Ллойд Чадлі Александер (; , Філадельфія, Пенсільванія, США — , Дрексел-Гілл, Пенсільванія, США) — американський письменник-фантаст, автор понад 40 книг, переважно в жанрі дитячого фентезі. Найбільшої популярності набула його пенталогія Про вимову слова Prydain див. авторську довідку , за першими двома книгами якої створено популярний діснеївський мультфільм «Чорний казан» та однойменний квест. Книги Александера неодноразово відзначено престижними літературними преміями.
За свою сімдесятирічну кар'єру Александер написав 48 книг, а його твори перекладені 20 мовами. Найвідомішим його твором є «Хроніки Придейну» — серія з п'яти романів у жанрі «високе фентезі», заключна частина якої, «Верховний Король», була удостоєна медалі Ньюбері 1969 року за видатні досягнення в американській дитячій літературі"Newbery Medal and Honor Books, 1922–Present". Association for Library Service to Children (ALSC). American Library Association (ALA). "The John Newbery Medal". ALSC. ALA. Retrieved 2013-07-19.. Він виграв Національну книжкову премію США у 1971 та 1982 роках"National Book Awards – 1971". National Book Foundation (NBF). Retrieved 2012-02-22."National Book Awards – 1982". NBF. Retrieved 2012-02-22..
Александер виріс у Пенсильванії під час Великої депресії. У нього розвинулася пристрасть до читання книг та написання віршів. Він відвідував коледж лише один семестр, вважаючи, що коледж більше нічого не може його навчити. Він вступив до лав армії США і дослужився до звання старшого сержанта у розвідці та контррозвідці. Він познайомився зі своєю дружиною, коли служив у Франції, і вивчав французьку літературу в Паризькому університеті. Після повернення до США зі своєю новою родиною він намагався заробляти на життя письменництвом, поки не опублікував «And Let the Credit Go» (1955), свій перший автобіографічний роман. Його інтерес до валлійської міфології привів до публікації «Хронік Придейну».
Александер двічі номінувався на міжнародну премію імені Ганса Крістіана Андерсена, а також отримав Національну книжкову премію за дитячу літературу 1971 року за твір «Дивовижні пригоди Себастьяна» та Національну книжкову премію 1982 року за твір «Вестмарк». До своєї смерті у 2007 році Александер отримав три премії за видатні досягнення у творчості. Бібліотека імені Гарольда Б. Лі в Університеті Бригама Янга містить постійну експозицію, присвячену Ллойду Александеру, де представлені кілька предметів з його домашнього кабінету, зокрема його письмовий стіл, друкарська машинка, а також рукописи та видання його книг.
Життєпис Ллойд Александер народився року у Філадельфії (США) в сім'ї валлійців (вихідців з Уельсу)Bernstein, Adam. (May 18, 2007). Lloyd Alexander; Fantasy and Adventure Writer . The Washington Post. Page B08. Retrieved 2007-05-18.. У дитинстві зачитувався книгами Шекспіра, Дікенса, Марка Твена та збірками казок, особливо його вразили подвиги лицарів короля Артура.
У віці 15 років вирішив стати письменником. 1940 року закінчив школу й наступного року, після вступу США у війну, був мобілізований до армії. Проте в бойових діях брати участь не довелося. У воєнні роки відвідав Уельс, багато мотивів пізніше використав у своїх книжках.
Після закінчення війни вступив до Паризького університету, де зустрів Жанін Данні (Janine Denni) і 1946 року одружився з нею. Молодята оселилися у Філадельфії, у них народилася дочка МеделінAbout the Author (1999). // The Foundling and Other Tales of Prydain. Henry Holt and Company, revised and expanded, page 97..
