Родина Водолюби (Hydrophilidae) є найчисельнішою та найрізноманітнішою за кількістю видів і життєвих форм в межах надродини Водолюбових (Hydrophiloidea). Світова фауна — за застарілими, але досі не оновленими даними 2011 року — охоплює 2835 видів із 169 родівShort A. E. World Catalogue of the Hydrophiloidea (Coleoptera): Additions and corrections II (2006–2010) / A. E. Short, M. Fikáček // Acta Entomologica Musei Nationalis Pragae. — 2011. — Vol. 51, No. 1. — P. 83–122. зі всесвітнім поширенням. В Палеарктиці — 812 видів, у Європі — 179 видівPrzewoźny M. Catalogue of Palearctic Hydrophiloidea (Coleoptera). Internet version 2022-01-01 / M. Przewoźny. — 2022. http://www.waterbeetles.eu. Для території України відомо 92 види з 19 родівКравченко О. М. Твердокрилі, або жуки (Insecta, Coleoptera) Шацького національного природного парку. Частина II. Підряд Polyphaga. Серія Staphyliniformia; надродина Hydrophyloidea: родини Helophoridae, Georissidae, Hydrochidae, Spercheidae, Hydrophilidae, надродина Histeroidea: родина Histeridae / О. М. Кравченко, О. Г. Шатровський // Українська ентомофауністика. — 2023. — Vol. 14, No. 1. — P. 23–34..
Філогенетичне походженняShort A. E. Z. Molecular phylogeny, evolution and classification of the Hydrophilidae (Coleoptera) / A. E. Z. Short, M. Fikáček // Systematic Entomology. — 2013. — Vol. 38, No. 4. — P. 723–752. На підставі молекулярного аналізу (який знаходить підтвердження в інших методах порівняння) в родині водолюбів виділено два клади, перший складається з Berosini, Laccobiini, Hydrophilini, Hydrobiusini та Amphiopini, а другий складається з решти Hydrophilidae. В межах Hydrophilinae Amphiops вважається сестринським для решти таксонів, причому останній клад сильно розділений. Hydrophilini та Berosini відокремлені з високою підтримкою. Laccobiini було розділено як дві послідовно розгалужені клади: більш рання розбіжна клада («група Laccobius») припускає, що рід Laccobius є сестринським для клади, яка містить роди Arabhydrus, Pelthydrus, Hydrophilomima, Oocyclus Sharp і Ophthalmocyclus. Цікаво, що сам рід Oocyclus розглядається як поліфілетичний, причому представники Старого та Нового Світу утворюють незалежні клади. Останній розбіжний клад групи Laccobius («група Paracymus») включає рід Scoliopsis, а також роди Tormus і Paracymus. Негідрофільний клад Chaetharthriini+Anacaenini («група Chaetarthriinae») визначений як сестринський для решти таксонів. Chaetarthriini (за винятком Amphiops) розділені як два послідовно розгалужені клади, перший містить Chaetarthria та Thysanarthria, а другий містить Hemisphaera та Guyanobius. Anacaenini (за винятком Notionotus і Paracymus, але включно з Horelophinae) слабко визначено як монофілетичний. Horelophus сильно підтриманий як член Anacaenini і поміщений як сестринський до клади, що складається з Crenitis і групи видів Anacaena suturalis. Нове угруповання (Enochrus + Notionotus) + (Cymbiodyta / Helocombus) (підродина Enochrinae) було однозначно визначено як монофілетичне і сестринське для решти Acidocerini (включаючи Horelophopsinae) + Sphaeridiinae в традиційному розумінні, кожен з яких також підтриманий. У традиційній лінії Sphaeridiinae австралійські триби Rygmodini, Tormissini, Andotypini та Borborophorini були визначені як монофілетична сукупність і сестринські для решти Sphaeridiinae. Megasternini, Sphaeridiini, Protosternini та Coelostomatini (за винятком Badioglobus) були чітко визначені як монофілетичні. Omicrini не був чітко визначений як монофілетичний, а як дві послідовно розгалужені клади в основі неавстралійських Sphaeridiinae.
