Саксонський кінь (також Нижньосаксонський кінь, кінь династії Вельфів або Вестфальський кінь) — це гербова фігура. Він ототожнює саксонський народ, колишнє Саксонське герцогство та приєднані до нього політичні утворення, перш за все ті, що належать до Вельфів. Сьогодні це герб землі Нижня Саксонія. Вестфальський кінь з піднятим хвостом є мотивом традиційного герба Вестфалії і сьогодні в такому вигляді він також є елементом герба землі Північна Рейн-Вестфалія. Сусідній нідерландський регіон Твенте та британське графство Кент також мають цей малюнок на своїх сучасних гербах.

Саксонський кінь не пов'язаний з Саксонським курфюрством у його східних землях, таких як Саксонія, Тюрінгія та Саксонія-Ангальт. Назва цих територій походить від часів Генріха XII Баварського, чий титул герцога Саксонського був приписаний дому Асканія, а потім дому Веттінів. Всі ці династії під прапорами з саксонським конем брали участь у завоюванні східнослов'янських областей вздовж течії ріки Ельби. Під терміном «сакси», які б могли претендувати на герб з саксонським конем, історики об'єднують різні германські племена колонізаторів. Саме для їх розрізнення й були створені терміни «Верхня Саксонія» і «Нижня Саксонія».

Герб Нижньої Саксонії, зокрема «Вестфалії», складається із здибленого білого коня у повному стрибку на червоному тлі. З моменту появи в XIV столітті, він розглядався радше як популярний регіональний символ, ніж як знак династичного правління. Тобто скоріше, як символ країни та її народу, ніж суверенної родини Вельфів. Саме це зумовило його популярність, яка сьогодні зростає через популярне мистецтво. Нині його вплив як символу регіональної ідентичності можна порівняти лише з впливом баварського герба з біло-блакитними ромбами, що походять з герба дому Віттельсбахів.

Походження в тіні історії З першої появи на печатках і гербах у другій половині XIV ст століття саксонський кінь вважається саксонським символом предків. З того часу його використовували як політичний інструмент для вираження претензій на владу та англосаксонську ідентичність. Однак це явно архаїчне посилання на традицію, якої насправді ніколи не існувало.

Догеральдична згадка відсутня Сакси були групою західногерманських народів, яка, ймовірно, утворилася в III столітті і чиє існування доведено з IV ст. Племена хауків, ангріваріїв і херусків, які об'єдналися з саксами, жили у I столітті в сучасній Північно-Західній Німеччині та на сході сучасних Нідерландів.

Згодом, наприкінці античності та напочатку середньовіччя, після масового збільшення населення, люди несаксонського походження згадують і описують саксів як піратів на Північному морі, римських найманців, пізніших поселенців у Великій Британії та язичників на кордоні Франкського королівства, що були примусово християнізовані. Жоден із цих авторів не дає жодної вказівки щодо коня, як тварини чи племінного символу, або хоча б як фігури на прапорі саксів. Археологічні знахідки цього періоду також не дають нам жодних підказок. Звичайно, зображення тварин можна знайти на предметах побуту цього періоду, але в основному вони представляють дичину, таку як олень або кабан. Трапляються також і зображення коней, але неможливо зробити висновок, що кінь символізував би плем'я.

У X десятому столітті, коли саксонська династія герцогів Лудольфідів правила східною територією Франкського королівства, як і Оттони, що потім стануть імператорами Священної Римської імперії, до якої потім додадуть словосполучення «Германської Нації», саксонський монах Відукінд Корвайський написав першу «Історію саксів», так би мовити, «зсередини» (res gestae saxonicae). Він вперше в письмовій формі розповів про походження саксів, надавши історичні та генеалогічні звіти та зробивши таким чином вирішальний внесок у створення саксонської ідентичності. «Саксонський кінь», як племінний символ, однак, в його описах також відсутній..

Гіпотеза про те, що символ коня походить з догеральдичного періоду або навіть з доісторичних традицій саксів, базується лише на кількох підказках, які, ймовірно, були предметом апостеріорної інтерпретації.

