Наукова фантастика — дуже різноманітний жанр — з точки зору літератури, кінематографії та інших медіа. Оскільки щодо його визначення серед науковців та ентузіастів немає єдиної думки, його походження залишається відкритим питанням, але все ще належить до сфери літератури.
Будучи нерозривно пов'язаною з поняттям науки"Науково-фантастичні історії — це історії, в яких якийсь аспект майбутньої науки або високих технологій є настільки невід'ємною частиною історії, що, якщо вилучити науку або технологію, історія руйнується. " «Science fiction stories are those in which some aspect of future science or high technology is so integral to the story that, if you take away the science or technology, the story collapses.» citato in: , передумови для народження жанру наукової фантастики були сформовані з XVI століття і поглиблені з науково-технічною революцією, зокрема після відкриттів Галілея та Ньютона в астрономії, фізиці та математиці, особливо Просвітництвом. Айзек Азімов вважає основною передумовою зародження наукової фантастики саме промислову революцію, вважаючи, що галузь вимагає широкого та свідомого розвитку відносин між наукою та технологією.Isaac Asimov, Introduzione a Il grande libro della fantascienza classica, Interno Giallo Editore, Milano, 1991. З цих причин, щоб визначити дату народження сучасної наукової фантастики, її умовно встановлюють у квітні 1926 року, коли в Сполучених Штатах вийшов перший спеціалізований журнал англійською мовою «Емейзін сторіз» редактора Г'юго Гернсбека , що знаменує момент, коли наукова фантастика почала ставати масовим явищем. Проте, багато попередніх творів можна віднести до цього жанру, від готичного роману «Франкенштейн» Мері Шеллі до наукових романів Жуля Верна та Герберта Веллса або навіть набагато старіших творів, таких як «Правдива історія» Лукіана. Деякі вчені називають оригінальним науково-фантастичним текстом «Епос про Гільгамеша», що датується ХХІІ-ХХІ століттям до нашої ери, тоді як інші визначають перші елементи наукової фантастики в арабській літературі пізнього Середньовіччя.Dr. Abu Shadi Al-Roubi (1982), «Ibn al-Nafis as a philosopher», Symposium on Ibn al-Nafis, Second International Conference on Islamic Medicine: Islamic Medical Organization, Kuwait (cfr. Ibnul-Nafees As a Philosopher, Encyclopedia of Islamic World)
Наукова фантастика як певний жанр розвинулась і вибухнула в першій половині ХХ століття, коли глибоке взаємопроникнення науки та винахідництва в західній культурі викликало інтерес до художньої літератури, здатної досліджувати вплив технологій на людей і суспільство. Створена як популярний жанр розваг у пульп-журналах, орієнтованих головним чином на молодь у 1920-ті й 1930-ті роки ХХ століття, вона також почала наповнювати комікси та кіно. Наукова фантастика пережила свій «золотий вік» у 1940-ві роки, лишившись у пам'яті у вигляді яскравих обкладинок пульпів, які були значною мірою пов'язані із підлітковою аудиторією. Проте з часом стиль і зміст творів дозріли, а теми наукової фантастики були проаналізовані та іннововані відомими авторами.
Жанр отримав нове життя від модерністської літератури у 1960-ті та 1970-ті роки від британського руху «Нова хвиля», що спонукало його вирішувати нові пекучі теми зі стилістичною вишуканістю, які до того часу були відсторонені науково-фантастичними журналами. У 1980-ті роки жанр зазнав революції кіберпанку. Ідеї та теми з літератури часто використовувало кіно, часто обираючи свою версію оригінальної переробки літературних творів. Наукова фантастика все частіше розглядається як область, що межує з постмодерністською літературою, і, особливо у 1990-ті роки вона змішується в багатьох творах з іншими жанрами фантастики, зливаючись у більш загальний простір того, що було названо «загальною фантастикою». Наукова фантастика поступово стала жанром, до якого ставляться з повагою, і він має помітний вплив на засоби масової інформації, культуру та думку в усьому світі.
