Вільям Стюарт Халстед (23 вересня 1852, Нью-Йорк — 7 вересня 1922, Балтимор, Меріленд, США) — американський хірург, який наголошував на суворій асептичній техніці під час хірургічних процедур, був одним із перших прихильників нововідкритих анестетиків, запровадив кілька нових видів операцій, зокрема, радикальну мастектомію при раку молочної залози. Разом з Вільямом Ослером (професором медицини), Говардом Етвудом Келлі (професором гінекології) та Вільямом Велчем (професором патології), Галстед був одним з «великої четвірки» професорів-засновників лікарні Джона Гопкінса. Відстоював необхідність стерильності в хірургії.
Його операційна в лікарні Джона Гопкінса знаходиться у відділенні G, її описували як маленьку кімнату, де відбувалися медичні відкриття та дива. За словами інтерна, який працював в операційній Холстеда, він володів унікальною технікою, оперував пацієнтів з великою впевненістю і часто досягав ідеальних результатів.
Протягом усього свого професійного життя він був залежним від кокаїну, а згодом і від морфію, які в той час не були заборонені. Як свідчить щоденник Ослера, у Халстеда розвинувся високий рівень толерантності до морфіну. Він «ніколи не міг зменшити дозу до менш ніж трьох гранул на день» (200 мг). Залежність стала наслідком експериментів з використання кокаїну як анестезії, які він проводив на собі.
Раннє життя
Холстед народився 23 вересня 1852 року в Нью-Йорку в багатій родині. Його матір'ю була Мері Луїза Хейнс, а батьком — Вільям Міллз Холстед-молодший. Він був найстаршим з чотирьох дітей. Його батько був бізнесменом у компанії «Холстед, Хейнс і компанія», яка займалася постачанням галантерейних товарів. Вільям Голстед-молодший був дуже залучений до життя громади.
Сім'я мала англійське походження і була дуже заможною, маючи два будинки в штаті Нью-Йорк. Один з їхніх будинків знаходився на П'ятій авеню в Нью-Йорку, а інший — у маєтку в окрузі Вестчестер, штат Нью-Йорк. Хоча Холстед був вихований у пресвітеріанській церкві, у зрілому віці він став агностиком. Холстед навчався вдома з репетиторами до 1862 року, коли у віці десяти років його відправили до школи-інтернату в Монсоні, штат Массачусетс. Йому не подобалася його нова школа, і він навіть втік звідти одного разу. Пізніше його зарахували до Академії Філліпса в Андовері, штат Массачусетс, яку він закінчив у 1869 році. Після року навчання вдома вступив до Єльського коледжу. У Єлі Холстед був капітаном футбольної команди, грав у бейсбол і веслував у команді екіпажу, але його академічні досягнення були нижчими за середні. Однією з його соціальних невдач став випускний рік, коли його не прийняли до престижного таємного товариства «Череп і кістки». Наприкінці останнього курсу Єльського коледжу у нього з'явився новий інтерес до медицини. Галстед відвідував медичні лекції в Єльській медичній школі та вивчав книги з анатомії та фізіології.
Медична освіта Після закінчення Єльського університету в 1874 році Галстед вступив до Коледжу лікарів і хірургів Колумбійського університету. Історики не впевнені, чому Галстед відвідував медичну школу. Деякі вважають, що його надихнула участь батька в медичних організаціях. Інші думають, що він не міг уявити себе в сімейному бізнесі. Вступивши до медичної школи, він залишив свої ранні академічні труднощі позаду. Серед лікарів, які відіграли центральну роль у його становленні як науковця-медика, є Генрі Б. Сендс, відомий хірург, який був наставником Галстеда в цей час. Холстед працював асистентом професора фізіології Джона Колла Далтона, який також мав на нього великий вплив. Під час навчання в медичній школі Холстед у вільний час працював в аптеці. Після двох років навчання в медичній школі Холстед почав вигоряти. Він скаржився на погану пам'ять, тому влітку другого року навчання поїхав на Блок-Айленд у Род-Айленді. Тут він навчався, одночасно беручи участь у таких заходах, як риболовля та вітрильний спорт. Потім він склав конкурсний іспит, щоб подати заявку на стажування в лікарні Бельв'ю в Нью-Йорку, хоча ця програма була відкрита лише для студентів з медичною освітою. Холстед дуже добре склав іспит і був удостоєний можливості пройти стажування на посаді домашнього хірурга лікарні Бельв'ю, в якій пробув протягом року.
