2-га ескадра нічних винищувачів () — ескадра нічної винищувальної авіації Люфтваффе за часів Другої світової війни. Ескадра почала формування 1 вересня 1940 року з розгортання авіагрупи I./NJG 2, й завершила завершилося створенням восени 1944 року IV/NJG 2 і V/NJG 2, які, однак, участі у бойових діях не брали. Загалом NJG 2 мала у своєму складі п'ять авіаційних груп, озброєних нічними винищувачами Bf 110, Ju 88 тощо. NJG 2 була одним з підрозділів протиповітряної оборони, що протистояла стратегічним бомбардуванням авіації Королівських ПС і авіації армії США в кампанії зі Стратегічної повітряної оборони Рейху.
Історія частини I./NJG 2 була сформована 1 вересня 1940 року з елементів 1./ZG 1 на базі II./Nachtjagdgeschwader 1 (NJG 1). Вона стала першим формуванням, що носив ім'я 2-ї ескадри нічних винищувачів, якої ще не існувало в природі. Основною авіабазою I./NJG 2 був голландський аеродром, розташований у Гілзе-Реєн, звідки група виконувала дальні нічні винищувальні польоти над Північним морем і британським узбережжям.
II. група почала своє формування спочатку як окремий «штаффель» на основі 1./Zerstörergeschwader 2 (ZG 2). Офіційно повноцінна група була розгорнута 1 листопада 1941 року. Для формування її придавали підрозділи 4. і 6./NJG 1. 1 жовтня 1942 року вона стала IV./NJG 1, а існуюча III./NJG 2 стала новою II./NJG 2 з цього часу.
III./NJG 2 була сформована в березні 1942 року і 1 жовтня 1942 року стала йменуватися II./NJG 2. Друге формування відбулося в липні 1943 року з V./Nachtjagdgeschwader 6 (NJG 6). 30 жовтня 1944 року III./NJG 2 була знову перейменована на IV./Nachtjagdgeschwader 3 (NJG 3). А у свою чергу існуюча IV./NJG 3 стала новою III./NJG 3 у цій ескадрі. 30 жовтня 1944 року була сформована IV./NJG 2 з I./NJG 7 і 23 лютого 1945 року вона стала називатися NSGr 30. Остання V./NJG 2 була сформована шляхом перепідготовки III./Kampfgeschwader 2, але ця група не набула оперативних спроможностей. Штаб та штабна ескадрилья NJG 2 були сформована лише 1 листопада 1941 р. Таким чином, існуючі групи діяли самостійно або як доповнення до інших ескадр нічних винищувачів. Загалом на озброєнні підрозділів нічних винищувачів перебували Bf 110 C-2, C-4 і D-1; у останнього був знятий бак «Dachshund».
I./NJG 2 була винятком з правил. Основним літаком, що перебував на її озброєнні були модифіковані бомбардувальники Junkers Ju 88A-5 — позбавлені бомбардувального обладнання — і переобладнані під стандарт важкого винищувача Ju 88C-2. Dornier Do 17Z-7 Krauz також були переобладнані з бомбардувальників під стандарт нічного винищувача. Спочатку Do 17 і Ju 88 мали слабше озброєння, ніж Bf 110, але останні типи могли нести бомби, які вважалися ідеальними машинами для проведення операцій у разі відбиття ворожого вторгнення й завдавання ударів по наземних силах противника.
У ході битви за Британію I./NJG 2 під командуванням Карла-Генріха Гейзе, ветерана Легіону Кондор, була визначена як авіагрупа вторгнення, або ударна група, оскільки ідея розгортання повноцінної ескадри винищувачів вторгнення набирала обертів. Для забезпечення операцій з винищувальної авіації групі були виділені модифіковані літаки Do 17Z і Ju 88C зі збільшеною дальністю польоту, оскільки вони могли нести важке озброєння і бомби, на відміну від Bf 110, що мав менший радіус бойового застосування. Німецькі повітряні радари ще не були введені в дію протягом 1940 року, і німецькі екіпажі покладалися на візуальні контакти: навігаційні вогні і сигнальні ракети. На Do 17 Z-10 Kauz II був встановлений інфрачервоний прожектор для системи інфрачервоного виявлення Spanner Anlage, який допомагав виявляти та знаходити цілі. Наприкінці літа 1940 року персонал I./NJG 2 на авіабазі Гільзе-Рієн розробив тактику дій в операціях над Великою Британією. Перша спроба була здійснена вночі 23/24 жовтня 1940 року.
