Фі́зико-географі́чне районува́ння По́льщі — фізико-географічне районування авторства Єжи Кондрацького розроблене у другій половині 20 ст., у формі багатоступеневої системи регіонів. У 2018 році міжуніверситетська група 26 географів на чолі з Єжи Солоном з Польської академії наук та під патронатом Генеральної дирекції охорони навколишнього середовища оновила та деталізувала попередній поділ. Колектив виділив на території Польщі 344 мезорегіони як основні одиниці фізико-географічного поділу країни. Оновлені межі мезорегіонів визначені на основі детальних геоморфологічних і геологічних даних та їх аналізу в геоінформаційних системах з точністю, що відповідає масштабу 1:50 000Solon i inni 2018, с. 143–144, 162..
Єжи Кондрацький більшу частину території Польщі приділив до Західної Європи, а меншу — до Східної. У межах цих областей він потім виділив підобласті: мегарегіони, провінції, підпровінції, макрорегіони та мезорегіони. Методичним положенням Кондрацького було визнання того, що окремі регіони є перш за все геоморфологічними та геологічними одиницями. Відмінності в будові ґрунту і рельєфу впливаюить на кліматичні, водні, рослинні та ґрунтові умови, а отже, визначають загальний фізико-географічний характер територіїKondracki 1998, с. 118–119, 124.. Таке було й основне положення дослідження 2018 рокуSolon i inni 2018, с. 154–156..
Історія
До Другої світової війни Перші відомі міркування на тему географічного поділу Польщі з’явилися в середньовічній праці Яна Длугоша. Значне пожвавлення в цій галузі відбулося лише в 19-20 століттях, коли знання природних умов країни побільшали. Тоді, в царині географічного поділу відзначились, зокрема: Станіслав Сташиць, Вінцентій Поль, Антоній Реман, Вацлав Налковський, Станіслав Ленцевич і Людомир Савицький. У кожного з них була своя концепція поділу Польщі. Найпоширенішою конвенцією, до розроблення якої доклалися зокрема: В. Налковський і С. Ленцевич, були т.зв. "пояси". Дослідники поділили країну на шість смуг: пояс гір, пояс передгірних улоговин, пояс нагір'їв, пояс центральних низовин, пояс приозерних височин і пояс прибережних низовин. Ця схема глибоко вкоренилася в польській географічній думці. Зміна державних кордонів після Другої світової війни активізувала дискусію щодо географічного районування країни. У 1946–1947 роках Єжи Кондрацький, Мечислав Клімашевський, Раймунд Ґалон і Станіслав Пєткевич представили собі взаємно свої замисли щодо детального поділу — всі в рамках конвенції «поясів». Однак досягнути згоди їм не вдалосяKondracki 2002, с. 21–27..
Задум Єжи Кондрацького У другій половині ХХ століття Єжи Кондрацький найбільше доклався до питання географічного районування Польщі. У 1955 році в статті «Проблеми фізико-географічного районування Польщі» він відмовився від «поясної» схеми і поділив країну на 6 великих одиниць (Польська низовина, Судети з передгір'ям, Сілезько-Малопольське нагір'я, Люблінське нагір'я з Розточчям, Підкарпатська улоговина та Карпати) та 16 підодиниць. Його районування в кінцевому підсумку було засноване на клясифікації фізико-географічних регіонів світу в десятковій системі, запропонованій у 1964 році на Міжнародному географічному конгресі. На основі цієї системи Єжи представив Польщу як країну на межі двох великих областей (Західної та Східної Європи), в межах 3 мегарегіонів, 7 провінцій, 17 підпровінцій, 56 макрорегіонів і 318 мезорегіонів. Цей поділ, опублікований у 1968 р. у статті «Фізико-географічне районування Польщі та сусідніх країн у десятковій системі», став стандартом, повторюваним у наступних публікаціях автора лише з незначними доповненнями та змінамиKondracki 2002, с. 28–29..
