База підводних човнів у Лор'яні або База підводних човнів Керома́н — бункерний комплекс часів Другої світової війни, розташований у Лор'яні (Бретань, Франція). Він знаходиться на півострові Керома́н, у гавані Лор'яна і виходить на Біскайську затоку. З 1946 року носить ім'я Жака Стоскопфа, інженера, помічника керівника будівництва бази, і водночас героя французького руху Опору.

Комплекс будувався з 1941 і по 1944 нацистською Німеччиною під час окупації Франції, був призначений для розміщення 2-ї і 10-ї флотилії підводних човнів (). Система бункерів була частиною системи Атлантичного валу — берегових укріплень зведених для запобігання висадки союзників. Його присутність і велика міцність стали причинами бомбардування прилеглого міста Лор'ян британськими та американськими військово-повітряними силами в січні-лютому 1943. А також, пізніше, облоги гарнізону Лор'яна, який капітулював 10 травня 1945.

База була відновлена ВМС Франції після закінчення конфлікту і використовувалася до 1997 року французькими підводними силами. Управлялася ВМС Франції, як частина французької програми по створенню атомних підводних човнів з балістичними ракетами і для будування кораблів для військово-морського флоту на основі композитних матеріалів.

Наприкінці 1990-х років це місце було перетворено на морський центр, що спеціалізується на прогулянкових човнах і морських перегонах. Тут також розташований бізнес-центр, орієнтований на морський світ, музей, створений на підводному човні «Flore», а також музей «Місто вітрильників Еріка Табарлі».

Комплекс складається з трьох бункерів, Кероман-I, II і III, та двох купольних (соборних) бункерів, розташованих в районі рибальського порту Кероман, а також бункера, розташованого в Ланесте, на березі річки Скорфф. Для їх спорудження було залучено 15000 будівельників і залито майже мільйон кубометрів бетону. Три бункери Кероман мають від п'яти до семи ніш, призначених для розміщення U-Boot, вони мають дахи товщиною 3.5 метрів для K1 і K2 і 7.5 м для K3.

Історія

Ситуація в Лор'яні перед Другою світовою війною

Місто Лор'ян розвинулося після заснування Французької Ост-Індської компанії в 1666 році, і його порти зазнали кількох послідовних модернізацій. У 1920-х роках інженер Анрі Вер'єр розбудував нинішній рибальський порт Кероман і забезпечив його сучасним обладнанням. Стапель був урочисто відкритий у 1927 році. Анрі Вер'єр планував розширити цей порт до півострова Кероман, побудувавши там нові доки, а також заводи з переробки риби.

Указом від місто відновило свій статус морської префектури, і перед початком війни мало гарнізон з майже 5600 моряків і військовий арсенал, в якому працювало близько 5 тис. робітників, що було досить багато як для населення агломерації в 60 тис. жителів.

Місто Лор'ян служило базою для відходу перед німецьким наступом в червні 1940. Золото з бельгійських і польських національних банків було евакуйовано через його порт 17-18 червня 1940 року. Того ж дня адмірал Франсуа Дарлан, перед відступом до Бордо наказав місцевим силам чинити опір наступу німців. Віце-адмірал Пенфентеньо, який відповідав за місто, застосовував політику випаленої землі: паливні резервуари міських портів були підпалені, боєприпаси затоплені в гавані, а двері резервуарів арсеналу підірвано мінами. 21 червня німецькі війська, які перегрупувалися в Кемперле, атакували Гідель. Того ж дня було окуповано і місто Лор'ян.

Використання нацистською Німеччиною

Вибір місця

На початку червня 1940 адмірал Карл Деніц, тодішній старший командир підводних човнів Кригсмаріне, послав офіцерів зі свого штабу для інспекції портів на узбережжі Франції, для пошуку потенційних баз для базування підводних човнів. Після підписання Комп'єнського перемир'я 22 червня вже наступного дня він відправився в Лор'ян. Місто мало сучасне обладнання, з'єднання залізницею і менш страждало від британських ударів, ніж наприклад Брест. Тому він вирішив перевезти сюди свій штаб, а також розмістити тут 2-гу Флотилію підводних човнів. Головнокомандувач Кригсмаріне, адмірал Еріх Редер, відвідав місто 8 серпня 1940 року.. Через кілька місяців, Деніц оселився на віллі в районі Лармор-Пляж, що поблизу півостріва Кероман.

