Петровський Степан Остапович (15 серпня 1913 року в с.Курячі Лози (сьогодні Кривоозерський район Миколаївської області)  - 24 серпня1984 року, м.Москва) - український радянський господарський діяч, організатор промисловості.

Освіта: Одеський інститут професійної освіти (1930-1933),  Львівський політехнічний інститут (1965).

Біографія Народився в багатодітній родині селян-батраків.

Батьки - Петровський Євстахій (Остап) Олександрович (1871-1962) та Петровська (Чернецька) Агафія Іванівна (1873-1933).

У 1917 році родина переїхала з села Курячі Лози до розташованого в 15км села Станіславчик, де батько отримав роботу. Під час голоду та епідемії тифу 1921 року загинули семеро з 13 дітей. Рідний брат - Петровський Костянтин Остапович, в майбутньому генерал-майор танкових військ,Герой Радянського Союзу.

До 1930 року працював в селі, допомагаючи батьку. У 1930 році переїхав до Одеси та поступив до Одеського інституту професійної освіти.

У 1933 році був мобілізований для роботи на селі. З січня 1933 року працював  редактором районної газети в Братському районі Одеської області, кореспондентом газети ЦК КП(б)У «Комуніст».

З серпня 1933 року  - директор Баштанської середньої школи №1.

1937 - 1938  - завідуючий Андрієво-Іванівським райвідділом  народної освіти (нині Миколаївський район  Одеської області).

З листопада 1938 року - служба в Червоній армії.

1938 - 1939  -  курсант однорічних курсів 8 стрілецької дивізії (Білоруський військовий округ), молодший командир.

У грудні 1939 року разом з дивізією відбув на фронт  радянсько-фінської війни - командир взводу розвідки, начальник штабу батальону, старший лейтенант. 7 квітня 1940 Указом Президії Верховної Ради СРСР нагороджений орденом Червоного прапору.

В липні 1940 - червні 1941 - директор взуттєвої фабрики в м.Львів.

1941 - 1945  - командир батальйону 95 окремої стрілецької бригади, командир батальону курсантів піхотного училища, майор. Демобілізований в серпні 1945 року.

Грудень 1945 - травень 1951 - директор Львівської взуттєвої фабрики № 3.

Грудень 1951 - серпень 1953  - заступник директора Державного союзного Львівського автобусного заводу

31 січня 1953 року, за надуманими звинуваченнями, Червоноармійським райкомом КПУ м.Львова був виключений з партії. 4 лютого був арештований співробітниками Міністерства державної безпеки у своєму кабінеті на заводі. Під час слідства винним себе не визнавав. Після передачі справи з МДБ до Львівської обласної прокуратури, 31 березня 1953 був звільнений з тюрми та кримінальна справа припинена за амністією. Під час його перебування в ув'язненні, 3 березня 1953 року, в результаті нещасного випадку, трагічно загинула його дружина Анна Василівна.

Почав боротьбу за свою реабілітацію. 8 травня 1953 року Бюро Львівського міського комітету КПУ скасувало рішення райкому про виключення з партії. 13 липня 1953 року Прокуратура СРСР закрила кримінальну справу за відсутністю складу злочину. 17 липня того ж року Глававтопром СРСР скасував наказ про звільнення з Львівського автобусного заводу. 8 вересня 1953 року Бюро Львівського обкому КПУ та 23 вересня 1953 року Бюро Червоноармійського райкому КПУ м.Львова скасували всі накладені на Петровского С.О. стягнення по партійній лінії.

4 грудня 1953 року призначений заступником директора заводу ''поштова скринька №125'' у Львові, який працював по військових замовленнях (згодом  - Виробниче об'єднання ім. В.І.Леніна, Львівське об'єднання радіотехнічної  апаратури).

З 7 вересня 1959 року по 2 грудня 1981 року - директор Львівського телевізійного заводу, генеральний директор  Виробничо-технічного  об'єднання «Електрон» (1971 - 1974), генеральний директор  Виробничого об'єднання «Електрон» (1974 - 1981).