Більшу частину свого стажування Холстед провів у медичних палатах, але також допомагав у деяких хірургічних операціях. Умови в лікарні були дуже антисанітарними; кровотечі у пацієнтів були звичайною практикою в той час, а хірургічні інструменти не були так добре доглянуті, як зараз. Інтерни бігали по лікарні з відрами, повними гною від пацієнтів. Під час інтернатури Галстед познайомився з використанням антисептиків завдяки лікарям, які використовували методику Джозефа Лістера, створену в 1867 р. Це викликало інтерес у Галстеда, і він допомагав у боротьбі з інфекціями в Бельвю протягом решти інтернатури. Він закінчив свою академічну кар'єру в першій десятці свого класу в медичній школі. Потім він взяв участь у конкурсі, який поставив його на перше місце у своєму класі. 1877 року він закінчив навчання зі ступенем доктора медицини.
Медична кар'єра Після закінчення університету Галстед приєднався до Нью-Йоркського госпіталю як домашній лікар у квітні 1878 року, де він запровадив лікарняну карту, яка відстежувала температуру, пульс і дихання пацієнта. Саме в Нью-Йоркському госпіталі Холстед познайомився з патологоанатомом Вільямом Велчем, який став його найближчим другом. Він залишив Нью-Йоркський госпіталь у жовтні 1878 року.
Холстед вичерпав усі можливості медичної освіти, які могли запропонувати Сполучені Штати на його посаді, оскільки на той час не існувало жодної програми для підготовки недавніх випускників медичних шкіл до кар'єри в медицині. Тоді Галстед поїхав до Європи, де навчався під керівництвом кількох видатних хірургів і вчених, зокрема Едоардо Бассіні, Ернста фон Бергмана, Теодора Біллрота, Генріха Брауна, Ганса Кіарі, Фрідріха фон Есмарха, Альберта фон Келлікера, Яна Мікуліча-Радецького, Макса Шеде, Адольфа Штера, Річарда фон Фолькмана, Антона Вьольфлера, Еміля Цукеркандля. Серед інших він особливо зблизився з Антоном Вельфлером, що дало йому необмежений доступ до ресурсів. Відносини, які Голстед встановив з цими майбутніми лідерами у своїх галузях, триватимуть все життя. У цей час в Європі рак тільки починав вивчатися більш широко, що робить час його приїзду ідеальним. Цей досвід надихнув його на безліч нових медичних ідей і практик, яким він сприятиме в Сполучених Штатах.
Галстед повернувся до Нью-Йорка у 1880 році і наступні шість років вів надзвичайно активне та енергійне життя. Як і тоді, коли Галстед відвідав Європу, це був сприятливий час для його участі, оскільки хірургія стояла на порозі різних важливих відкриттів. Він оперував у кількох лікарнях, включаючи лікарню на Чемберс-стріт, Коледж лікарів і хірургів, де він був асистентом-демонстратором з анатомії, Благодійний госпіталь, Лікарня Бельвю та лікарня Рузвельта (в даний час Mount Sinai West), де він був запрошеним лікарем у всіх трьох, та Емігрантський госпіталь, де він був головним хірургом. У лікарні Бельвю він переконав лікарню встановити намет, який використовувався як його хірургічна зона, де він міг практикувати ідею антисептичної хірургії. На той час цей проект коштував 10 000 доларів.
Галстед також почав викладати, але він значно відійшов від класичних методів навчання. Він реформував клас, створивши більше практичного досвіду в поєднанні з теорією для своїх студентів, які, як правило, були найкращими у своїх класах. Завдяки цьому він був надзвичайно популярним, надихаючим і харизматичним викладачем. У 1882 році він провів одну з перших операцій на жовчному міхурі в США, холецистотомію, виконану його матері на кухонному столі о 2 годині ночі, під час якої він видалив сім жовчних каменів. Його мати повністю одужала. Галстед також провів одне з перших екстрених переливань крові в США. Його викликали до сестри після того, як вона народила дитину. Він побачив, що вона знепритомніла від втрати крові, і наважився на сміливий крок — здав свою кров, перелив свою кров сестрі, а потім прооперував її, щоб врятувати їй життя. Завдяки цим операціям Халстед став відомим як сміливий, і його репутація як хірурга поступово зростала.