Єжи Кондрацький більшу частину території Польщі приділив до Західної Європи (Морський клімат, геологічна зона Західноєвропейської платформи й Альпійського горотворення), а меншу частину — до Східної Європи (Континентальний клімат, геологічна зона Східноєвропейської Платформи). Далі він виділив три підзони (мегарегіони) – Неальпійську Центральну Європу, Карпати з прилеглими западинами та Східноєвропейську рівнинуKondracki 2002, с. 11–16, 32–34.. Проведення фізико-географічного кордону між Західною та Східною Європою в Польщі означало відмову від концепції «поясів» вищих географічних регіонів. Цю умовність автор залишив лише в описі рельєфу країни, де виділив такі пояси: Внутрішньокарпатський (високогірний), Зовнішній Карпатський, Підкарпатський, старогір’я та нагір'я, навколольодовикові рівнини (старольодовиковий), молодольодовиковий та приморськийKondracki 1980, s. 70, 242–243..
Районування Кондрацького з'явилося в послідовних виданнях його «Фізичної географії Польщі» (1978–1988), у колективній праці «Географія Польщі. Природне середовище» (1991), а також на картах «Національного атласу Польщі» (1973–1978) та «Атласу Республіки Польща» (1993–1997). У рамках останньої публікації Єжи Кондрацький у співпраці з Анджеєм Ріхлінгом розробив карту під назвою «Фізико-географічні регіони» (1994), яка стала остаточною версією його районування, пізніше представленого у формі описової характеристики регіонів у книзі «Регіональна географія Польщі» (1998 р. і пізніші перевидання). Тим часом назви регіонів були стандартизовані Комісією для визначення назв місцевостей і фізико-географічних об’єктів при Канцелярії Ради міністрів і опубліковані в списку «Географічні назви Республіки Польща» (1991 р.)Kondracki 2002, с. 29..
Районування про яке йдеться, є суто науковим поділом, який іноді відхиляється від загальноприйнятих регіонів (наприклад, тут відсутнє Сувальське Поозер’я чи Мазовецька низовина). Деякі географи (зокрема Ян Фліс) ставили під сумнів доцільність використання цього поділу в шкільному викладанні через його надто спеціялістичний характер. Кондрацький спростував звинувачення, стверджуючи, що методично проведене районування обов'язково передбачає певний рівень складності, а стандартизація географічних регіонів має охоплювати не лише освіту, а й енциклопедії та словникові виданняKondracki 1981, с. 81–85.. Рівночасно він усвідомлював, що його система може здатися занадто спеціялізована для негеографів, тому в офіційній стандартизації назв регіонів було прийнято кілька популярних варіантів назв для груп регіонів, як-от Мазовецька низовина для набору з трьох макрорегіонів (Північномазовецька низовина, Середньомазовецька низовина та Південномазовецька височина)Kondracki 1988, с. 410.. Поділ Кондрацького з часом почали використовувати в шкільних географічних атласахAtlas geograficzny. Świat. Polska – liceum ogólnokształcące, liceum profilowane, technikum 2005, s. 46–47..
У державах, що межують з Польщею, існують районування відмінні від польського. Тому деякі одиниці, що виділив Єжи Кондрацький, можуть не бути виділеними в сусідніх країнах, і навпаки – одиниці, що відокремлені, наприклад, у фізико-географічному районуванні Словаччини, не конче виділені в Польщі. Приміром, у межах мезорегіону Низькі Бескиди словацькі географи виділяють три окремі регіони: Бусов, Ондавська Врховина та Лаборецька Врховина, а назва Низькі Бескиди позначає їхню вищу одиницю (еквівалентом якої в праці Кондрацького є макрорегіон Центральні Бескиди)Mazúr, Lukniš 1978, с. 107–108, 120..
Оновлення 2018 року Поділ Єжи Кондрацького та Анджея Ріхлінга, опублікований в «Атласі Республіки Польща» у 1994 році, отримав широке визнання та популярність не лише серед географів, став стандартом, який цитується в багатьох працях і широко використовують вчені. Після 2000 року різні академіки пробували внести зміни до поділу на місцевому рівні, використовуючи нові, віднедавна доступні дані та наукові методи. Однак ті спроби були нев'язливі і не стали загальноприйнятимиRichling i inni 2021, с. 25–26..
Поштовхом для підготовки оновленого районування в національному масштабі стали законодавчі зміни щодо охорони природи внаслідок ратифікації Європейської ландшафтної конвенції. Її впровадження в національну правову систему відбулося шляхом зобов’язання воєводських управ Законом від 2015 року готувати ландшафтні аудити як основу для введення політики формування та охорони ландшафтів. Відповідна постанова уряду визначила методику підготовки цих перевірок із зазначенням зв’язку ландшафтних меж з межами фізико-географічних мезорегіонів відповідно до рекомендацій Головного управління охорони навколишнього природного середовищаRichling i inni 2021, с. 13–14..