Зародження наукової фантастики
Перші попередники
Різні історики намагалися стверджувати про давнє походження жанру наукової фантастики. Це думка меншості, оскільки більшість відносить ці твори найкраще до зразків протонаукової фантастики. Лестер дель Рей заявив, що першим твором наукової фантастики був перший твір, який записала історія літератури, — Епос про Гільгамеша (ранні версії шумерського тексту: приблизно 2150—2000 рр. до н. е.). Твір містить сцену потопу, яка дещо нагадує твори апокаліптичної наукової фантастики, однак її можна було б правильніше назвати фентезійною літературою, оскільки в ній мало науки чи техніки. Серед творів грецькою мовою з елементами, що нагадують наукову фантастику, є — до Правдива історія Лукіана Самосатського ІІ століття — Хмари та Птахи Арістофана (V століття до н. е.) і опис Атлантиди Платона в його діалогах «Тімей» і «Критій» (IV ст. до н. е.).
Ранні елементи наукової фантастики також можна знайти в стародавніх епосах індуїстської міфології, таких як Рамаяна, в якій були міфічні літальні машини Вімана, здатні літати в атмосфері Землі, подорожувати в космосі та пірнати під воду, а також зброя, яка могла знищити все місто. У стародавньому індуїстському міфологічному епосі «Магабгарата» згадується історія царя Ревайти, який подорожує на небо, щоб зустріти творця Брахму, і був вражений, дізнавшись, що минуло багато століть, коли він повернувся на Землю, передчуваючи концепцію подорожі в часі. У деяких місцях біблійного тексту Об'явлення Івана Богослова здається, що ми буквально читаємо наукову фантастику та наукове фентезі: «[…] стався великий землетрус, і сонце стало темне, як волосяниця, і місяць став, наче кров. І зірки небесні попадали на землю, як смоковниця, струшувана сильним вітром, обсипає незрілі смокви свої. І небо зникло, згорнувшись, як сувій; і всяка гора й острів зрушилися з місць своїх…».
У різних творах фантастичної літератури, від «Метаморфоз» Овідія, що розповідає про Дедала та Ікара, до «Беовульфа», від «Пісні про Нібелунгів» до «Божественної комедії» Данте Аліг'єрі та «Бурі» Шекспіра, визнаються елементи наукової фантастики; «Буря» Шекспіра містить прототип божевільного вченого епохи Відродження (наприклад, легенду про Фавста) і була адаптована для науково-фантастичного фільму «Заборонена планета». У «Божественній комедії» Данте подорожує до інших планет і зірок, які складають небозвід і є населеними: наприклад, на небі Марса він зустрічає душі мучеників і героїв.Dante Alighieri, Paradiso — Canto quindicesimo
Лайон Спрег де Кемп та ряд інших авторів цитують «Правдиву історію» Лукіана, сатиру ІІ століття, присвячену міжпланетним подорожам, як один із, якщо не перший, прикладів наукової фантастики або протонаукової фантастики. Позиція англійського критика Кінгслі Еміса виглядає неоднозначною: хоча він писав, що «навряд чи це наукова фантастика, оскільки вона нагромаджує екстравагантності за екстравагантностями заради комічного ефекту», він імпліцитно визнав її науково-фантастичний характер, порівнюючи її сюжет із першим космічним фільмом ХХ століття «Космічною оперою»: «Я просто хочу зазначити, що жвавість і витонченість „Правдивої історії“ сприймають її як жарт за рахунок майже всієї ранньомодерної наукової фантастики, написаної, скажімо, між 1910 і 1940 роками».. Типові науково-фантастичні теми та топоси в «Справжній історії» включають космічні подорожі, зустрічі з інопланетними формами життя, включаючи досвід першого контакту, міжпланетну війну та імперіалізм, колонізацію планет, мотив гігантизму, істоти як продукти людських технологій (тема роботів), світи, що функціонують завдяки альтернативному набору фізичних законів, і явне прагнення головного героя до досліджень і пригод.. Gunn chiama la novella «proto-science fiction».