Втім, у 1940 році практика проведення операцій по вторгненню важких нічних бомбардувальників у британський простір виявилася складною. До грудня NJG 2 втратила 12 літаків і 32 члени екіпажу загиблими в бою, здобувши перемогу над 18 збитими літаками Королівських ПС. Незважаючи на заяви німецьких екіпажів, докази свідчили про значну кількість завищених перемог, а складність обґрунтування оголошених перемог у нічний час і над територією противника була очевидною. Проблеми на оперативному рівні призвели до того, що в період з серпня 1940 року по жовтень 1941 року для проведення місій вторгнення було доступно в середньому лише 20 летальних апаратів. З 1 жовтня 1940 року по 31 березня 1941 року екіпажі NJG 2 здійснили близько п'ятдесяти індивідуальних атак на літаки британського Бомбардувального командування. У листопаді у групі було 15 справних літаків, а до лютого 1941 року залишилося лише сім.
Пілоти-винищувачі почали накопичувати особисті здобутки у боях проти британської авіації. Одним з таких пілотів став Пауль Земрау. Свою 6-ту перемогу він здобув у ніч з 18 на 19 червня 1941 року біля Грейт-Ярмута. Загалом Земрау здобув 46 нічних перемог, поки не був збитий «Супермарин Спітфайрами» в лютому 1945 року під час нерозумного випробувального польоту в денний час. Були й інші успішні пілоти вторгнення, які не стали видатними нічними винищувачами. Альберт Шульц і Герман Зоммер з 2./NJG 2 здобули кілька перемог над Англією; пізніше Зоммер брав участь у битві за Середземномор'я. Зоммер довів, що винищувачі становлять загрозу для тренувальних центрів Королівських ПС, коли 29 квітня 1941 року збив інструктора на Airspeed Oxford, що підтверджено британськими джерелами. Вільгельм Байєр, ще один кавалер Лицарського хреста Залізного хреста, з 3./NJG 2, збив два літаки за дві ночі поспіль з 5 на 7 липня 1941 року, здобувши свою 10-ту перемогу. Гайнц-Горст Гісбах був ще одним пілотом, який розпочав свою льотну кар'єру з місій по вторгненню, а Гайнц Штрюнінг завершив місії по знищенню ворожих літаків з дев'ятьма перемогами. Загальна кількість збитих літаків збільшилась порівняно з 1940 роком.
У 1941 році, до середини жовтня, було заявлено про 128 збитих літаків британської Королівської авіації у порівнянню з 28 власними втратами. За іншими даними, німецькі втрати становили 55 літаків і 74 особи. Наявність на борту британських нічних винищувачів найсучасніших радарів повітряного перехоплення зробила польоти німців до Англії небезпечними. Ганс Хан з I./NJG 2 став провідним «експертом» з перехоплення бомбардувальників противника, але загинув у жовтні 1941 року, незадовго до того, як Адольф Гітлер віддав наказ припинити операції з перехоплення. Але, британські дані серйозно відрізнялися від німецьких. Так, у звітах Бомбардувального командування в період з 1 жовтня 1940 до 31 березня 1941 року лічилося лише сім втрат повністю знищених і 20 сильно пошкоджених літаків.
Незважаючи на високу ціну, яку довелося заплатити I./NJG 2, успіхи її пілотів постійно зростали. 26 червня 1941 року група здобула свою 100-ту перемогу. Розширенню та інтенсифікації операцій з винищувачами вторгнення, які здійснювали льотчики NJG 2 та NJG 1, заважав низький рівень виробництва нічних винищувачів Ju 88, що викликало розчарування Каммгубера — він вважав цей тип стандартним винищувачем для Люфтваффе. Натомість, коли стало зрозуміло, що нічні вильоти з винищувачами вторгнення дають багатообіцяючі результати, Гітлер раптом наказав припинити операції. З пропагандистською метою він вважав, що моральний дух німецького народу краще підніметься, якщо він побачить, як британські бомбардувальники знищуються і розбиваються над німецькою територією. Гітлер також був скептично налаштований через те, що не відбулося помітного зменшення кількості британських повітряних нальотів на Німеччину, а Королівські повітряні сили не застосовували таки методи в ході проведення німцями «Бліцу». 12 жовтня 1941 року наказ набув чинності.
