Чорний альбом () — восьмий і останній студійний альбом рок-гурту «Кино». Записаний у вересні — жовтні 1990 року, вийшов 12 січня 1991 року.
Платівку створено після завершення останнього для колективу концертного туру. Демоверсія альбому була записана лідером гурту «Кино» Віктором Цоєм та гітаристом Юрієм Каспаряном влітку 1990 року в латвійському курортному селищі Пліенціємс, куди музиканти вирушили у відпустку після важких та виснажливих гастролей. Після створення демозапису — вранці 15 серпня 1990 року — Віктор Цой трагічно загинув в автомобільній катастрофі під Ригою на 35-му кілометрі траси «Слока — Талсі», тож завершувати створення «Чорного альбому» решта музикантів «Кино» були змушені без свого лідера. У записі основної версії платівки брали участь гітарист Юрій Каспарян, бас-гітарист Ігор Тихомиров, барабанщик Георгій Гур'янов та директор гурту Юрій Айзеншпіс. Альбом створювався на основі вцілілого матеріалу. Були «врятовані» записаний раніше голос Цоя і звук його гітари. Музикантам вдалося досягти балансу: зберегти первісне звучання пісень і при цьому зробити професійний запис з якісними аранжуваннями.
Платівка була офіційно презентована 12 січня 1991 року в Московському палаці молоді. «Чорний альбом» мав комерційний успіх: 500 тисяч копій платівки були розпродані протягом 3-4 місяців. Загалом було реалізовано понад мільйон примірників. Альбом отримав мінімалістичне траурне оформлення.
Пісні альбому вирізняються песимістичним і депресивним настроєм. Дослідники творчості Цоя і шанувальники музиканта вбачали в цьому містичний збіг зі смертю Цоя. «Чорний альбом» отримав як позитивні, так і негативні відгуки критиків. Одні експерти хвалили музичний і поетичний матеріал платівки. Інші вважали, що до останнього альбому музиканти «опопселі», «списалися» і почали повторювати самих себе.
Передісторія створення У грудні 1989 року директором гурту «Кіно» став музичний менеджер Юрій Айзеншпіс. Ще у 1960‑х роках він допомагав рок‑гурту «Сокол», але кар’єра рок‑менеджера була перервана тюремним ув’язненням: він отримав строк за валютні операції. Загалом Айзеншпіс провів у в’язниці 17 років. Після звільнення у 1987 році продюсер мав намір співпрацювати із гуртом «Звуки Му», однак звернув увагу саме на «Кіно».
Наприкінці 1980‑х років гурт уже користувався великою популярністю в СРСР: цьому сприяли вихід відомих альбомів «Группа крови» та «Звезда по имени Солнце», а також фільм «Голка» з Віктором Цоєм у головній ролі. Таким чином, колективу не була потрібна додаткова розкрутка. «Кіно» бракувало грамотного адміністратора й менеджера, який би вирішував побутові питання. Саме тому Цой погодився на пропозицію Айзеншпіса про співпрацю. Продюсер справив на музиканта приємне враження і розраховував на довгу та плідну роботу.
Першим, що новий директор «Кіно» вирішив змінити, стали принципи організації концертної діяльності. На його думку, вона була погано налагоджена. Саме завдяки Айзеншпісу гурту вдалося організувати перший повноцінний гастрольний тур СРСР, у який продюсер вирішив вирушити разом із музикантами. Велике турне по Радянському Союзу розпочалося у лютому 1990 року. За спогадами гітариста Юрія Каспаряна та барабанщика Георгія Гур’янова, Айзеншпісу справді вдалося налагодити концертну діяльність: продюсер вирішував багато побутових та організаційних питань — зокрема, проблем із наданням люксових номерів не виникало.