Німецькі робітники покинули базу у Вільгельмсгафені наприкінці червня, щоб дістатися до Лор'яна, і вже 2 серпня почали ремонтні роботи на місці. Гавань ще раніше проінспектували на предмет ризику магнітних мін, і 6 липня порт оголосили відкритим. Перший підводний човен, U-30, прибув для дозаправки вже наступного дня. Ведуться роботи з відновлення портової інфраструктури, і деякі з них, такі, як стапель рибальського порту, зміцнюються, щоб дозволити використання підводними човнами. У вересні вже 17 підводних човнів зайшли в порт, і ще 40 наступного місяця.

Перша атака на порт 12 бомбардувальників відбулась 23 серпня. До липня 1941 регіон регулярно бомбардувався. Потім окупанти вжили кілька заходів пасивної оборони, і Деніц зустрівся з Гітлером 28 жовтня 1940 в околицях Парижа, щоб попросити його про будівництво трьох баз у Лор'яні, Бресті та Сен-Назері. 7 листопада 1940 Гітлер наказав побудувати захисні бункери для підводних човнів на узбережжі Атлантичного океану, і перші наради з цього приводу відбулися в Лор'яні в присутності Фріца Тодта 15 і 16 листопада. Остаточно Гітлер затвердив план будівництва 23 грудня 1940.

Будівництво бази Для розміщення майбутньої бази було обрано півострів Кероман. Будівництво доручено головному інженеру Трібелю, який раніше працював на базі Гельголанд. Трібель спочатку планує розкопати півострів, щоб створити канал, який би з'єднував ніші бункерів, які функціонували б як затоплювані басейни. Але дослідження надр навмисно спотворюються людьми з Лор'яна таким чином, щоб змусити німців повірити, що цей проект вимагатиме значних земляних робіт. Потім розробляється другий проект, структурований навколо стапелю, в якому підводні човни знаходитимуться в сухих доках. Він був затверджений Гітлером, і роботи почалися в січні 1941.

Перші роботи були розпочаті в січні 1941 року, а в травні 1941 року було урочисто відкрито два купол-бункериНазва «купол-бункери» походить від їх форми, що нагадує куполом форму собору. Деякі автори також використовують для їх позначення назву «Соборний бункер» поблизу стапелю рибальського порту. Будівництво бази Кероман-I розпочалося в лютому 1941 року, а бази Кероман-II — через три місяці, у травні. Кероман-I був урочисто відкритий 1 вересня 1941 року, а Кероман-II — у грудні того ж року. Бункер у Ланесте, здатний вмістити дві підводні човни, будувався з листопада 1940 року та був урочисто відкритий 1 жовтня 1941 року.

Матеріальні та людські ресурси На будівництво бази працювало майже 15 тис. робітників; ще до 10 тис. працюють у регіоні над будівництвом інших споруд Атлантичного валу. У квітні 1942 історик Зонке Нейцель записав : 5780 французів зайнято роботами на об'єкті, 3178 німців, 1467 голландців, 1296 бельгійців, 501 іспанець, 89 італійців, і ще 90 робітників з інших країн. До них треба додати працівників, найнятих субпідрядними компаніями.

Спочатку робітників приваблюють високі зарплати, більш ніж на 50 % більше тих, що пропонувалися сільськогосподарським робітникам у Морбіані. Однак, оскільки їх чисельність залишалася недостатньою, німці були змушені звернутися до французької адміністрації з проханням збільшити кількість з лютого. Заклики залишилися безрезультатними, оскільки кількість військовополонених була досить високою (близько 20 % фермерів у регіоні) і набір мав відбуватися далеко від регіону. Закон про встановлення обов'язкової трудової повинності від 16 лютого 1943 забезпечив організацію Тодта в Лор'яні 22285 робітниками, дві третини з яких працювали на будівництві бази.

