Має́ток (; ; , від , «господа»; ) — велике приватне землеволодіння з орними землями, коморами і поселеннями, а також часто з садибою та будинком власника. Існували в усіх частинах світу. Належали, зазвичай, представникам світської аристократії (шляхті, дворянству, магнатерії, поміщикам) та духовенству (монастирям, храмовим комплексам, релігійним лідерам тощо). Протиставлялося державному землеволодінню або володінням монарха (королівщині, імператорському землеволодінню). Також — маєтності, сеньйорія, домінія. Переносно маєтком називали будинок власника маєтку, а також майно.
Термін Українське слово «маєток» походить від , етимологічно «майно», пов'язане з «мати».Етимологічний словник української мови: В. 7 т./ АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред) та ін.— : Наук. думка, 1983. Т. 3: М/ Укл.: Р. В. Болдирєв та ін.— 1989. ISBN 5-12-001263-7 Т. З.: Кора — М/ Укл.:Р. В. Болдирєв та ін.-1989.-552с. ISBN 5-12-001263-9. 10450 прим. (с.:358) Маєтниця — «поміщиця, землевласниця», маєтність — «майно, маєток». Близькі за значенням слова: «господа», «обійстя», «осад», «селитьба».
Англія Манор (маєток)
Австро-Угорщина Домінія
Іспанія
Сенйорія
Лівонія (Латвія і Естонія) Миза (, , ) — аборигенна назва маєтків на теренах історичної Лівонії (сучасних Латвії та Естонії). Лицарська миза
Польща Маєток, фільварк, Ключ
Росія Право володіння земельною ділянкою з садибою набувалося шляхом
успадкування від батьків через ; дарування від родичів (дарча); розділу між братами і сестрами після смерті одного з батьків проводився за роздільним актом (запис); Посаг дружини згідно записаного договору; придбання згідно купчої; перетворення простроченої заставної приватній особі в купчу; купівля маєтків описаних за несплату боргів з відповідно купчої; царське дарування за військові заслуги (так звані «вислужені вотчини» й «заслужені маєтки») згідно жалуваних або даних грамот; царське дарування за особливі заслуги за царським указом Большакова Н. В., «Помещики Аргуновской волости Покровского уезда Владимирской губернии». — : НИА-Природа, 2004. — 252 с. — ..
Україна Існування земельних маєтків у київського і галицького боярства фіксується в документах ХІІ ст., в часи Київської РусіГрушевський М. Історія України-Руси. Том III. Розділ III. Суспільні верстви. Люде княжі, дружина й її верстви, дружини боярські, великість дружин, їх склад, дїдичність урядів; боярські, маєтности, земська аристократія в дружинї; княжа служба.. Одні дослідники вважають, що це були князівські тимчасові бенефіції за службу боярам з князівського земельного фонду; інші сприймають їх як повні приватні маєтності (вотчинні, типу фільварків), власниками яких були бояри.
Відписні маєтності Рангові маєтності Старостинські маєтності Фондові маєтності Генеральне слідство про маєтності Палати державних маєтностей
Часто маєтком називають володіння шляхти, дворян і заможних представників інших класів до початку XX ст.
За соціальним статусом виділяють такі категорій маєтків: боярські маєтки XVI століття дворянські, поміщицькі маєтки XVIII—XIX ст. маєтки міщан, релігійних діячів За місцем розташування: заміські (в основному маєток-село) міські маєтки (здебільшого особняки) XVIII—XIX ст. За географічним розташуванням: маєтки Правобережної України (Вороновиця, Муровані Курилівці, Коростишів, Нова Чортория, Біла Церква, Немішаєве) маєтки Лівобережної України (Батурин, Качанівка, Сокиринці, Березова Рудка, Хомутець) маєтки Півдня України (Асканія-Нова, Гурзуф, Кореїз, Гаврилівка, Василівка) За національною приналежністю: маєтки українців (Ґалаґани, Лизогуби, Терещенки, Харитоненки, Симиренки) маєтки поляків (Стецькі, Потоцькі, Миклашевські, Тарновські, Олізари) маєтки німців (Фальц-Фейни, фон Мекки, Лінке) маєтки росіян (Воронцови, Мордвінови, Попови, Уварови) маєтки інших національностей (Остен-Сакени, Рішельє, Мазеракі) До складу класичного дворянського маєтку зазвичай входили:Лавренчук І.Маєткові комплекси України: особливості формування та розвитку Інна Лавренчук // Українознавчий альманах. — 2012. — вип. 8. — С. 170
палац або панський будинок, флігелі для гостей, службові (будинок садівника, управляючого) та господарські споруди (кухня, льох), парк із малими архітектурними спорудами (альтанки, ротонди, гроти, штучні руїни), водяними поверхнями (озера, річка, став, море), оранжереї або зимові сади, економії (лісопильня, олійниця, стайня), будинки для челяді, церква (костьол, придомова каплиця), які часто ставали родовими усипальницями.