Літній тур розпочався у травні 1990 року. Його організували Юрій Айзеншпіс та Олег Толмачов — гастрольний директор «Кіно». Сам тур виявився для музикантів важким і виснажливим. Перший концерт відбувся 5 травня у комплексі «Олімпійський» у Москві. 7–8 травня концерти проходили у Ленінграді в СКК. У північній столиці «кіношники» виступали разом із французьким гуртом «Noir Désir», з учасниками якого Цой був особисто знайомий. Ленінградські глядачі залишилися незадоволені виступом французів: вони вимагали саме «Кіно». Цой просив поставитися до ситуації з розумінням, але публіка проігнорувала прохання й почала кидати в учасників «Noir Désir» різні предмети. Порожня пляшка з‑під портвейну розбила голову лідеру гурту Бертрану Канту, однак колектив усе ж дограв виступ до кінця, здобувши повагу публіки. Після цього Цой, остаточно розчарувавшись у своїх ленінградських шанувальниках, переїхав до Москви, вважаючи, що, не виконавши його прохання, глядачі не виявили до нього поваги.
З серйозними проблемами гурт «Кіно» зіткнувся і під час виступу в Севастополі 10 травня: концерт супроводжувався масовими заворушеннями. Музикантам довелося тікати від фанатів. Під час сибірської частини туру місцеві гурти відмовлялися виступати на розігріві перед «Кіно». Причиною була ситуація, що повторювалася в Ленінграді: розлючена публіка, яка хотіла бачити лише своїх кумирів, кидала в молодих музикантів різні предмети. Концерт 31 травня у Братську був скасований Айзеншпісом через проблеми з виплатою гонорарів організаторами, однак глядачі почали заворушення: частина залишилася на стадіоні, частина підійшла до готелю, де мешкали музиканти. Начальник місцевого ОВС попросив гурт усе ж виступити, пояснивши, що «військ у місті немає», а розлючені фанати можуть «рознести готель». Гурту довелося їхати на стадіон просто на бронетранспортері. У результаті музиканти відіграли повноцінний концерт тривалістю 1 година 20 хвилин.
Тур завершився 24 червня в Москві в «Лужниках» на збірному концерті, організованому газетою «Московський комсомолець». Учасники «Кіно» були виснажені важкими гастролями. Спочатку Цой навіть відмовлявся виступати в Москві, але авторитет газети змусив його змінити рішення. У день концерту була погана погода, і через дощ квитки продавалися погано. До 11‑ї години погода покращилася, виглянуло сонце, і, за спогадами Айзеншпіса, утворилася «ледве не кілометрова черга». Загалом було продано понад 70 тисяч квитків. Під час виступу «Кіно» був запалений Олімпійський вогонь, що раніше робилося в «Лужниках» лише чотири рази: під час Олімпіади‑1980, Фестивалю молоді та студентів 1985 року, Ігор доброї волі 1986 року та Московського міжнародного фестивалю 1989 року. Концерт 24 червня 1990 року став останнім виступом гурту «Кіно». Завершуючи його, Віктор Цой звернувся до глядачів і пообіцяв, що невдовзі вийде новий альбом.
Після концерту Віктор Цой і його кохана Наталія Разлогова вирушили додому на «Чайці», наданій базою Ради Міністрів. Після завершення виступу шанувальники винесли автомобіль на руках. З огляду на подальші події, автор книг з історії російського року Антон Чернін побачив у цьому зловісний збіг.
Поїздка до Латвії та запис демоверсії альбому Після виснажливого туру гурт «Кіно» вирішив зробити паузу у виступах, вирушити у відпустку та записати нову платівку. 22 червня 1990 року Віктор Цой офіційно отримав водійське посвідчення і почав готуватися до поїздки на новому автомобілі («Москвич‑2141») до Латвії. Транспортний засіб музикант придбав за гроші, зароблені під час сибірської частини заключного гастрольного туру. Після купівлі автомобіля Цой планував реалізувати й інші наміри: придбати квартиру в Москві, завершити процес розлучення з Маріанною Цой і одружитися з Разлоговою.
Поїздка до Латвії влітку 1990 року стала першою автомобільною подорожжю Цоя на значну відстань. У Віктора був недостатній досвід водіння, тому він намагався керувати автомобілем обережно, хоча на порожній трасі міг дозволити собі розігнатися. Невеликий водійський стаж дався взнаки вже під час в’їзду до Риги: Цой потрапив у невелику ДТП. Його «Москвич‑2141» злегка зачепив автомобіль, що стояв на перехресті. Аварія не мала серйозних наслідків: водії навіть не стали викликати ДАІ. Після інциденту Цой вирушив до Плієньціємса — останні три роки Цой і Разлогова проводили там літні відпустки. У Плієньціємсі Цой грав у бадмінтон, відпочивав на пляжі, ходив до лісу, збирав гриби та рибалив. Музиканту подобалося, що в селищі його не впізнають, що дозволяло проводити час у тиші.