У 1884 році Халстед прочитав доповідь австрійського офтальмолога Карла Коллера, в якій описувалася анестезуюча дія кокаїну при закапуванні на поверхню ока. Халстед, його студенти та колеги-лікарі експериментували один на одному, і продемонстрували, що кокаїн може викликати безпечну та ефективну місцеву анестезію при місцевому застосуванні та ін'єкціях. Холстед також вводив собі наркотик, щоб протестувати його перед застосуванням на своїх пацієнтах під час операцій. У процесі роботи Галстед та деякі інші його колеги стали залежними від препарату. Галстед і Др. Річард Холл були єдиними колегами, які стали залежними і пережили свої проблеми з кокаїном. Халстед продовжував активну кар'єру, борючись зі своєю залежністю протягом п'яти років. Однак за цей час з'явилися деякі підказки про його стан.
У 1885 році Холстед опублікував статтю в Нью-Йоркському медичному журналі, але вона була незв'язною. Вона демонструвала, в якому стані перебував Голстед зі своєю залежністю від кокаїну. Його близький друг Гарві Фаєрстоун усвідомлював серйозність ситуації, і організував викрадення Холстеда та посадку на борт пароплава, що прямував до Європи. Протягом двох тижнів, необхідних для завершення подорожі, Холстед пройшов ранню, грубу форму детоксикації. Після повернення до Сполучених Штатів він знову потрапив у залежність і добровільно визнав себе залежним у санаторії «Батлер» у провінції Провіденс, Род-Айленд, де його намагалися вилікувати від кокаїнової залежності за допомогою морфію. Він пробув там сім місяців. Незважаючи на те, що він залишався залежним від морфію до кінця свого життя, він продовжив свою кар'єру хірурга-новатора; багато з його інновацій залишаються стандартними процедурами в операційній. Однак залежність від кокаїну поклала край його медичній кар'єрі в Нью-Йорку.
Після звільнення з Батлера у 1886 році Холстед переїхав до Балтимора, штат Меріленд, щоб приєднатися до свого друга Вільяма Велша в організації та запуску нової лікарні Джона Гопкінса. Холстед почав працювати в експериментальній лабораторії Велча і представив доповідь у Гарвардській медичній школі. Незабаром після цього його знову прийняли до лікарні Батлера, де він пробув дев'ять місяців. Після цього він повернувся до Балтимору. Коли в травні 1889 року відкрилася лікарня Університету Джона Гопкінса, він став завідувачем амбулаторного відділення, виконуючим обов'язки хірурга лікарні та доцентом кафедри хірургії за рекомендацією Велча, коли перший кандидат на цю посаду не пройшов відбір. Ці нижчі посади натякали на те, що адміністрація все ще була стурбована минулою кокаїновою залежністю Холстеда. У 1890 році його призначили головним хірургом лікарні. 1892 року Галстед разом із Велчем, Вільямом Ослером і Говардом Келлі заснував Медичну школу Джона Гопкінса і був призначений її першим професором хірургії. У порівнянні з його викладанням у Нью-Йорку, викладання Галстеда занепадало. Він приділяв увагу окремим студентам та ігнорував решту. Однак він також давав певним ординаторам, які працювали під його керівництвом, безпрецедентний досвід навчання через обсяг відповідальності, яким він їх нагороджував. За ці роки в університеті Джона Гопкінса йому приписують численні досягнення в хірургічному світі.
Досягнення Галстеду приписують започаткування першої офіційної програми підготовки хірургічних ординаторів у США в Університеті Джона Гопкінса. Він базувався в основному на ідеях, які він отримав в Європі, особливо у німців, австрійців та швейцарців. Це стало основою для сучасних програм підготовки резидентів. Програма починалася зі стажування невизначеної тривалості (особи переходили на наступний рівень навчання, коли Халстед вважав, що вони готові до нього), потім шість років роботи асистентом ординатора, а потім два роки домашнього хірурга.