«В бій ідуть тільки „старики“», або «В бій ідуть самі «старі» — український радянський військовий художній фільм режисера Леоніда Бикова, знятий в Україні на Кіностудії ім. Олександра Довженка 1973 року. Фільм та Леонід Биков за виконання головної ролі отримали першу премію на VII Всесоюзному кінофестивалі в Азербайджані — Баку. Кінофільм наповнений любов'ю головного героя Титаренка (Л. Бикова) до Батьківщини — в одному з епізодів, він каже побратимам: «Як же ви не помітили — ми ж сьогодні над моєю Україною билися… де і повітря інше, а небо блакитніше і земля зеленіша!».
У фільмі виконуються народні пісні, а також естрадні, зокрема російська пісня «Смуґлянка» («Смаглявка») та українська пісня «Ніч яка місячна».
Посідає 16-у сходинку у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.
Оповідь У фільмі йдеться про бойові будні гвардійського полку пілотів-винищувачів під час німецько-радянської війни, переважно — другої «співочої» ескадрильї.
Радянські війська розпочали визволення території УРСР. Із бойового вильоту повертається пілот-винищувач і, навіть не встигнувши пообідати, відправляється знову до бою. Бій був нелегкий, але повернулися всі, крім командира другої ескадрильї капітана Титаренка на прізвисько Маестро (граєЛеонід Биков). Коли вже всі, крім його механіка Макарича (Олексій Смірнов), припинили чекати — пальне в баку Маестро мало б скінчитися ще сорок хвилин тому — на льотне поле сідає «Мессершмітт», який пілотує той самий Титаренко-Маестро. Його дійсно збили за лінією фронту, але піхота, яка саме атакувала в ту мить, виручила льотчика, а на наступальному аеродромі йому подарували трофей у вигляді німецького літака «Мессера».
Наступного дня в полку розподіляють по ескадрильях щойно прибуле поповнення. Кілька новачків, серед яких лейтенант Александров і молодші лейтенанти Щедронов і Сагдуллаєв, просяться до славетної другої ескадрильї. Титаренко запитує кожного про їхні музичні здібності: друга ескадрилья відома як «Співоча» отож після бойової роботи перетворюється на самодіяльний оркестр, де Титаренко виконує обов'язки диригента. Щедронов наспівує пісню рос. «Смуґлянка» та отримує відповідне прізвисько.
Ледве познайомившись з поповненням, «старики» зі словами до молодих льотчиків: «На ваш вік вистачить!» вилітають на перехоплення великої групи німецьких бомбардувальників. Відразу, до бою новачків не беруть: в Оренбурзькому льотному училищі їх готували за скороченою програмою, й їм ще треба доучуватися літати та вчитися воювати.
На аеродром базування повертаються всі, але Маестро в гніві: вже не вперше його ведений старший лейтенант Скворцов вийшов з бою без наказу. Після серйозної розмови з'ясовується, що після того, як Скворцов в ході Курської битви над російським селищем Понирі зіткнувся в лобовій атаці з німецьким винищувачем і лише дивом уцілів, ведений «Маестро» підсвідомо боїться бою. Скворцов просить списати його з авіації, але Титаренко спалює поданий ним рапорт, даючи другові нагоду виправити становище.
У перервах між вильотами друга ескадрилья репетирує музичні номери, й одного разу льотчики різних національностей починають наспівувати власні народні пісні. Грузин Вано награє ритмічну національну мелодію — та на це Маестро відповідає, що він родом з таврійських степів — рівних до обрію, і каже, що через це пісні цього краю України протяжні як степ, й заспівує перший рядок української народної пісні «Ой у лузі-лузі червона калина»ОЙ У ЛУЗІ-ЛУЗІ ЧЕРВОНА КАЛИНА Українська народна пісня (2022 року була поширена помилкова думка, ніби це був не помічений радянською цензурою початок гімну УСС «Ой у лузі червона калина…»). Навіть відразливий до музики Александров береться виконувати партію бубна, а незабаром починає керувати репетиціями замість командира ескадрильї, коли той відсутній.