У середині липня до Плієньціємса приїхав Юрій Каспарян і поселився в гостьовому будиночку. До Латвії Цой і Каспарян привезли кілька вже готових пісень для нового альбому. За спогадами Каспаряна, у Цоя був набір хороших композицій, які з різних причин не увійшли до попередніх альбомів. Однією з причин було бажання Цоя створити власний продюсерський проєкт — бой‑бенд, який би виконував написані ним пісні. Йдеться про композицію «Когда твоя девушка больна». Також старою була й пісня «Следи за собой» — її записали ще 1986 року. Спочатку учасники «Кіно» планували випустити її як сингл, однак у СРСР такого формату не існувало. Каспарян не знав, чому Цой вирішив включити «Следи за собой» до альбому. Решта пісень майбутньої платівки були новими.
Гітарист «Кіно» привіз із собою необхідну апаратуру. Музиканти почали запис чорнової версії нового альбому. Віктор Цой виконував звичні ролі вокаліста й гітариста. Каспарян працював із музичним обладнанням і програмував апаратуру, привезену з США Джоанною Стінґрей. Йдеться про портастудію, пульт, підсилювач, колонки, драм‑машину та інші інструменти. Усе це Каспарян привіз до Латвії в багажнику свого автомобіля. За словами гітариста, на той момент у Цоя було «все готово» — залишалося продумати лише загальну форму матеріалу. Під час роботи над платівкою музиканти не лише записували матеріал, а й відпочивали: гуляли околицями та їздили до Юрмали.
За спогадами Каспаряна, демозапис «Чорного альбому» робили «в якомусь сарайчику». Єдине, що було потрібно музикантам, — електрика. Цой виконував партії вокалу та ритм‑гітари, а Каспарян — соло‑гітари, а також програмував бас і барабани. Перед роботою в «сарайчику» у Цоя вже були готові гітарні нариси, записані на касету. Музиканти обговорювали, якою має бути ритм‑секція. Спочатку Цой співав недбало; Каспарян неодноразово просив його переспівати, розуміючи, що попереду велика робота з вокалом. Лідер «Кіно» неохоче погоджувався. Запис демоверсії альбому завершився 12 серпня 1990 року. Наступного дня Каспарян забрав апаратуру й поїхав із Плієньціємса. Одну з копій альбому Цой зберігав на касеті у своєму автомобілі. Оригінальний матеріал Каспарян відвіз до Ленінграда.
Загибель Цоя На відміну від Каспаряна, Цой вирішив затриматися в Латвії. Він планував порибалити на невеликому лісовому озері, на якому, як вважав сам Цой, ніхто, окрім нього, ніколи не бував. 15 серпня Цой прокинувся близько п’ятої години ранку. Віктор вийшов із дому, зібрав усі рибальські речі та вирушив до озера на автомобілі. За спогадами Наталії Разлогової, того дня Цой був у гарному настрої, оскільки був задоволений успішним завершенням запису демоверсії нової платівки. «Відсвяткувати» це Віктор вирішив відпочинком «по‑спортивному», хоча завзятим рибалкою не був.
Точно невідомо, на якому саме озері рибалив Цой у свій останній день. Серед можливих — Енгурес та Ріделі. Риболовля тривала п’ять годин і завершилася вдало: у багажник Цой поклав кілька плотвиць. Близько 11‑ї години ранку музикант сів у машину та поїхав додому. На 35‑му кілометрі траси «Слока — Талсі» водій‑початківець «Москвича‑2141» з невідомої причини виїхав на зустрічну смугу, після чого легковий автомобіль майже одразу зіткнувся з автобусом «Ікарус‑250».
Трагедія сталася о 11:38. Через дві хвилини мешканці одноповерхового будинку неподалік траси викликали «швидку допомогу». За свідченнями очевидців ДТП, водій «Москвича‑2141» на той момент уже не подавав ознак життя. Медики, які прибули на місце аварії, з великими труднощами дістали тіло Віктора Цоя з автомобіля. Найімовірніше, музикант загинув миттєво.