Паралельний всесвіт, також знаний як альтернативний всесвіт, паралельний світ, паралельний вимір або альтернативна реальність, є гіпотетичною автономною площиною існування, яка існує разом із нашим. Сукупність усіх потенційних паралельних всесвітів, які складають реальність, часто називають "мультивсесвітом". Хоча ці шість термінів, як правило, є синонімами і можуть використовуватися як взаємозамінні в більшості випадків, іноді існує додаткова конотація, пов'язана з терміном «альтернативний всесвіт/реальність», яка означає, що така реальність є варіантом нашого світу. В такому разі термін дещо збігається "альтернативною історією".

Художня література давно запозичила ідею «іншого світу» з міфів, легенд і релігії. Рай, Пекло, Олімп і Вальгалла — це «альтернативні всесвіти», що відрізняються від звичної матеріальної сфери. Платон глибоко розмірковував про паралельні реальності, що призвело до платонізму, в якому вища реальність є досконалою, тоді як нижня земна реальність є недосконалою тінню небесної.

Це поняття також зустрічається в стародавній індуїстській міфології, в таких текстах, як Пурани, які виражають нескінченну кількість всесвітів, кожен зі своїми богами. Подібно в перській літературі «Пригоди Булукії», оповідання з «Тисячі й однієї ночі», описує, як головний герой Булукія вивчає альтернативні світи/всесвіти, які схожі на його власний, але все ж відрізняються від нього.

Одним із перших прикладів паралельних світів у науковій фантастиці є оповідання Мюррея Лейнстера "Бічно в часі", опубліковане в 1934 році, в якому частини альтернативних всесвітів замінюють відповідні географічні регіони цього всесвіту. "Бічно в часі" порівнює час з географічною системою координат, причому подорож уздовж широти відповідає подорожі в часі, що рухається через минуле, сьогодення та майбутнє, а подорож уздовж довготи відповідає подорожі, перпендикулярній до часу та інших реалій, звідки й назва оповідання. Таким чином, ще один загальний термін для паралельного всесвіту — «інший вимір», що випливає з ідеї, що якщо 4-й вимір — це час, то 5-й вимір — напрямок під прямим кутом до четвертого — є альтернативною реальністю.

У сучасній літературі паралельні всесвіти можуть слугувати двом основним цілям: дозволити історії з елементами, які зазвичай порушують закони природи; і слугує відправною точкою для фантастики, запитуючи себе: «А що, якби [подія] обернулася інакше?». Приклади першого включають «Дискосвіт» Террі Пратчетта та «Хроніки Нарнії» Клайва Стейплза Льюїса, а приклади другого включають серію «Світова війна» Гаррі Тертледова.

Паралельний всесвіт — або, точніше, постійна взаємодія між паралельним всесвітом і нашим власним — може слугувати центральною точкою сюжету, або його можна просто згадати та швидко відкинути, оскільки він виконав свою мету — створити сферу, не обмежену реалізмом. Вищезгаданий «Дискосвіт», наприклад, лише дуже рідко згадує наш світ або будь-які інші світи, оскільки Пратчетт помістив книги в паралельний всесвіт замість «нашої» реальності, щоб дозволити магію на Диску. «Хроніки Нарнії» також меншою мірою використовують ідею паралельних всесвітів; це згадується, але лише коротко згадується у вступі та кінцівці, його головна мета — перевести головного героя з «нашої» реальності до місця дії книжок.

Наукова фантастика Попри те, що ідея іншого «виміру» є технічно некоректною та сприймається зневажливо шанувальниками та авторами наукової фантастики, ідея іншого «виміру» стала синонімом терміну «паралельний всесвіт». Використання особливо поширене у фільмах, телебаченні та коміксах і набагато рідше в сучасній прозі наукової фантастики. Ідея паралельного світу була популяризована в коміксах з публікацією "Флеш" № 123 і "Флеш двох світів" у 1961 році.