Королі з іменами коней «Кінні імена» двох легендарних саксонських вождів Хенгіста та Хорси сприймаються, як доказ того, що кінь був символом влади для саксів. За переказами, ці вожді згадуються у V столітті нашої ери, як перші саксонські правителі Британських островів, на території нинішнього графства Кент .

Повна тотожність із гербом англійського графства Кент, насправді, вражає. Проте використання здибленого коня, як символу Кенту, датується лише 1605 роком (на зображенні Річарда Верстегена в його «Поверненні занепалих старожитностей»). Цей герб був офіційно закріплений за графством Кент лише у 1933 році.

Білий кінь Відукінда Згідно з давньою традицієюTout d'abord chez Conrad Bote : Cronecken der sassen. , герцог Саксонії та противник Карла Великого Відукінд у VIII столітті мав би чорного коня на своєму прапорі, якого він змінив на білого коня після навернення до християнства . Інша версія свідчить, що Відукінд отримав коня від Карла Великого як подарунок на хрещення.

Пам'ять про дохристиянського вороного коня Відукінда збереглася в кількох районах Вестфалії, наприклад, на гербі округу Герфорд. У колегіальній церкві Святого Діонісіса в Енгері є могила, яка, як вважають, належить Відукінду. Герб цього графства (здиблений вороний кінь на білому тлі) виражає зв'язки, які населення Вестфалії досі підтримує з колишнім язичницьким лідером. Але ці історії теж є легендами, які з'явилися пізніше і не ґрунтуються на жодних доказах, датованих часами до появи коня в геральдиці.

Кінські голови на фронтонах Іншою ознакою важливості мотиву коня в регіоні (Нижня) Саксонія є типове оздоблення фахверків у північній Німеччині (будинки Нижньої Саксонії). Цей тип архітектури має, щоб захистити від негоди, фронтонні дошки, або «бордюри», на фронтонних сторонах типових для регіону солом'яних дахів. Вони перетинаються у верхній частині конструкції, яку перевищують на півметра. Як правило, на кінцях цих дощок вирізані голови коней .

Уффінгтонський білий кінь

Уффінгтонський білий кінь також цитується в дискусії щодо давнини саксонського коня. Однак ні дуже давній білий уффінгтонський кінь, ні наступні імітації не можуть вважатися доказом догеральдичного використання саксонського коня як племінного символу чи об'єкта поклоніння.

Геогліфічний візерунок, знайдений на схилі пагорба Білий Кінь у графстві Оксфордшир, вважається найстарішим геогліфом Англії. Це стилізоване зображення коня, вирізане з рослинності та вкопане в землю, що робить видимим нижній шар крейди. Контури утворюють рови шириною 3 метри і глибиною від 60 до 90 сантиметрів. Силует коня має розміри 107х37 метрів.

Вік цього геогліфа є суперечливим. Традиційно його пов'язують з англосаксонськими загарбниками Великої Британії у V столітті на чолі з напівміфічними вождями Хенгістом і Хорсою. Згідно з іншою версією, він був створений лише у IX столітті на честь перемоги короля Альфреда Великого над данцями.

Більш пізні вимірювання датують коня Уффінгтона залізним або навіть пізнім бронзовим вікомTimothy Darvill: Prehistoric Britain from the Air. . Вважається, що інші геогліфи білого коня на пагорбах південної Англії були набагато пізнішими. Більшість із них вважаються пізніми імітаціями коня Уффінгтона, що датуються XVIII—XIX століттямиMorris Marples: White Horses & Other Hill Figures..

Герби, що атрибутовані пізніше Хоча в ранніх століттях саксонської історії немає згадок про саксонського коня, пізніше, після розвитку геральдики, стало звичним використовувати герби для представлення цієї ранньої епохи. Саме в період розквіту геральдики, наприкінці Середньовіччя і на початку Нового часу, було майже неможливо уявити зображення государя без герба.

Відповідно, символ здибленого коня Саксонії приписували лордам, які померли задовго до розробки гербів, таким як герцог Відукінд або перший саксонський король Східної Франкії Генріх I, а також їх наступникам: імператорам дому Оттонів .