Перша Японська казка Урасіма Таро розповідає про подорож вперед у часі в далеке майбутнє і вперше була описана в Ніхон Сьокі (720). Це історія про молодого рибалку на ім'я Урашіма Таро, який потрапляє до підводного палацу і залишається там на три дні. Повернувшись до свого села, він потрапляє на 300 років у майбутнє, де про нього забули, його дім лежить у руїнах, а родина давно померла. Японське оповідання X століття Такеторі моноґатарі («Історія різьбяра бамбука») саме по собі можна вважати протофантастикою. Головна героїня історії, Каґуя-хіме, — принцеса з Місяця, яку під час небесної війни відправили на Землю в безпечне місце, де її знайшов і виростив японський різьбяр бамбука. Потім її забирають назад на Місяць разом з її справжньою позаземною родиною. На ілюстрації в рукописі зображено круглий апарат, схожий на дисколіт. (cf. )
Кілька оповідань у «Тисячі й одній ночі» також містять елементи наукової фантастики; прикладом є «Пригоди Булукії», де головний герой Булукія у пошуках трави безсмертя досліджує моря, подорожує до Едемського саду та Джаганнама, мандрує космосом до світів, набагато більших за його власний, передбачаючи елементи галактичної наукової фантастики.. По дорозі він стикається з товариствами джинів,. русалок, розумних змій та дерев, що розмовляють, бачить інші форм життя. У «Абдаллах землі і моря» головний герой набуває здатності дихати під водою і відкриває для себе підводне суспільство, яке зображено як перевернуте відображення суспільства на суші, в тому сенсі, що підводне суспільство наслідує форму протокомунізму, в якому не існує таких понять, як гроші та одяг. Інші казки «Тисячі й одній ночі» розповідають про втрачені стародавні технології, стародавні розвинені цивілізації, що відхилилися від свого курсу, і катастрофи, які їх спіткали..
«Мідне місто» показує групу мандрівників в археологічній експедиції через Сахару, щоб знайти стародавнє загублене місто та спробувати повернути мідний посуд, який Соломон колись використовував, щоб ув'язнити джина.. Дорогою вони зустрічають муміфіковану королеву, кам'янілих мешканців,. андроїдів й автомати, які здаються живими, спокусливими маріонеточками, які танцюють без мотузок, і мідного роболицарем, який спрямовує шабаш у бік древнього міста. У творі «Кінь з чорного дерева» є робот у вигляді механічного літаючого коня, керованого за допомогою кнопок, який здатний літати у відкритому космосі та до Сонця, тоді як у «Історії третього каландарського дервіша» також показано робота, що схожий на моторошного човняра.. «Мідне місто» та «Кінь з чорного дерева» можна вважати першими прикладами протонаукової фантастики. Інші приклади ранньої арабської протонаукової фантастики включають трактат аль-Фарабі «Думки мешканців доброчесного міста про утопічне суспільство», футуристичну історію аль-Казвіні «Авадж бін Анфак» про людину, яка прибула на Землю з віддаленої планети, а також деякі елементи з «Тисячі й одній ночі», такі як килим-самоліт.
За Рубі, два останні розділи арабського богословського роману «Фаділ ібн Натік» (бл. 1270), відомого на Заході як «Теолог автодидакт», еклектичного арабського письменника Ібн ан-Нафіса (1213—1288) можуть бути описується як наукова фантастика. Богословський роман має справу з різними елементами, також використовуваними науковою фантастикою, такими як самозародження, футурологія, апокаліптичні теми, есхатологія, воскресіння та загробне життя, але замість того, щоб давати надприродні чи міфологічні пояснення цим елементам, Ібн ан-Нафіс спробував пояснити їх за допомогою широких наукових знань в анатомії, біології, фізіології, астрономії, космології та геології. Наприклад, саме через цей роман Ібн аль-Нафіс представляє свою наукову теорію метаболізму і щоб пояснити воскресіння тіла посилається на своє власне наукове відкриття легеневого кровообігу.
Європейська протонаукова фантастика