З 2 грудня1981 року – директор Львівської  філії інституту  підвищення кваліфікації керівних працівників та спеціалістів галузі Міністерства промисловості засобів зв'язку СРСР.

Член Львівського міськкому, обкому КПУ (з 1971), делегат XXV (1976) та XXVI (1981) з'їздів КПРС.

Помер 24.08.1984 у Москві, де знаходився на лікуванні. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі.

Діяльність С. О. Петровський створив потужний, найбільший в СРСР і Східній Європі  науково-виробничий комплекс з виробництва телевізорів. Виробництво телевізорів на Львівському телевізійному заводі (ЛТЗ) склало у 1959 році - 40321 шт, у 1965 - 268367 шт, у 1970 - 584151 шт, у 1980 - 666320 шт. Кількіть працівників зросла з 1000 на ЛТЗ у 1959 році до 23682 на ВО ''Електрон'' у 1980 році. У 1981 році, крім Головного заводу у Львові, в об'єднання входили ще 8 заводів-філіалів у Львівській та Закарпатській областях, СКБ телевізійної техніки, СКБ системотехніки.

Розроблені на «Електроні» уніфіковані моделі телевізорів    стали базовими для всіх телезаводів СРСР. Телевізори «Огонек» і «Електрон» першими в країні одержали «Знак якості» (1967 р.). Створений ним  Науково-дослідний інститут телевізійної техніки  «Електрон» став головним в СРСР по розробці кольорових телевізорів  і очолюваний ним телезавод  перший випустив серійний кольоровий телевізор, телевізор  з цифровою обробкою сигналу, перший  телевізор на моношасі. Інститут й окремі спеціалізовані конструкторські бюро розробляли, а підприємства об'єднання  виготовляли електроніку для  військово-промислового комплексу, цивільної авіації і космонавтики.  Спільно з  Інститутом кібернетики АН СРСР  «Електрон» став піонером в галузі створення  автоматизованих систем управління виробництвом (АСУВ «Львів»), впровадженої як стандарт в кількох галузях промисловості СРСР.

У 1970 році підприємство було нагороджене Орденом Трудового Червоного Прапора, у 1975 році - Орденом Жовтневої Революції. У 1977 році розпочате будівництво найбільшого в СРСР нового телевізійного і радіоелектронного промислового комплексу  «Електрон» разом з  житловим мікрорайоном (с.Рясне, нині мікрорайон Рясне-1 м. Львова), що дозволило б довести виробництво телевізорів до понад 1 000 000 штук на рік. Цей проект був успішно реалізований вже в середині 1980х років.

З другої половини 1960х були побудовані бази відпочинку у Львові та в Одесі, піонерський табір. З 1966 року - ініціатор  патронату «Електрону»  над  футбольною командою «Карпати», яка здобула Кубок СРСР у 1969 році (ФК «Карпати», Львів).

Нагороди орден Червоного Прапора (1940) орден Трудового Червоного Прапора (1966) орден Леніна (1971) орден Трудового Червоного Прапора (1974) орден Жовтневої Революції (1981) Державна премія  УРСР  в галузі науки і техніки — за розробку та впровадження системи управління радіотехнічним підприємством масового виробництва — системи «Львів» (1970, в складі колективу). Премія Ради Міністрів СРСР — за розробку проекту та будівництво комплексу підприємств для масового випуску телевізорів (1971). Знак «Почесний радист СРСР» (1977). Державна премія СРСР в галузі науки і техніки — за розробку наукових принципів та впровадження на підприємствах Львівської області та Тираспольскій швейній фабриці імені 40-річчя ВЛКСМ комплексної системи управління якістю продукції, що забезпечує значне підвищення ефективності виробництва та покращення якості виробів (1977, в складі колективу). медалі

Посилання

http://electron.ua/ ПрАТ Концерн-Електрон К истории цифровых трансформаций: АСУ Львов.