Приміщення для житла були зведені у у вигляді дерев'яних бараків, розкиданих у радіусі 15 км навколо будівельного майданчика. Також для цих цілей були використані в'язничні табори Морбіан попередньо звільнені від в'язнів. Організація Тодта також забезпечувала мінімальне дозвілля для будівельників, відкривши зали для кінотеатрів та публічні будинки.

Майже мільйон кубічних метрів бетону було використано для будівництва цих баз, що становить майже чверть бетону, виробленого у Франції для німецьких військових споруд. На майданчик завезли 60 тис. вагонів матеріалів, а також деревини для опалубки. Для транспортування піску необхідного для заливки бетону, побудували кілька залізничних колій: до гирла Лаїти на заході та до річки Етель на сході. Додаткова залізнична станція була відкрита приблизно за десять кілометрів від місця, поблизу Оре, для зберігання матеріалів. Гравій що використовувався для бетону видобувався в місцевості Пентьєвр на півострові Кіберон.

Бомбардування будівельного майданчика та рух Опору

Будівельний майданчик постраждав від кількох бомбардувань союзників. Однак вони були обмеженого масштабу, бо союзники головним чином націлювалися на Брест, де важкий крейсер «Адмірал Гіппер» став на якір в кінці грудня 1940, а крейсери «Шарнхорст» і «Гнейзенау» — з кінця березня 1941. У січні Лор'ян став об'єктом трьох нальотів по п'ять бомбардувальників у кожному. З 15 по 22 березня 1941 було здійснено чотири нальоти, загалом було використано понад 110 бомбардувальників. У травні було два нальоти, загалом 10 літаків вдарили по місту, потім у липні була атака 47 літаків і ще одна атака в ніч на 24 листопада загалом 53 літаки. Цього дня бункер Scorff, а також бункер Кероман-I і II якраз вступили в стрій. До цих нальотів треба додати нальоти літаків, відведених від своїх запланованих цілей: 20 бомбардувальників атакували місто в квітні 1941, відвернувши від Бреста, а чотири інших у вересні, відвернувши від Гавра. Втрати були перш за все серед будівельників: 80 робітників загинули під час британського бомбардування в ніч з на 17 травня 1941 року, і ще 48 під час американського бомбардування і ще 10 під час бомбардування 18 листопада 1942.

Рух Опору досягнув будівельного майданчика. Геологічні дослідження були сфальсифіковані, щоб уповільнити роботи в грудні 1940. Плани бази були передані Лондону в грудні 1941 інженером з арсеналу Альфонсом Тангі. Заступник директора арсеналу Жак Стоскопф повідомляв союзникам про рух підводних човнів. В межах арсеналу з грудня 1940 року по січень 1944 року офіційно зафіксовано 18 акцій. У місті та його околицях з липня посилився саботаж, а також акти пасивного опору, такі як демонстрації. В бордель Організації Тодта було підкладено вибухівку.

Розширення бази Недостатній розмір перших двох бункерів Keroman не дозволяв розмістити деякі підводні човни, такі як тип IX D і тип XB, занадто довгі для цих установок, а також тип XXI занадто високий для них. Тому було прийнято рішення побудувати третій бункер, Кероман-III, під час візиту Фріца Тодта до Лор'яна . Роботи розпочалися в жовтні 1941, а будівля була введена в експлуатацію в лютому 1943. Протягом 1943 року базу було розширено шляхом додавання складських приміщень до її лівої частини та в задній частині добудови приміщення завширшки та завдовжки. Тоді ж на першому поверсі було додано три бункери ближнього захисту, а також три зенітних укриття на даху. Два кораблі, крейсер Strasbourg і Crapaud, були затоплені в 1944 році навпроти його входів, щоб перешкодити проходженню повітряних торпед.

У 1942 році почалося будівництво Атлантичного валу. Рейд на Сен-Назер, проведений союзниками на базу підводних човнів Сен-Назер показаd, що цей тип сховищ залишався вразливим для наземних наступальних дій: внаслідок цього переглядається оборона району Лор'ян. Периметр оборони простягається на смугу довжиною углиб суші, а також включав базу військово-морської авіації Ланн-Біує. Майже 400 казематів, кулеметних гнізд і сторожових веж були побудовані між гирлом Лаїти та річкою Етель.