Морфологічні ознакиArchangelsky, M. / 12. Hydrophiloidea / Miguel Archangelsky, Rolf Georg Beutel & Albrecht Komarek // Handbook of Zoology. Coleoptera, Volume 1: Morphology & Systematics. — Second Edition. — March, 2016. — Publisher: De Gruyter. — Editors: Rolf G. Beutel, Richard A. B. Leschen. — P. 229-270.
Імаго
Аутапоморфні ознакиFikáček M. 20. Hydrophilidae Leach, 1815 // Australian beetles. Volume 2: Archostemata, Myxophaga, Adephaga, Polyphaga (part) / Ed.: A. Ślipiński, J. Lawrence. — CSIRO Publishing, 2019. P. 271—337. Наступні ознаки дорослих особин, ймовірно, є аутапоморфією родини:
бічні краї передньоспинки утворюють безперервну опуклу лінію з надкрилами, поверхня передньоспинки рівномірно структурована, передні гомілки з двома крайніми рядами шипів тісно зібрані (за винятком Pelthydrus), епіплевра вертикальна, стегна з валиками, що визначають гомілкові борозни, метавентрит з більш-менш чітко вираженою піднятою середньою частиною наявність однієї довгої щетинки на апікальному пальпомері губи наявність довгої щілини прококсальної порожнини.
Зовнішня будова Форма тіла від довгасто-овальної до дуже широкоовальної; бічний контур між передньоспинкою та надкрилами зазвичай не переривається; передньоспинка найширша біля основи.
Голова Голова зазвичай злегка нахилена, але сильно відхилена у Berosini і Chaetarthriini. У кількох родів очі вирізні (повністю розділені на черевну та дорсальну частини у Amphiops, у Quadriops і в деяких видів Anacaena). Головна капсула лише слабо звужена за очима, рідко з валиком, що відмежовує очі від скронь. Наличник опуклий, із зрізаним або злегка увігнутим переднім краєм; кути широко заокруглені або різко кутасті, покривають основи вусиків, за винятком деяких Sphaeridiinae. Щетинкоподібні точки (трихоботрії) присутні на кліпеусі, лобі та переднеспинці, часто розподілені у вигляді чітких візерунків (кола, групи, лінії). Шви на голові дуже тонкі. Губа зазвичай передньо-медіально вирізана і звужена до основи, іноді зі щетинками, спрямованими вперед близько до переднього краю, бахроми щетинок відсутні на бічних краях. Вусики з 7-9 сегментів, зазвичай набагато коротші за ширину голови; скапус як правило короткий, ніжка зазвичай не товща лопатки; чашечка добре диференційована; булава нещільно сегментована, сильно асиметрична у деяких Hydrophilini. Мандибули зазвичай добре розвинені, але невеликі і слабо склеротизовані; значною мірою або повністю покриті губою в стані спокою; зовнішні краї від майже прямих до сильно вигнутих, бічні та передні краї утворюють тупий кут; внутрішній край із сильним зубцем у деяких Hydrobiusini; вершина проста, двороздільна (Chaetarthriinae, Laccobiini та Hydrophilini) або навіть трироздільна (Berosini); трубчасті залози відсутні. Нижня щелепа (максилла) складається зі звичайних елементів; галеа зазвичай зі щетинками на дистальній частині, вигнутими та розташованими правильними рядами (фімбрії); щетинки як правило досить короткі; нижньощелепні щупики довжиною в 1/3-2 рази довші за ширину голови; пальпомер 2 потовщений. Ментум із паралельними або злегка зближеними бічними краями; прементум зазвичай короткий; губні щупики приблизно такої ж довжини, як ментум; пальпомер 2 з кількома апікальними щетинками у внутрішньому та зовнішньому куті, іноді з більшою кількістю щетинок, які утворюють ряд на внутрішньому краї (деякі Hydrophilini); пальпомер 3 зазвичай такий же довгий, як 2 або трохи коротший, асиметричний з менш опуклим внутрішнім краєм, рідко майже симетричний; майже завжди з довгими субапікальними щетинками на зовнішній стороні; Sphaeridiinae з губними щупками коротшими або значно коротшими за ментум; пальмомер 2 із субапікальним віночком із щетинок; пальпомер 3 з більш-менш численними щетинками на вершині; зазвичай стрункішими за 2, а також більш-менш симетричними та циліндричними, з менш опуклим внутрішнім краєм. Гула, як правило, добре розвинена, зазвичай слабо або помірно звужена спереду; гуларні шви субпаралельні і щільно зближені в передній половині. У деяких Anacaenini та більшості Sphaeridiinae голова з коротким реберцем, що підіймається від задньосереднього кута ока.