Повітряний захист Рейху Наприкінці 1941 року майбутнє Бомбардувального командування опинилося під питанням після шокуючої доповіді Батта. 1942 рік став переломним для командування. У лютому 1942 року маршал авіації Артур Гарріс став командувачем Бомбардувального командування і став рушійною силою у створенні потужного командування важких бомбардувальників для проведення своїх операцій з бомбардування території нацистської Німеччини. Атаками на Любек у березні та Кельн у травні 1942 року розпочався новий етап кампанії з повітряної оборони Рейху. На початку наступальних операцій штаб/NJG 2 під командуванням Гюльсгоффа, II. група під командуванням Ленца та III. група під командуванням Бьонша, базувалися в Гільзе-Рієні. II./NJG 2, яка вирушила на Сицилію, повернулася у вересні 1942 року і розмістилася в Мельсбруку. Єдине відволікання від комплексних атак проти британської авіації відбулося в лютому 1942 року, коли II./NJG 2 взяла участь в операції «Доннеркіль» для забезпечення повітряного прикриття операції Крігсмаріне «Цербер».
Лент був одним з небагатьох пілотів NJG 2, які здобули перемогу в обороні нічного Любека, збивши свій 26-й літак противника. Успіх британської бомбардувальної авіації коштував їй лише 12 літаків. Під час останньої атаки на Кельн 30/31 травня 1942 р. NJG 2 нібито збила 11 бомбардувальників з 32, які записали на рахунок німецьких підрозділів нічних винищувачів. Загалом під час нальоту на місто був збитий 41 бомбардувальник. Атака Бомбардувального командування на Бремен у червні 1942 року коштувала йому 52 бомбардувальників; II./NJG 2 претендувала на збиття 16 з них. На цей час кілька пілотів-винищувачів з ескадри NJG 1 перевели до NJG 2. Гельмут Лент (49 перемог на кінець 1942 року) та Людвіг Беккер (44 перемоги), перший з яких був другим в історії нічним винищувачем, а другий — першим, хто здобув перемогу, воюючи з на борту літака, запровадженим у невеликій кількості в 1941 році. Пауль Гільднер (38 перемог) перейшов з NJG 1. Інші пілоти NJG 2 та їхні допоміжні екіпажі, Леопольд Феллерер, Гайнц Штрюнінг (23 перемоги), Генріх цу Зайн-Віттгенштайн (38 перемог), Рудольф Шенерт (23 перемоги) почали все частіше заявляти про збиті бомбардувальники в 1942 році. Гайнц Фінке у серпні 1942 року став асом, діючи в лавах ескадри.
Причиною такого зростання ефективності стало набуття досвіду екіпажами і наземними диспетчерами в поєднанні з надходженням на озброєння Люфтваффе високоефективних наземних радарів і впровадженням бортових комплексів, встановлених на нічних винищувачах. У листопаді 1941 року втрати серед британських бомбардувальників вже дали взнаки. Вінстон Черчилль наказав Бомбардувальному командуванню припинити нальоти на Німеччину, щоб зберегти сили на 1942 рік. Початкова реакція пілотів нічних винищувачів, які слідували тенденціям, заданим Лентом і Гілднером, на ліхтенштейнський радар була ворожою. Комплект сприймався як громіздкий і негативно впливав на продуктивність літака.
Перехід німецької авіації до оснащення приладами бортової радіолокації не був гладким. Виробничі збої і поспішне будівництво зашкодили їхньому потенціалу. Навіть у серпні 1943 року, через два роки після дебюту, 80 % комплектів, виготовлених і доставлених до оперативних центрів у Верлі і Гютерсло, мали дефекти, звідсіля технічні фахівці були постійно перевантажені ремонтними роботами. Значна частина ліхтенштейнських радарів була відправлена назад виробнику. Наслідком скорочення експлуатаційних комплектів стало те, що пріоритет надавався нідерландським частинам. I./NJG 1 і II./NJG 2 отримали пріоритет, оскільки вони патрулювали повітряний простір, який найчастіше використовувався ескадрильями Бомбардувального командування, що прямували на об'єкти в Німеччині. Висококваліфіковані команди технічного обслуговування забезпечили цим групам вищий за середній рівень експлуатаційних комплектів.