клячківського (він же «Охрім» або «Клим Савур») 1942 року У цій інструкції наказано дотримуватися внутрішньої консолідації, а також не піддаватися на провокації до відкритої боротьби, рішення конференції ОУН на початку грудня 1942 р. у Львові В її підсумку вирішено збільшити кількість партизанських відділів на Волині, але надалі їхня численність мала бути обмеженою до мінімуму. → за: Киричук Ю. Нариси з історії українського національно-визвольного руху 40-50-х років XX ст. — Львів, 2000. — С. 44..

З метою контролю за «дикою партизанкою» на Волинь направили пор. Василя ІвахіваЙого призначено військовим референтом Крайового проводу ОУН для Північно-західних українських земель (він охоплював територію Волині та Полісся). 15 лютого 1943 р. у селі Піддубцях Луцького повіту Івахів провів нараду Волинської ОУН, на якій погоджено збільшити кількість партизанських відділів. Водночас Івахів наказував підвладним, аби ті не афішували своєї діяльності, зокрема заявивши: «Централя переконана у тому, що час для збройного виступу ще не настав»Кентій А. Українська…, op. cit. — С. 20..

Одним із найбільш спірних історичних питань цього періоду є етнічні чистки українського населення з боку поляків на Закерзонні (на Холмщині та Люблінщині). Суперечливість полягає в різному трактуванні часу цих подій — чи передували вони акціям на Волині, чи відбулися вже після їхнього початку.

Безпосередні передумови конфлікту