Міські дворянські маєтки, характерні для Києва, Одеси, Львова, зазвичай складались з особняка, необхідних «служб» (стайня, льох, кухня) будинок для обслуги), невеликого парку.
Багато маєтків на теренах України будувалися за оригінальними проектами відомих іноземних архітекторів, скульпторів, художників, хоча деякі власники використовували місцевих митців, іноді навіть творчих кріпаків.Лавренчук І.Маєткові комплекси України: особливості формування та розвитку Інна Лавренчук // Українознавчий альманах. — 2012. — вип. 8. — С. 170—171
Деякі маєтки власники перетворювали на культурні осередкиЛавренчук І.Маєткові комплекси України: особливості формування та розвитку Інна Лавренчук // Українознавчий альманах. — 2012. — вип. 8. — С. 172, де збирались, а іноді жили і працювали художники, музиканти, поети, письменники (Качанівка Яготин, Березова Рудка). А іноді маєтки перетворювались на науково-дослідні установи (Тростянець, Веселі Боковеньки).
Деякі маєтки мали величезні бібліотеки, колекції картин, ікон, зброї і т.ін. Втім, окремі власники створювали невеликі колекції, пов'язані з цінностями роду (наприклад, колекція портретів всіх представників роду Міклашевських у маєтку в с. Волокитне), сімейними традиціями або прихильністю до якогось митця. Зокрема, Іван Скоропадський створив колекцію картин, із зображенням краєвидів України художника В. М. Резакова), а деякі творили цілі музеї (наприклад, рід Харитоненків володів однією із найбільших колекцій живопису та збіркою давніх ікон). Отже, патріотично налаштовані власники дбали про збереження культурного надбання своїх пращурів. Родинні портретні галереї або портрети визначних історичних діячів з маєткових комплексів нерідко ставали «початковим капіталом» державних музеїв. Зокрема колекції В. В. Тарновського суттєво поповнили музейні колекції Чернігівського історичного музею та національного музею історії України. У свій час за рахунок коштів місцевих поміщиків (М. П. Урусова, А. С. Деконської, М. М. Крашеннікова) відомий дослідник історії українського козацтва Д. І. Яворницький провів низку археологічних розкопок, знахідки яких поповнили музей ім. О. М. Поля (нині Дніпропетровський історичний музей). А на території маєтностей Леона Сапєги, за його фінансової підтримки, було відкрито декілька пам'яток трипільської культури (нині с. Більче-Золоте).
Після Жовтневого перевороту 1917 р. деякі власники маєтків емігрували за кордон, деяких знищили більшовики, деякі повмирали від потрясінь. У період 1917—1939 рр. маєтки грабувались, нищились. Частина з них не збереглась внаслідок військових дій, пожеж, природних і людських факторів руйнування, а також в результаті постійних реконструкцій та перебудов. В них розмістились лікувальні та профілактично-оздоровчі комплекси, освітні, виховні та адміністративно-господарські установи, наукові та культурно-просвітницькі інституції, релігійні заклади.
В Україні наразі близько 3 тисяч заміських маєтків-пам'яток історії та архітектури, від пам'яток місцевого, національного значення до пам'яток світової спадщини.
Більшість з них в аварійному стані.
Див. також Фільварок Становий поділ суспільства Домінія Ключ Маєток Лібермана Маєток Стецьких Маєток фон Мекк (Копилів) Митці і маєтки України Указ про єдиноспадковість Рангові маєтності Рентні маєтності Маєток (фільм)
Примітки
Джерела Великий тлумачний словник сучасної української мови / Голов. ред. В. Т. Бусел, редактори-лексикографи: В. Т. Бусел, М. Д. Василега-Дерибас, О. В. Дмитрієв, Г. В. Латник, Г. В. Степенко. — : Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. 2-ге вид. — 1728 с. Іван Родічкін, Ольга Родічкіна, Старовинні маєтки України. — : Мистецтво, 2009, 384 с. Темірова Н. Р. Поміщики України в 1861—1917 рр.: соціально-економічна еволюція/ Надія Темірова. — Донецьк: ДонНУ, 2003. — 320 с. Лавренчук І. Маєткові комплекси України: особливості формування та розвитку / Інна Лавренчук // Українознавчий альманах. — 2012. — вип. 8. — С. 169—173 Лавренчук І. Творча діяльність у контексті маєтків України / Інна Лавренчук // науково-краєзнавчий збірник «МАЄТОК». — Самчики, 2015. — Випуск 5. — С. 111—150.
Посилання