Отець Валентин Веґревіль (, 17 вересня 1829, Шатр-ла-Форе — 9 липня 1903, Сент-Альберт) — католицький місіонер до Канади.
Життєпис Валентин Веґревіль народився у Шатр-ла-Форе у Франції 17 вересня 1829 у родині Жака Веґревіля і Мадлен Ферран. Закінчив колегію Еврон та три роки теології у семінарії Ле-Мана, під час чого вступив до новіціату у Нотр-Дам де л'Осьє, склав обіти 23 квітня 1851 та був висвячений 27 березня 1852. Після ще одного року в семінарії Марселя був скерований місіонером до Колонії Ред-РіверYvon Beaudoin, Gaston Carrière. Végréville, Valentin.//OMI, 1862—1912.
До Канади о. Веґревіль вирушив з Ґавра разом із супутниками Рене Рема та Алексісом Райнаром. Він перезимував у монастирі в Сен-Боніфас, потім вирушив до Іль-а-ля-Крос у Саскачевані (1853—1857), ще одну зиму 1857—1858 провів у Сен-Боніфас, служачи у Сен-Шарль у Вінніпеґу, а тоді повернувся ще на два роки до Іль-а-ля-Крос (1858—1860), відвідавши Портаж-ла-Лош (1859—1860) Лак-Карібу (1858, 1860) та Лак-Брошет (1860, 1864). Він був ректором колегіуму в Сен-Боніфас (1864—1865), а потім поїхав до Лак-ла-Біше в Альберті (1865—1874). Звідти він мандрував до Форт-Пітт (1865) та Карлтона (1869), і потім два роки жив у Сент-Альберті (1874—1875).
У 1875—1877 його вислали для проповідництва поміж племенами місцевих народів стоні, яке він провадив, заснувавши парафію Ламоро (Форт-Саскачеван в Альберті) (1877—1878), а відтак повернувся до Лак-Сен-Енн (1878—1880). Потім на 5 років його вислали до Сен-Лоран-де-Ґрандін, звідки він заснував місії Сен-Ежен-де-Карлтон (1880), Батош (1881), Сен-Енн-де-Прінс-Альбер (1882), Сен-Луї-де-Ланжевен (1882), місію в Дак-Лейк (1884—1885) та в інших місцях.
У 1885 році з ним трапилась пригода, коли місцеві метиси, піднявши повстання, захопили його та інших у полон. Коли він повернувся до Сен-Альберта (1885—1889), то заснував Сен-Крістоф (1885). Будучи кілька місяців проповідником у Сен-Йоахім (1889—1890), він знов повернувся до Сен-Альберта (1890—1897), де олпікувався місією Ламоро (1890—1891). Після двох років у Лак-Сен-Енн (1897—1899) і Стоні-Плейн в Альберті (1899), останні роки він провів у Вінтерберні (1899—1903).
Підсумки і спадок Протягом 50 років свого служіння, о. Веґревіль постійно подорожував, часто міняючи місця проживання за вказівкою церковної адміністрації. Він заснував численні місії, окремі з яких переросли в населені пункти, інші занепали. Він доволі добре орієнтувався в мовах перших націй, і навіть писав цими мовами послання та статті. Він уклав словник та граматику мови кріJames Mooney. Cree.//Catholic Encyclopedia (1913), а також словник і граматику атабаскської мови дене. Його сучасник о. Марсель Бернар склав докладну бібліографію творів о. Валентина Веґревіля, однак місце зберігання самих цих творів невідомеBibliographie des Missionnaires Oblats de M.I. 1816—1915, Liège, 1922, pp.88-89. О. Веґревіль віддав свій час і зусилля служінню у згромадженні отців Облатів, чиїм покливанням є «євангелізувати вбогих»Вебсторінка згромадження Облатів Непорочної Діви Марії.
Ім'ям о. Веґревіля назване одне з міст української спадщини, знамените своєю Веґревільською писанкою — великим пам'ятником у вигляді великоднього яйцяУстя Стефанчук. Веґревільська Писанка — найбільший пам'ятник писанці в Канаді.//Порохівниця, 2 травня 2021. Веґревільська писанка стала настільки впізнаваним символом української культури в Канаді, що канадський уряд щороку випускав спеціальні пам'ятні монети у 2016—2020 рокахМузей української діаспори розповів про канадські монети у вигляді писанок.//Укрінформ, 15 квітня 2020.
Примітки