1955 року вийшла перша книга Александера. Спочатку він писав для дорослих читачів, потім вийшли перші твори для дітей. У 1960-х роках остаточно перейшов на жанр фентезі для дітей; першою стала повість «Time cat» (1963), а 1964 року з'явилася перша книга його найпопулярнішого твору, «Хроніки Придейна». П'ять книг цієї серії розповідають про захопливі пригоди та змужніння розумного та сміливого хлопчика Тарена, який за допомогою вірних друзів проходить шлях від помічника свинопаса до Верховного короля казкової країни. Серія викликала загальне захоплення критиків і читачів, була успішно екранізована і перекладена багатьма мовами світу. Критики відзначали живі характери, чудовий стиль, добрий та м'який гумор автора.
У 1980-х роках опублікував ще кілька серій. Брав участь у створенні дитячого журналу «Цвіркун» () і став його постійним автором. Дуже любив кішок і присвятив їм багато сторінок своїх книг. Своїх кішок зобразив у двох книгах — «П'ять моїх тигрів» () та «Мої коти і я» (). Серед персонажів його казок чимало розумних кішок чи інших представників котячої породи, які допомагають героям. Про цих тваринок письменник створив збірку «Міські коти» ().
Жанін померла в травні 2007 року, Александер пережив її на два тижні. Помер від раку. Похований на цвинтарі у передмісті Філадельфії Дрексел-Гілл. Останній роман письменника вийшов посмертно в серпні 2007 року.
19 жовтня 2012 року вийшов документальний фільм «Ллойд Александер» про життя та творчість письменника.
Теми і стиль Дія «Хронік Придейну» розгортається у фентезійному світі, який має багато спільного з валлійським фольклором та міфологією. Критики назвали ці хроніки «одним із найважливіших і найпривабливіших прикладів валлійської міфопоезії на сьогоднішній день».
Згідно з «Словником літературних біографій», книги Александера мали «особливу глибину та проникливість, що надавали персонажі, які не лише діють, а й думають, відчувають та борються з тими самими проблемами, що бентежать і турбують людей у ХХ столітті».
Деякі дослідники артурівської тематики стверджують, що Александер дозволив собі занадто багато вольностей з матеріалом, створивши твори, які є «занадто сучасними». Сам Александер описував свої твори як засновані на міфі, але написані з урахуванням його особистого життєвого досвіду, або «мікроміфології».
С. В. Салліван, професор північноєвропейської міфології в Університеті Східної Кароліни, заявив, що Александер взяв за основу структуру казки, або märchen, і додав до неї валлійські деталі. Брайан Аттебері написав, що «Книга трьох» була «не більше ніж вправною імітацією Толкіна», але зазначив, що Таран, створений американцем, знаходить свою ідентичність у майбутньому, а не в минулому. Аттебері описав міфопоетику Александра як «скромний» успіх, що вносить його власну творчість у валлійську міфологію.
Марк Озієвіч, професор, що спеціалізується на фентезі для підлітків, зазначив, що «Хроніки Прідайну» демонструють важливість зв’язку між сьогоденням і минулим. Таран на власному досвіді усвідомлює значення оповідей, коли зустрічає героїв з них, які часто зовсім не такі, як він собі уявляв. Протягом усієї серії він мусить довіряти знанням авторитетних постатей, коли береться за завдання, яких спочатку не розуміє. Поступова трансформація Придейну з магічного до буденного відображає дорослішання Тарана. Те, як серія починається в минулому, але коментує майбутнє, нагадує валлійську розповідну традицію «ханесіон», яка повертається до минулого, щоб зцілити сьогодення.
Біограф Александера, Джилл Мей, разом із критиком Норманом Багналлом, відзначили кілька американських тем у серії «Придейну»: що лідерство — це здатність, а не спадщина, і що кожен може стати героєм. Багналл також пояснив, що розвиток персонажа Тарана був американським: він перетворився з нерозмовного, сором’язливого підлітка на самоосвіченого, самовідданого дорослого.
Натомість Кет Філмер-Девіс з Університету Квінсленда стверджує, що саме валлійськість «Хронік Придейну» є причиною значної частини їхньої привабливості. Вона зазначила, що у валлійській культурі знання та націоналізм Тарана є важливішими за його неблагородне походження.