Наукова спільнота, зібрана в Польській асоціяції ландшафтної екології та Польському географічному товаристві, брала участь у процесі законодавчих змін спершу як учасник, що висловлює думку, а потім взялася за комплексну перевірку та уточнення поділу 1994 року. 26 географів під керівництвом Єжи Солона з Польської академії наук розробили нову редакцію районування, яка була представлена у 2018 році у багатоавторській статті з доданою оглядовою картою (масштаб 1:2000 000), у журналі «Geographia Polonica» та на онлайн-картографічному порталі GDOŚ (карта масштабу 1:50 000), а потім у книзі «Регіональна фізична географія Польщі» з 2021 року, яка містить описову характеристику регіонівRichling i inni 2021, с. 15–16..
Новий поділ є синтезом роботи окремих регіональних центрів і відрізняється від попереднього передусім точним окресленням меж мезорегіонів. Він був виготовлений у масштабі 1:50 000, а роботи Єжи Кондрацького були придатні для огляду в масштабах 1:300 000–1:1 000 000. Збережено ієрархічну структуру регіонів та систему їх цифрової індексації. Збільшено кількість мезорегіонів - з 316 до 344, а назви деяких з них змінено. Номери і назви одиниць вищого порядку не змінилися (хоча їх межі змінилися разом зі зміною меж мезорегіонів). На думку авторів нового поділу, він зберігає теоретичні положення задуму Кондрацького і становить його логічне продовженняRichling i inni 2021, с. 26, 28–30..
Для визначення меж мезорегіонів використано новітні просторові дані та їх комп’ютерний аналіз у ГІС-системах. Гіпсометричні лідарні вимірювання, зібрані за допомогою повітряного сканування, були використані як основа для цифрової моделі місцевості та порівняні з детальною геологічною картою країни. Використовувалися також точні топографічні, гідрографічні та ботанічні карти. Поступ у царині оцифрування дозволив отримати рівень деталізації, недосяжний для географів, які займалися районуванням в 20-му столітті, коли вони працювали лише з використанням простих комп’ютерних методів і, перш за все, ручної техніки, використовуючи паперові картиRichling i inni 2021, с. 32–33..
Поділ на провінції, підпровінції та макрорегіони У районуванні 1994 року територія Польщі була поділена на 7 провінцій, 18 підпровінцій і 59 фізико-географічних макрорегіонів - така ж структура збереглася і в поділі 2018 рокуRichling i inni 2021, с. 58–65.. + Список провінцій, підпровінцій і фізико-географічних макрорегіонів Польщі Провінція Підпровінція Макрорегіони (31) Середньоєвропейська рівнина (313) Південнобалтійські побережжя (Pobrzeża Południowobałtyckie) (313.2–3) Щецинське побережжя (Pobrzeże Szczecińskie)(313.4) Кошалінське побережжя (Pobrzeże Koszalińskie)(313.5) Ґданське побережжя (Pobrzeże Gdańskie) (314–316) Південнобалтійські поозер'я (Pojezierza Południowobałtyckie) (314.4) Західнопоморське поозер’я (Pojezierze Zachodniopomorskie)(314.5) Східньопоморське поозер’я (Pojezierze Wschodniopomorskie)(314.6–7) Південнопоморське поозер’я (Pojezierze Południowopomorskie)(314.8) Долина нижньої Вісли (Dolina Dolnej Wisły)(314.9) Ілавське поозер'я (Pojezierze Iławskie)(315.1) Хелминсько-Добжиньське поозер'я (Pojezierze Chełmińsko-Dobrzyńskie)(315.3) Торуньсько-Еберсвальдська післяльодовикова долина (Pradolina Toruńsko-Eberswaldzka)(315.4) Любуське поозер'я (Pojezierze Lubuskie)(315.5) Великопольське поозер'я (Pojezierze Wielkopolskie)(315.6) Післяльодовикова долина Варти-Одри (Pradolina Warciańsko-Odrzańska)(315.7) Зеленогурська височина (Wzniesienia Zielonogórskie) (315.8) Лещинське поозер'я (Pojezierze Leszczyńskie) (317) Саксонсько-Лужицькі