Пил століть, таким чином, надавав гербовласнику більше шляхетності, що було корисним для клієнтів художників, які були сучасними користувачами геральдичної традиції.

Перша історична поява і значення Найстарішим свідченням використання коня на гербах і печатках є печатка офіційного документа, виданого подестою Готфріду I Штаде між 1186 і 1201 роками. Її перше використання як печатки родини Вельфів є відбитком печатки Альбрехта I Брауншвейг-Грубенхагена спостерігається з 1361 року. Діаметр печатки становить 3,5 сантиметра, а на її краю зроблений напис:

SECRETU[m].ALBERTI.DVCIS.IN.BRVNESWIC. (франц.: «Таємна печатка Альбрехта, герцога Брауншвейзького»)

У центрі зображення біжить кінь, який піднімає лише переднє праве копито. Описати кольори герба неможливо. Відбиток зберігається у земельному архіві Нижньої Саксонії у місті Вольфенбюттель під номером 7A Urk 94.

Найдавніше кольорове зображення щита з Саксонським конем належить першому гербу («Codex Seffken») Нижнього Рейну 1379—1380 років. На щиті також зображений крокуючий кінь, а оздобленням шолома є голова коня. Його називають «колишнім гербом Брауншвейгу». Колишня резиденція Генріха XII Баварського, Брауншвейг вважався столицею королівства Вельфів.

Причина появи мотиву коня в середині XIV століття була політичною. Найпізніше з 1354 року можна було передбачити, що люнебурзька гілка династії Брауншвейг-Люнебург (колишній дім Люнебургів) вимре, що й сталося в 1369 році. Імператор Карл IV уже оголосив, що князівство Люнебург буде передано не члену Брауншвейзької династії, а асканійським князям Саксен-Віттенбергу. Брауншвейзький дім, однак, почав боротьбу за свою спадщину під час Люнебурзької війни. Конфлікт завершився лише в 1388 році перемогою Брауншвейгів під Вінсеном.

Ця войовнича сварка супроводжувалася геральдичним вираженням претензій родини Вельфів на всю колишню саксонську територію (включно з Люнебургом). За часів до винайдення засобів масової інформації герби правлячих домів були важливим засобом спілкування в політичних дискусіях. Адже широкі верстви населення мислили «геральдично».

Незважаючи на відсутність старих свідчень, кінь, мабуть, мав значення, як символ саксонської племінної ідентичності. Відтоді родина Вельфів завжди використовувала коня, коли йшлося про встановлення своєї влади над усією територією Нижньої Саксонії, тоді як зазвичай вони віддавали перевагу на своєму гербі зображенню левів чи леопардів.

Геральдичне використання протягом історії

Створення територіальних держав З XV століття герцоги Брауншвейг-Люнебурзькі переважно використовували Саксонського коня як декоративний елемент на клейнодах (нашоломниках) своїх гербів. На них він стрибав перед білою колоною, прикрашеною павиним пір'ям. Пізніше він стрибає вже повз червону колону, увінчану золотою короною та зіркою, прикрашену трьома павиними пір'їнами . Цей пізніший варіант клейноду обрамлений двома серпами, прикрашеними павиним пір'ям. Подібного коня перед червоною колоною також з 1570 року можна спостерігати у гербі міста Вольфенбюттель .

Плеканий у народній свідомості здиблений білий кінь часто використовувався в народній творчості. Він зустрічається на будівлях, флюгерах, плитах, пивних кухлях і як прикраса багатьох повсякденних предметів. Відчуваючи популярність цього символу, государі демонстрували його народу на монетах (пізніше також на банкнотах і марках), медалях, мундирних ґудзиках і військових прапорах. Таким чином, вони використовували зв'язки людей з конем Саксонії в династичніх цілях.

Наприкінці Середньовіччя, під час формування територіальних держав, різні території, що належали гвельфам (загальний термін : Брауншвейг-Люнебурзьке герцогство) ущільнився під час абсолютизму і став

курфюрство Брауншвейг-Люнебург князівство Брауншвейг-Вольфенбюттель .