У письменній науковій фантастиці «новий вимір» частіше — і точніше — відноситься до додаткових координатних осей, окрім трьох просторових осей, з якими ми знайомі. Пропонуючи подорож уздовж цих додаткових осей, які зазвичай не помітні, мандрівник може досягти світів, які інакше недоступні та невидимі. У 1884 році Едвін Ебботт написав основоположний роман, досліджуючи цю концепцію, під назвою «Флетландія: роман багатьох вимірів». Він описує двовимірний світ, населений живими квадратами, трикутниками та колами, який називається Флетландія, а також Пойнтландія (0 вимірів), Лінландія (1 вимір) і Триландія (три виміри) і, нарешті, передбачає можливості ще більших вимірів. Айзек Азімов у своїй передмові до видання "Signet Classics" 1984 року описав "Флетландію" як «найкращий вступ, який можна знайти задля сприйняття вимірів».

У 1895 році Герберт Веллс у своїй «Машині часу» використовував час як додатковий «вимір» у цьому сенсі, беручи чотиривимірну модель класичної фізики та трактуючи час як просторовий вимір, у якому люди можуть подорожувати за допомогою відповідного обладнання. Веллс також використовував концепцію паралельних всесвітів як наслідок часу як четвертого виміру в таких історіях, як «Чудовий візит» і «Люди як боги», — ідею, запропонована астрономом Саймоном Ньюком, який говорив і про час, і про паралельні всесвіти; «Додайте до простору четвертий вимір, і з'явиться місце для невизначеної кількості всесвітів, розташованих поруч один з одним, так само, як є для невизначеної кількості аркушів паперу, коли ми складаємо їх один на одного».

Є багато прикладів, коли автори явно створювали додаткові просторові виміри для своїх героїв, у яких вони могли подорожувати, щоб досягти паралельних всесвітів. У «Докторі Хто» Доктор випадково потрапляє в паралельний всесвіт, намагаючись відремонтувати консоль TARDIS в епізоді «Інферно». Дуглас Адамс в останній книзі серії «Путівник Галактикою» «Загалом безпечна» використовує ідею ймовірності як додаткової осі на додаток до класичних чотирьох вимірів простору та часу, подібно до багатосвітової інтерпретації квантової фізики, хоча згідно з романом вони були більше моделлю для фіксації безперервності простору, часу та ймовірності. Роберт Гайнлайн у романі «Число звіра» презентував шестивимірний Всесвіт. На додаток до трьох просторових вимірів він застосував симетрію, щоб додати два нових часових виміри, тож було б два набори з трьох. Подібно до четвертого виміру «Мандрівника в часі» Герберта Веллса, в ці додаткові виміри можуть подорожувати люди, які використовують відповідне обладнання.

Гіперпростір

Мабуть, найпоширенішим використанням концепції паралельного всесвіту в науковій фантастиці є концепція гіперпростору. Використовуване в науковій фантастиці поняття «гіперпростір» часто стосується паралельного всесвіту, який можна використовувати як швидкісний шлях для міжзоряних подорожей. Обґрунтування цієї форми гіперпростору відрізняються від роботи до роботи, але два загальні елементи:

Увійти до гіперпростору та вийти з нього можна порівняно просто. Існує причина входити в гіперпростір і виходити з нього, а не подорожувати звичайним способом (у більшості випадків політ крізь «гіперпростір» вважається швидшою формою подорожі).

Іноді «гіперпростір» використовується для позначення додаткових координатних осей. У цій моделі вважається, що Всесвіт «зім'ятий» у якомусь вищому просторовому вимірі, і що подорожуючи у цьому вищому просторовому вимірі, корабель може переміщатися на великі відстані у звичайних просторових вимірах. За аналогією можна зім'яти газету в кульку і простромити голку прямо: голка зробить великі отвори в двовимірній поверхні паперу. Хоча ця ідея викликає «новий вимір», вона не є прикладом паралельного всесвіту. Це більш правдоподібне з наукової точки зору використання гіперпростору (див. червоточина).

Хоча використання гіперпростору є звичайним, воно здебільшого використовується як сюжетний засіб і, отже, має другорядне значення. Попри те, що ця концепція може мати на увазі паралельний всесвіт, його природа нечасто досліджується. Отже, хоча історії про гіперпростір можуть бути найпоширенішим використанням концепції паралельного всесвіту в художній літературі, це не найпоширеніше джерело фантастики про паралельні всесвіти.