Новачки починають літати. Після того неповнолітній, як згодом виявилося, Александров (перед вступом до авіаучилища приписав собі віку) пошкоджує літак під час посадки, командир вичитує йому, але Александров, наче нічого й не було, вирушає ловити коників. Титаренко усуває Александрова від польотів на невизначений час зі словами: «100 грамів не давати. Призначити черговим, вічним черговим по аеродрому!». До Александрова міцно приліплюється прізвисько «Коник».
Титаренко на трофейному «Мессершмітті» за наказом відлітає на розвідку. Під час його відсутності, на їхній аеродром вимушену посадку здійснює легкий нічний бомбардувальник — біплан У-2, пілотований льотчицями Зоєю і Машею. Сагдуллаєв з першого погляду закохується в Машу й отримує від товаришів прізвисько «Ромео».
Повернувшись назад з розвідвильоту, Маестро підтверджує відомості партизан про велику групу німецьких танків. Коли поповнення (крім Коника) було готове до першого бою, Титаренко відправляється на повторну розвідку (виявилося, що німці замаскували власні танки під копиці сіна і сараї), але на зворотному шляху його збивають. Солдати-піхотинці, які прийняли Титаренка за німця-льотчика який полюбляв стріляти по медсанбату, влаштовують йому «гарячу зустріч», але вчасно розуміють, що фашист не став би давати здачі радянським солдатам, які його б'ють (або через вжитий Титаренком вираз «цариця полів», яким жартома називали піхоту в часи СРСР, і який навряд чи міг би знати німецький пілот). Повернувшись в полк на подарованому йому коні, Титаренко дізнається від Макарича, що в бою загинув Смуглянка. Зі своїм провідним він відпрацьовував злітаність у парі та над аеродромом був збитий німецькими «бубновими» «Фоккерами».
За деякий час Ромео освідчується Маші в коханні.
Титаренко вступає до ВКП(б) та одразу отримує партійне доручення: особистим прикладом показати молодому поповненню, що «бубнових» (асів Герінга) теж можна успішно збивати. Маестро викликає німців (гуртом складають лист, а Александров значно скорочує його та перекладає на німецьку) на показовий «лицарський поєдинок». Веденим він бере Скворцова і разом з тим проводить «педагогічний» дослід: на самому початку бою повідомляє напарнику, що у нього раптом відмовило зброю. Рятуючи друга, Скворцов вперше за довгий час, долає власний страх і навіть збиває німецький літак.
Увечері того ж дня німці роблять на їхній аеродром наліт, під час якого відсторонений від польотів Коник без дозволу злітає, до того ж на літаку Титаренка, і здобуває свою першу повітряну перемогу, рятуючи полк.
Ескадрилья дає черговий концерт, на який запрошують і льотчиць, чий полк розташовано неподалік. Сергій Скворцов виконує українську пісню «Ніч яка місячна», а в одному з наступних бойових вильотів робить «вогненний таран» — спрямовує свій підбитий, охоплений вогнем літак на ворожі залізничні ешелони з вигуком: «Хлопці! Будемо жити!» Минає ще деякий час. Тим часом землі України та СРСР майже звільнено. До бою знову ідуть лише «старі», але серед них вже й Ромео — старший лейтенант, і ведений Маестро, та Коник — старший лейтенант і командир другої ескадрильї, а сам Титаренко, в званні майора, вже командує авіаційним полком. За п'ятнадцять хвилин до шикування полку перед бойовим вильотом Ромео звертається до командира з проханням дозволити одружитися, оскільки і його, і Машу в будь-який час можуть збити. Титаренко не без вагань дає дозвіл зі словами: «Щоб у вас це було на все життя — довге чи коротке…» і напівжартома докоряє Ромео за відсутність сумки-планшета (резолюцію на рапорт з проханням доводиться писати на футбольному м'ячі), як колись дорікали за це й самому Титаренку. Нові «жовторотики» залишаються на землі очікувати повернення старших досвідчених побратимів.
З чергового бою важко пораненим повертається, але згодом вмирає, посадивши літак, Ромео. Коли Маестро і Макарич приходять на сусідній аеродром жіночого полку повідомити Маші цю звістку, вони дізнаються, що полк відлетів, а Маша разом з напарницею Зоєю також загинули в бою. Макарич і Титаренко сідають біля могили дівчат і обіцяють повернутися сюди, коли закінчиться війна, щоби з великим оркестром знову заспівати «Смуглянку», але вже від початку і до кінця. Наприкінці фільму йдуть титри «Тим, що не повернулися з бойових вильотів, присвячується».