Передньогруди Передньоспинка майже завжди рівномірно опукла і зазвичай рівномірно пунктована; іноді з малюнком грубіших щетинкових точок (трихоботрій) на бічних частинах; присутній додатковий гребінь, часто менше 2/3 ширини заднього краю передньоспинки. Передня частина грудини варіюється від добре розвиненої до надзвичайно вузької перед прококсами, часто з характерною формою серединного відростка; Hydrophilus і представники споріднених родів з дуже помітним серединним відростком, медіально піднятими, каринатними, виїмчастими або загостреними, або в деяких випадках з борозною на задньому краї. Вусикові борозенки присутні лише в деяких Sphaeridiinae. Прококсальні порожнини зазвичай відкриваються ззаду, але майже закриті у Sphaeridiini та Megasternini. Прококсальна щілина зазвичай довга і вузька, але коротка у Berosini. Бічна гола частина гіпомерона часто чітко відокремлена від опушеної частини, але не обмежена гострим ребром.
Середньо- і задньогруди Плечові кути завжди помітні. Мезовентрит зрощений з анепістерною та має порожнини для прийому прококсів у багатьох Sphaeridiinae; у більшості інших таксонів сильно звужений спереду і лише дуже вузько досягає переднього середньогрудного краю; рідко майже плоский, як правило медіально піднятий (помітно в деяких Hydrophilini) та утворює «площадку» різної форми у Megasternini, із серединною ямкоподібною канавкою у Limnoxenus. Mesocoxae зазвичай поперечні та косі. Надкрила часто з чіткими смугами або регулярними рядами точок, але іноді тільки з шовними смугами; часто десять поздовжніх смуг або рядів точок та/або з субсерійно розташованими трихоботріями в альтернативних проміжках 3, 5, 7, 9 та 11, які також видно з черевної сторони надкрил; край надкрила помірно або чітко виражений; вентральна поверхня без кутикулярної складки; епіплеври та псевдоепіплеври, як правило, добре розвинені, зазвичай косі до майже вертикально похилих; псевдоепвплеври дуже вузькі. Метавентрит із піднятою середньою частиною, яка може виступати вперед між мезококсами; задня опуклість або шип над вентральними метакоксальними виростками, присутній у деяких Berosini та Hydrophilini; пара тонких гострих ліній, що розходяться вперед (стегнові лінії) та/або дугоподібний гребінь, наявний у деяких представників Sphaeridiinae. Метакокси зазвичай лише слабо звужені з боків. Анепістерни майже завжди добре помітні, вертикальні.
Крила Задні крила з найбільшою шириною зазвичай проксимальніше медіокубітальної петлі, але іноді (наприклад, у багатьох Sphaeridiinae) дистальніше; радіус часто роздвоюється проксимально, зменшений проксимальніше радіомедіальної поперечної жилки у більшості Sphaeridiinae, у Berosini та у Chaetarthriini; радіомедіальна поперечна жилка, що піднімається від основи, середньої або дистальної половини пігментованої ділянки (лише від базальної половини у Sphaeridiinae); медіа відмінна на деякій відстані проксимальніше радіомедіальної поперечної жилки, за винятком Megasternini; ліктьова шпора піднімається від верхівки медіокітальної петлі; базальна комірка в нормі чітка (мала у Megasternini); клиноподібна комірка та яремна частка завжди присутні у Hydrophilinae, нечіткі або навіть відсутні у деяких Sphaeridiinae.
Ноги