Пауль-Людвіґ Ландсберґ (, Бонн, 3 грудня 1901 — концтабір Заксенгаузен, 2 квітня 1944) — німецький філософ єврейського походження.
Біографія Пауль народився в Бонні, другий син Ернста Ландсберґа, професора римського права та кримінального права Боннського університету, та Анни Сільверберґ.
Він був провідним представником європейського персоналізму. У підлітковому віці часто відвідував Макса Шелера, учнем якого згодом став, та Романо Гвардіні, тим часом наближаючись до католицизму; у 1928 році отримав кафедру філософії в Боннському університеті.
Він залишив Німеччину в 1933 році з приходом нацизмуу, знайшовши притулок в Іспанії в Барселоні, а потім у Франції в Парижі з приходом до влади Франциско Франко. Там він співпрацював з журналом Еммануеля Муньє «Esprit».
Після нацистської окупації Франції відмовився від пропозиції Жака Марітена втекти до Сполучених Штатів, а згодом був схоплений силами гестапо. Загинув 2 квітня 1944 року в нацистському концтаборі Заксенгаузен. У нього залишилася дружина, Магдалена Гофман, яка згодом вийшла заміж у Швейцарії.
Твори
Die Welt des Mittelalters und wir. Ein geschichtsphilosophischer Versuch über den Sinn eines Zeitalters, 1922 La Edad Media y nosotros, 1925 Pascals Berufung, 1929 Einführung in die philosophische Anthropologie, 1934 Essai sur l'experience de la mort suivi de Le probleme moral du suicide, 1937 Wesen und Bedeutung der platonishchen Adademie, 1923 Die Erfahrung des Todes, 1935 Zur Soziologie der Erkenntnistheorie, 1931
Примітки
Посилання
Твори Пауля Людвіґа Ландсберґа, на Open Library, Internet Archive.