Антон Вільгельм Брьоґер (; , Стокгольм — , Осло) — норвезький археолог і політик.

Життєпис Син геолога та ректора університету Осло у 1907—1911 рр. Вальдемара Крістофера БрьоґераStore norsk leksikon.

Будучи школярем, він допомагав батьку в його дослідницьких поїздках, і від нього навчився методології природничих наук і розуміння ландшафту. Тоді він вирішив бути археологом.

Кар'єра Після examen artium у 1903 році він час від часу відвідував лекції з археології, історії та давньоскандинавської мови, а протягом 1905–1909 рр. також був у низці навчальних поїздок до музеїв скандинавських країн та північної Німеччини. Тоді вийшла низка археологічних праць. Перший, який привернув увагу, «Сокири типу Ньостват», був опублікований у 1905 році. Через чотири роки він захистив докторську дисертацію з філософії з дисертацією на тему «Арктична кам'яна доба у Норвегії», ставши доктором філософії. Тут він показав свою орієнтацію на міжнародну археологію, випробувавши на норвезькому матеріалі нові ідеї з теорії культурного кола.

У 1909–1913 рр. Брьоґер працював консерватором у музеї Ставангера, де він намагався реорганізувати музей і провів масштабні розкопки в Єрені і печері Вістегол. Його головним напрямком цього періоду є історія Ставангера в середньовіччя. Він став співробітником Ставангер Афтенблад і почав відігравати певну роль у культурному житті міста, зокрема, як засновник і голова Ставангерського відділення Асоціації стародавньої історії.

Дослідження

Нова сторінка в його житті почалася, коли восени 1913 року Брьоґер зайняв посаду помічника керівника колекції старожитностей університету в Крістіанії. Через два роки він став директором того ж закладу та професором скандинавської археології в університеті, і обіймав цю посаду до своєї відставки наприкінці 1949 року. Під його керівництвом колекція старожитностей університету перетворилася на сучасний музей та науково-дослідний інститут. Він також забезпечив ефективнішу роботу з охорони пам'яток минулого. Робота над публікацією відкриття Усебергського корабля Ґабріелем Ґустафсоном припинилася після смерті професора відкривача, тому Брьоґер власноруч органузовував наукову обробку знахідок. Результати були опубліковані в чотирьох (із запланованих п'яти) томах у 1917–1928 рр., сам Брьоґер зробив суттєвий внесок в перший том. Він також працював над придбанням окремої нової будівлі для кораблів вікінгів на Бюґдьої, нині це Музей кораблів вікінгів. Гокстадський і Тунський кораблі з'явилися після 1932 року, тоді як колекція артефактів з розкопок в Усеберзі вперше прибула туди лише 1954-го.

В Осло Брьоґер насамперед зацікавився дослідженнями залізної доби, на межі між археологією та історією. У 1921 році була опублікована одна з його головних праць — «Ертоґ і ере». Він робить цікавий внесок в історію права Норвегії, оскільки положення в законах Гулатингу і Фростатингу включені в аналіз археологічних знахідок. Закони Гулатингу як джерело давніх культурних відносин він продовжив у лекції «Походження нашої селянської культури» в Норвезькій академії наук у 1925 році. Тієї ж осені він прочитав серію лекцій в Інституті порівняльних культурологічних досліджень. Серія була опублікована як книга «Det norske folk i oldtiden».

Редактор і адміністратор

Редакційна діяльність Брьоґера почалася, коли в 1910 році він став редактором торгового журналу Олтіден. Кілька років він був редактором Ст. Галвард, співредактором Акта Археологіка та томів 7–10 Норвезької біографічної енциклопедії. Він заснував і керував публікацією трьох наукових серій Університетської колекції старожитностей і серії «Археологічні ландшафтні дослідження в Норвегії».

Важливість Брьоґера для норвезької археології не в останню чергу пояснюється його великою адміністративною та організаційною роботою. Він відіграв провідну роль в організації реєстрації реліквій норвезьких вікінгів на Британських островах у 1925 році, а в 1928 році він очолив археологічну експедицію на Шетландські та Оркнейські острови. У 1936 році він головував на 2-му Міжнародному конгресі археологів в Осло. У тому ж році він був одним із засновників Норвезького археологічного товариства, де до самої смерті був генеральним секретарем. У 1916 році він виступив з ініціативою заснувати фонд для просування норвезької археології та був головою Національної асоціації норвезьких музеїв у 1918–1934 рр.

У 1932 році він був призначений кавалером 1-го класу Ордена Св. Олафа і мав декілька іноземних нагород.

Політик і ув'язнений

Брьоґер брав активну участь у національній політиці міжвоєнного періоду та був головою Лівої ліберальної партії у 1930–1931 рр. Він кілька разів обирався як депутат у Стортингу в період 1928–1930 років. Під час Другої світової війни його двічі заарештовували — спочатку як члена правління Національного театру в червні 1941 року, коли його звільнили через кілька днів, а у вересні того ж року він опинився в Гріні, в концентраційному таборі, де сидів до осені 1942 року. Його здоров'я сильно похитнувся, так і не відновившись.

Після війни він повернувся як професор, але пішов у відставку в 1949 році. Його остання важлива публікація вийшла в 1950 році: Vikingeskipene. Deres forgjengere og etterfølgere (Кораблі вікінгів: їхні попередники та наступники), написана разом з Гоконом Шетелігом. Помер у серпні 1951 року. Вулиця в Ставангері, ворота Антона Брьоґера, названа на його честь.

Брьоґер брав активну участь у політиці свого університету. Деякий час був заступником голови академічної колегії. Брьоґер хотів стати ректором університету. Коли він ним не став, частково тому, що багато хто боявся його сильної волі, а частково тому, що він не мав безумовної довіри. Слабкістю було те, що він не був пунктуальним із зустрічами.

Вибрані праці «Øxer av Nøstvettypen», 1905 «Studier over Norges stenalder», 1906 «Den arktiske stenalder i Norge», 1909 «Stavangers historie i middelalderen», Stavanger 1915 «Ertog og øre. Den gamle norske vegt», 1921 «Tre kulturformer. Norske — hellenske — romerske kulturbilleder», 1939

Примітки