Час в дорозі

Подорож у часі може призвести до появи кількох всесвітів, якщо мандрівник у часі може змінити минуле. За одним тлумаченням, альтернативні історії як результат подорожі в часі не є паралельними всесвітами: хоча кілька паралельних всесвітів можуть співіснувати одночасно, лише одна історія або альтернативна історія може існувати в будь-який момент, оскільки альтернативна історія зазвичай передбачає, по суті, перевизначення оригінальної лінії часу з новими подіями. Як наслідок, подорожі між альтернативними історіями неможливі без повернення лінії часу до оригіналу.

Існують винятки з наведеного вище, і альтернативна історія не обов'язково перезаписує стару. Сучасні ідеї подорожей у часі відповідають ідеї розгалужених часових ліній, як-от перезапуск «Зоряного шляху» 2009 року та «Месники: Завершення». Технічно, якщо на лінії часу явно не вказано, що вона була стерта, вона все ще існує.

Паралельні всесвіти в результаті подорожі в часі можуть слугувати просто фоном, а можуть бути центральною точкою сюжету. «Зброя Півдня» Гаррі Тертледова, де армія Конфедерації отримує тисячі автоматів AK-47 і зрештою виграє громадянську війну в США, є гарним прикладом першого, тоді як роман Фріца Лейбера «Безмежний час», де війна між двома альтернативними майбутніми, які маніпулюють історією, призводить до або реалізує їхній власний світ, є гарним прикладом останнього.

Кілька світів і подорожі в часі Приєднуючись до багатосвітової інтерпретації квантової фізики, альтернативні історії в художній літературі можуть виникнути як природне явище всесвіту. У цих роботах ідея полягає в тому, що кожен вибір, який робить кожна людина, призводить до різного результату, і обидва відбуваються в паралельних світах. Тому, коли людина вибирає між джемом або маслом на своєму тості, створюється два всесвіти: один, де ця людина вибрала джем, і інший, де ця особа вибрала масло. Концепція «бокової» подорожі в часі, термін, узятий із «Бічної подорожі в часі» Мюррея Лейнстера, використовується, щоб дозволити персонажам проходити через багато різних альтернативних історій, усі з яких походять із якоїсь спільної точки розгалуження.

Часто світи, які більш схожі один на одного, вважаються ближчими один до одного з точки зору цієї бічної подорожі. Наприклад, всесвіт, де Друга світова війна закінчилася інакше, був би «ближчим» до нас, ніж той, де імперський Китай колонізував Новий Світ у XV столітті. Г. Бім Пайпер використав цю концепцію, назвавши її «парачас» і написав серію історій про парачасову поліцію, яка регулювала подорожі між цими альтернативними реальностями, а також технологію для цього. Кіт Ломер використав ту саму концепцію «бокової» подорожі в часі у своєму романі «Світи Імперії» 1962 року. Такі романи, як «Пришестя квантових кішок» Фредерика Пола та «Анатем» Ніла Стівенсона, досліджують інтерпретацію «багатьох світів» у людському масштабі, постулюючи, що історичні події чи людська свідомість породжують альтернативні всесвіти чи дозволяють «мандрувати» серед них.

«Типи» всесвіту, які часто досліджуються в працях з боковою та альтернативною історією, включають світи, у яких нацисти виграли Другу світову війну, як-от у «Людині у високому замку» Філіпа Діка, СС-ВБ Лена Дейтона та «Фатерланді» Роберта Гарріса та світи, чия Римська імперія ніколи не падала, як-от "Roma Eterna" Роберта Сілверберга, "Романітас" Софії Макдуґал і "Воєначальники Утопії" Ленса Паркіна.

Подібні поняття

Антиземля

Концепція Антиземлі чи Протиземлі може здатися схожою на паралельний всесвіт, але насправді це окрема ідея. Антиземля — це планета, яка розділяє орбіту Землі, але міститься на протилежній стороні від Сонця, тому її не можна побачити з Землі. Немає необхідності, щоб така планета була схожа на Землю, хоча зазвичай у художній літературі вона практично ідентична Землі. Оскільки Антиземля розташована не лише в нашому всесвіті, але й у нашій Сонячній системі, досягти її можна за допомогою звичайної космічної подорожі.

Конвергентна еволюція та паралельна еволюція