Твори Александера — це, як правило, романи про дорослішання, дія яких розгортається у фентезійних світах, де герої виконують різні завдання. Головні герої — це звичайні люди, які після виконання своїх завдань повертаються до звичного життя. Хоча його світи натхненні казками та легендами, його історії є сучасними. Самоприйняття та самоусвідомлення є життєво важливими для зростання головних героїв. Твори Александера в основному оптимістично ставляться до людської природи, а їхні фінали є скоріше обнадійшливими, ніж трагічними. Він заявляв, що в його фентезійному світі «добро кінець-кінцем сильніше за зло» і «мужність, справедливість, любов та милосердя насправді працюють».
«Хроніки Придейну» порушують теми добра і зла та того, що означає бути героєм. Трилогія «Вестмарк» також досліджує добро і зло та показує, як прогниле керівництво може призвести до заворушень і революції. Головний герой, Тео, неохоче вступає до армії під час несподіваної війни, підважуючи типові уявлення про військовий героїзм. Ці книги — це захопливі пригодницькі історії, які водночас порушують етичні питання, що високо оцінила критик Хейзел Рочман у «School Library Journal». У статті для The Horn Book Мері М. Бернс зазначила, що «Іллірійська пригода» була чудовою, оскільки, будучи фентезі, вона була правдоподібною і мала сильну основну тему. Сам Александер зауважив, що його «власні турботи та питання» все ще виявлялися у його художній літературі. Він свідомо використовував фентезі-історії як спосіб зрозуміти реальність
Александр прагнув створити жіночих персонажів, які були б чимось більшим, ніж пасивним трофеєм для героя. Родні Фіерс, професор історії, аналізує самостійність та характер Ейлонві у п’яти книгах «Хронік Придейну». Хоча в «Книзі трьох» вона є незалежною та рішучою, інші персонажі в «Верховному Королі» вважають її пригоди негідними леді та постійно ігнорують її корисні поради. Таран відчуває до неї потяг лише тоді, коли вона одягнена в ошатне жіночне вбрання, тоді як почуття Ейлонві не залежать від того, чи Таран одягнений у розкішне вбрання. У «Замку Лліра» Таран наказує їй не залишати замок, але не може пояснити, чому, змушуючи читачів вважати свою контрольовану поведінку благородною. Його таємничість є життєво необхідною лише для того, щоб зробити Ейлонві безпорадною жертвою, що дозволить Тарану врятувати її. У боротьбі з чарівницею, яка завоювала її родовий дім у Каер-Колурі, Ейлонві знищує її та замок, який по праву належав би їй. Після руйнування рідного замку бажання Ейлонві змінюється: вона перестає зосереджуватися на власному розвитку і починає чекати на одруження з Тараном. Хоча Таран вирішує, що краще залишитися в Придейні, ніж бути з Ейлонві, вона відмовляється від своїх магічних сил, щоб вийти за нього заміж і залишитися з ним у Придейні. Фієрс робить висновок, що, на відміну від інших жінок у фентезі, принаймні Ейлонві сама прийняла рішення втратити свої магічні сили. Салліван зазначив, що прихід Тарана до влади символізує «еру чоловічого панування», що контрастує з попередньою епохою в Придейні, коли владу утримували жінки.
У 1985 році Лоїс Кузнец стверджувала, що «Хроніки Придейну» не відповідають американським ідеалам, оскільки Таран стає більше королем, ніж президентом, а Ейлонві не «досягає зрілості як жінка». Біограф Александера, Джилл Мей, спростувала цей аргумент, заявивши, що коли Александер писав книги в 1960-х роках, його аудиторія тільки починала сприймати феміністичні ідеї, і його твори потрібно розглядати в їхньому історичному контексті. Один із критиків, Джон Роу Таунсенд, не любив «двовимірних» і «передбачуваних» персонажів Тарана та Ейлонві.