У ролях
Леонід Биков — Олексій Титаренко («Маестро») Сергій Підгорний — Віктор Щедронов («Смуґлянка») Сергій Іванов — Олександров («Коник») Євгенія Симонова — Маша Ольга Матешко — Зоя Олексій Смірнов — Макарич, механік Рустам Сагдуллаєв — «Ромео» Володимир Талашко — Сергій Скворцов Віктор Мірошниченко — командир полку Григорій Гладій — технік Олександрова Володимир Волков — замполіт Юрій Саранцев — Василь Васильович, командир дивізії Дмитро Миргородський — комбат піхоти Олександр Мілютін — льотчик («Його хіба налякаєш!») Олексій Криченков — молодий льотчик Валентин Грудінін — начальник розвідки армії Вілорій Пащенко — Воробйов Вано Янтбелідзе — Вано Борис Болдиревський — начальник штабу полку Олександр Немченко — Іван Федорович Алім Федоринський — Аляб'єв Володимир Бродський — Колосов Віктор Степаненко
Знімальна група
Режисер-постановник: Леонід Биков Сценаристи: Леонід Биков, Олександр Сацький, Євген Онопрієнко Оператор-постановник: Володимир Войтенко Художник-постановник: Георгій Прокопець Композитори: Віктор Шевченко, Анатолій Новіков (автор музики до пісні «Смуглянка») Звукооператор: Ніна Авраменко Режисер: Владислав Чорнолих Оператор: Віталь Кондратьєв (повітряні знімання) Художник по костюмах: Л. Коротенко Художник по гриму: Е. Кот Режисер монтажу: Марія Зорова Комбіновані зйомки: оператор — Микола Іллюшин, художник — Володимир Дубровський Інструментальний ансамбль, диригент — І. Ключарьов Редактор фільму: Емілія Косничук Директори картини: Микола Злочевський, І. Фідман
Прототипи героїв Вважається, що одним з прототипів головного героя фільму, став радянський військовий льотчик, двічі Герой Радянського Союзу Попков Віталій ІвановичСергій Оліферовський. 40 років тому на Чернігівщині знімали фільм «В бій ідуть одні „старики“» // газета «Чернігівщина» № 8 (388) від 21.02.13
Створення фільму
Сценарій Леонід Биков в молодості мріяв стати льотчиком, але через приписаний собі вік і маленький зріст (на той час — 163 см) не був прийнятий до льотного училища. Після того, як на початку 1970-х років Биков повернувся з Ленінграда («Ленфільм» 1960—1969) в Україну до Києва, він вирішив власний перший фільм на новому місці зняти саме про військових льотчиків. У співавторстві з двома сценаристами — Євгеном Онопрієнком і Олександром Сацьким, ним був написаний сценарій, заснований на справжніх подіях часів Другої світової війни, але з частим в мистецтві застосуванням способу «художнього синтезу» — зведення до єдиного цілого тих подій, які насправді відбувалися порізно, в різних авіаційних частинах, котрі літали на різноманітних типах літаків.
Під час роботи Биков порадився з великою кількістю ветеранів Другої світової війни, внаслідок чого, багато героїв фільму отримали справжні прообрази. Наприклад, прототипом командира ескадрильї гвардії капітана Титаренка, стали відразу кілька людей: командир 270-го винищувального авіаційного полку Герой Радянського Союзу майор Василь Меркушев, двічі Герой Радянського Союзу Віталій Попков, а прізвище Титаренко і позивний «Маестро», були взяті Биковим після того, як він дізнався про Дмитра Титаренка (веденого тричі Героя Радянського Союзу, українського аса — Івана Кожедуба) уривки з біографії якого, були залучені до фільму. Так само з'явився в сценарії і грузин Вано — в пам'ять по фронтовому другу і першому безпосередньому командирові (провідному пари) Кожедуба на фронті, відважному грузинському льотчику — молодшому лейтенантові Вано Габунії, що героїчно загинув під час тарана німецького винищувача Ме-109.